Автор: Светлейший
Тема:Стихи о любви
Опубликовано: 2011-04-12 09:31:20

ПРО ВІЧНЕ (розділ 3)

ДАР НЕБЕС.

- Багато часу вже минуло,

Я ж не забув, як все це було.

І дуже добре пам"ятаю,

Як я тоді блукав по гаю.

І у руках тримав прутки,

У кільця скручені такі.*

Ходив, шукав, що й сам не знаю,

Та раптом чудо відчуваю.

Неначе струм пробіг в мені,

І аж мурашки по спині,

Бо закрутилися лозинки

Десь біля клена і калинки.

Ось став я заступом копати

І знахідку якусь шукати,

Та на великій глибині

Мав лише сумніви одні.

І раптом вдарив об тверде,

Обличчя стало враз бліде,

Вся кров відлинула у п"яти,

Що можу я ще тут додати.

Із переляку весь тремтів

Та все ж тікати не хотів,

Бо таємниця, як дівчина,

До себе вабить без причини.

Та ось, нарешті, обкопав

І вийняв те, що Бог послав.

Гладенька річ, неначе скринька.

І за вагою, наче динька,

А як відкрити сам не знаю,

Даремно голову ламаю.

Нема ні ручок, ні замка,

Хоч би щілиночка яка!

Протер я зверху, чую звук

І бачу там відбитки рук...

Стояв, дивився та вагався,

А потім наче здогадався...

Вони так вабили, світились,

Мої вагання десь поділись,

Притиск до них долоні рук

І чую знову дивний звук,

А потім голос залунав:

- Знайшов ти те, чого не мав,

Немає тут земних скарбів,

Три речі лиш, щоб ти надів

Й у вічну вирушив дорогу,

Бо так тепер угодно Богу!

Якщо ти добрий чоловік,

Вони тобі подовжать вік.

Якщо ж закритий для добра,

Вік буде як у комара.

Іще повинен я сказати,

Що ти покинеш батька й матір

И у вічну вирушиш дорогу,

Добро творить угодне Богу.

Ти маєш вибір: "так" чи "ні",

Тепер скажи його мені...

І що ж я вибрав? Як гадаєш?

Так-так, це видно, й ти це знаєш,

Бо скарб увесь той на мені

Вже роки, місяці і дні.

Ці черевики-скороходи

Несуть мене в нові пригоди,

І плащ чудову силу має,

Бо він тримірність замикає.

Тож можеш бути тут і там

За мить, що й не вловити нам.

Лиш треба добре уявляти

І місце подорожі знати.

Ще цю обручку - оберіг

Для тебе певно я беріг.

Бо в цій обручці - дві в одній,

І напис дивний ще на ній,

Що будуть жінка й чоловік

Єдиним тілом весь свій вік.

І матимуть людську подобу

Та в ній божественну оздобу.

Такий, зійшовши із небес

Мав і Господь, коли воскрес.

Являвся ж Він і учням Сам

Закритим всупереч дверям.,

І посоромлений Фома

Знав сумніватися дарма.

І тут вже ніде правди діти,

Нема дверей мені закритих.

Я побував вже, мабуть, всюди

І бачив, як живуть там люди.

В Єгипті бачив піраміди,

В Китаї - дивні краєвиди,

Веселі в Ріо карнавали,

Таких ми зроду ще не знали.

Нью-Йорк, і Лондон, і Париж

Та тільки Київ все ж миліш,

І краще неньки - України

Не бачив я ніде країни.

Юнак замовк, а потім знову

Почав перервану розмову...  

.....далі буде...

История cоздания стихотворения: