Автор: Светлейший
Тема:Стихи для детей
Опубликовано: 2011-04-10 18:10:10

Чарівне люстерко (казка)

Чарівне люстерко

Це все почалося в часи
Змагання чаклунів
Й було легендою у нас
Аж до сучасних днів.
Зробив люстерко чарівне
Венеціанський маг
І той, хто в нього поглядав,
Мав троє переваг:
Він не старів і не хворів,
Веселим був завжди,
І, мабуть, дуже дивував
Тамтешніх лікарів.
Той маг був добрим
І купцю люстерко те віддав,
Коли той слізно попросив,
Щоб доньку врятував.
Вона хворіла вже давно,
Згасала на очах,
І, навіть, погляд вже її
Волошковий зачах.
Ніхто не міг допомогти
Ні лікар, ні знахар,
Мабуть, недужала вона
Від невідомих чар.


Приніс люстерко те купець
Та доньці показав.
І вмить одужала вона,
Як маг передбачав.
- Дивись люстерко бережи!
- Купця він застеріг.
- Щоб сум на серце і чоло
Тобі в житті не ліг!
Як тільки сонця промінці
Впадуть на цей кришталь,
Донька залишить образ свій
І відлетить у даль.
Її не верне вже тоді
Ніхто із чаклунів,
Самотнім будеш назавжди
Аж до останніх днів.
І батько донечку свою
Завжди застерігав:
- Воно для вічного життя,
А не пустих забав!
Дивитись в дзеркальце своє
Ти, сонцю не давай,
Бо не минеш тоді біди,
Завжди це пам'ятай!
Та якось у похмурий день
Вона пішла в садок
Вдихнути пахощі троянд,
Що там росли в рядок.

В руках своїх вона несла
Люстерко чарівне
В надії, що біда її,
Як завжди, обмине.
Забула батькові слова,
Про що він говорив,
А промінь сонця в мить якусь
Завісу хмар пробив...
Щось загриміло угорі,
Неначе у грозу,
Та хмари втратили лише
Всього одну сльозу.
Дівчина зникла із очей,
Неначе й не було...
Люстерко впало у траву,
І стало дивним скло.
Коли знайшов його купець,
Піднявши із землі,
Побачив доньку там свою
Розгублену у склі.
Про що подумала вона
Сказати не берусь,
Та на вустах застигли там:
- Пробач мені, татусь!
Століття три, а може й п'ять,
Будинок був пустим,
Бо слава дуже вже лиха
Лишалася за ним.

Та якось дім оцей придбав
Банкір чи бізнесмен
Й привіз сюди свою сім'ю,
Здасться, з штату Мен.
Ожив будинок на горі,
Троянди зацвіли.
І всі, мабуть о тій порі
Щасливими були.
Лунав в будинку і садку
Завжди дитячий сміх.
І веселитися було,
Звичайно, їм не гріх.
Син підростав, вже рік йому
Сімнадцятий пішов,
І на горищі якось він
Люстерко те знайшов.
І образ дівчини за склом
Запав у серце вмить,
Юнак без неї вже не міг
Спокійно далі жить.
Вона ж сподобалась йому,
Її він покохав,
Та так, що все своє життя
За неї б він віддав.
Але в оправі золотій
Він бачив лиш портрет,
Який замовив в давнину
Художнику поет.

Одного ж разу, уночі,
Йому наснився сон...
- В житті, для справжніх почуттів,
Немає перепон!
Кохання робить чудеса!
Як? Здогадайся сам!
І доньці я своїй тоді
Благословення дам..., -
Сказав отак йому дідусь
І в мороці розтав.
Але усе, що в сні почув,
Юнак запам'ятав.
Він довго думав, цілий день
У розпачі ходив,
І до портрета він весь час
Тихенько говорив:
Не знаю мила, як зробить,
Щоб поряд ти була,
Й розбити чари злі мені
Любов допомогла!
І тут, сльоза його палка
Упала на кришталь
І він відразу загримів,
Як під снарядом сталь.
Люстерко щезло чарівне...
В обіймах юнака
З'явилась дівчина струнка...
Красуня! Ще й яка!
Вона притислась до грудей!
І в цю жадану мить
Не в силах був уже ніхто
На світі щось змінить!
Щасливий маємо кінець
У казці..., і в житті
Кохання робить чудеса
Теж на своїм путі!
Воно підносить нас усіх
До висоти небес!
І вже вирішуйте самі
Чи жити з ним, чи без?

История cоздания стихотворения: