Автор: Норма
Тема:Стихи о любви
Опубликовано: 2009-08-26 10:40:50

І він пішов...

Навіщо Бог послав мені любов?

Вона жорстока, як ніщо у світі!

Впилася в моє серце, смокче кров

І я ніяк не можу це спинити.



А до сьогодні все було нормально -

У думці тільки він і крила за плечима.

Дивилася на нього нереально

Закоханими й щирими очима.



І він пішов. Пішов... і досі йде...

Ці кроки довго бачити ще буду.

Він другу, третю, сьому ще знайде,

А я його ніколи не забуду.



"Прощай, люблю, прости за все..."

Слова ці довго ще я буду чути.

Їх кожен подих вітру принесе,

Не дасть мені коханого забути.



Як тіло хоче рук твоїх гарячих,

Як губи поцілунка твого хочуть!

А я круг себе тільки зорі бачу,

які мені розлуку лиш пророчать...



Кохаю, Господи! Кохаю я! Люблю!

І він кохає. Дай йому збагнути!

Слізьми своїми світ весь затоплю,

Щоб лиш хоч раз іще його відчути.



Благаю, Господи, мені дай сили,

Щоб пережити цю гірку розлуку.

Я все життя у Тебе щось просила

І знову прошу - полегшити муку.



В альбомі фотографію цілую

І до щоки із ніжністю тулю,

А в голові оте "Кохаю..." чую

й шепочу тихо: "Я також люблю..."



Та, якщо чесно, зовсім не жалію -

Кохання це гірке, але моє.

В сумну хвилину мені душу гріє.

Воно не вмерло, воно досі є.



Сторінку цю з життя не хочу стерти -

Це хрест, який із гідністю несу.

За нього ладна вбити, а чи вмерти.

Згубила тіло - душу не спасу.

История cоздания стихотворения: