Автор: Светлейший
Тема:Стихи о любви
Опубликовано: 2011-04-10 13:41:49

ПРО ВІЧНЕ

(роман у віршах за мотивами Біблійних чудес)


Від автора.

Ця історія схожа на казку,

Ви її прочитайте будь ласка!

Тільки казки в країнах казкових,

Наша ж повна подій загадкових.

Хоч вони всі придумані мною,

Я зв"язав їх з красою земною.

Чудеса ж, що я зміг описати,

Нам Господь обіцяв колись дати.

Він залишив нам браму відкриту,

Вони з Нового всі заповіту.

Все написане з вірою в Бога,

Бо усім нам до нього дорога.

Тож даремно ви часу не гайте,

По сторінках зі мною літайте!...

ЧАСТИНА ПЕРША.

ФАНТАЗІЯ ПРО КОХАННЯ.

Розділ 1. ЗУСТРІЧ.

Колись це сталося чи ні,

Чи лиш наснилося мені,

Життя минали тихо дні

Неначе у якомусь сні,

В них бачив я

Поліський край

Зелене поле, далі гай,

Курна дорога до села

Під гаєм стрічкою лягла.

Блакитне небо наді мною

Було наповнене спокою.

Серед хмарок кружляв лелека

І поглядав на все здалека.

Несла ліниво річка воду,

І в ній дивилося на вроду

Яскраве сонце, мабуть зранку,

Коли ще день стояв на ганку.

Волосся пестив  вітерець,

Цвірінькав поряд горобець.

Такий знайомий краєвид...

Та раптом зойк!

Я, навіть, зблід..

Дівочий крик про допомогу,

Тут я поглянув на дорогу...

Там бігла злякана дівчина,

для хвилювань була причина!

За нею бігли, (я й закляк!),

Здається троє лобуряк!

З бажанням, певно, зґвалтувати,

Хто б міг їм на заваді стати?!

Нахабні п"яні через міру

Ось-ось схопити мали Іру!

А в мене серце аж пече,

Невже дівчина не втече!

Аж тут спіткнулася і впала

Й піднятись сил уже не мала.

В останню мить згадала Бога,

Він всім надія й допомога!

І раптом вітер налетів,

Що листям тихо шелестів,

Підняв всю куряву з шляху,

Лиш чутно там: - Ка-хи! Ка-ху!

Коли ж цю хмару віднесло,

Дівчини там вже не було!

В цей час я бачив дуже мало,

Бо в мить одну її не стало...

Від вітру буйного танка

Майнула постать юнака,

Підняв він плащ з своїх плечей,

І щезли враз вони з очей.

Коли п"янички розійшлися,

Юнак від дівчини підвівся,

Вмить на очах моїх з"явився,

До неї знову нахилився

Й сказав їй: - Дівчино, пробач!

Вже заспокойся і не плач!

Я поспішав, як тільки міг,

І все ж, здається, ледве встиг...

Я підведу тебе на ноги,

Чого ж лежати край дороги?

Усе, що сталося, позаду,

І я тобі вже дам розраду.

Здається ніженька болить?!

її я вилікую вмить!

Провів рукою над ногою,

Біль щез, неначе сам собою.

Якщо не зможеш ти піти,

Тебе я зможу віднести.

Вона припала до плеча,

Тремтяче, збуджене дівча.

Була ще трішечки блідою,

Ось очі витерла рукою,

А потім глянула на нього,

Хто ж рятівник її від Бога?

Стрункий, широкий у плечах,

Зелений блиск в його очах,

Волосся світле, наче хвилі,

І руки теплі, ніжні й милі.

Одежа - молоко туману,

І плащ що вводить у оману...

Хотіла взятись, та дарма,

Здається, що його нема.

І тіло під його полою

Стає прозорою імлою.

І зашарівшись, як калина,

Спитала в парубка дівчина:

-  Ти, ангел з неба чи людина?

Чи в тебе є якась родина?

Ні, я не ангел, Божим даром

Я став таким і незабаром

Знов зникну із твоїх очей.

Такий вже дивний стан речей,

Бо маю всім допомагати,

Не вимагаючи оплати.

Немає в мене і сім"ї,

На запитання всі твої

Я відповів, не гаймо ж час,

Бо шлях давно чекає нас.

Тебе я проведу додому,

Та час в дорогу вже й самому.

-     Ти врятував мене з біди.

Що ж і додому проведи...

І вдячно давши йому руку,

Все ще не вірячи в розлуку,

Вона пішла з ним у село,

Що недалеко вже було.

Вони спинились біля хати,

Там, де жила в дівчини мати.

Й вони відчули, що розлука

Холодні простягнула руки.

Вона розгублена стояла,

А часу залишалось мало.

-  Ми ще зустрінемось з тобою?

Дівча промовило з журбою.

-  На все у світі Божа воля,

Як кажуть ще, Іринко, доля. .

-  Скажи мені, тебе як звати?

Щоб я могла запам"ятати...

-  Для когось я лиш подорожній,

Комусь це, мабуть, звук порожній,

А ненька назвала Сергієм,

Що став із часом Добродієм.

По цих словах він зник з очей,

Так, дивний в світі стан речей!

.....далі буде... :)

История cоздания стихотворения: