Автор: Анатолий Щербак
Тема:Стихи о любви
Опубликовано: 2013-12-11 16:04:26
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

ПРО ЗУСТРІЧ ІЗ ЯНГОЛОМ

ПРО ЗУСТРІЧ ІЗ ЯНГОЛОМ

Годувало дитя голубів біля церкви
Чарівливе дівча переповнене радістю
І блідий краєвид що вважавсь досі мертвим
Ворухнувся обвитий шляхетною старістю

Гармонійність пробудження того зітхала
Завдяки світлим діям маленької дівчинки
Вона наче повітря чимсь розмалювала
Що пояснює мрію спиняє годинники

Мелодійністю сну її сміх розповсюдився
Шепотіннями білими флейти магічної
Я до сліз отим дивом цілющим заслухався
Все від млості не міг відійти потойбічної

Був погідливий ранок пронизаний сріблом
На забарвлення скнарий на когось ображений
Тому й не обіцяв він ділитися світлом
Помаранчево-теплим як літній день бажаний

Проте сута присутність в нім Божої сили
У веселій красуні котра свято втілена
Спонукала до свята в яке так хотіли
Чимсь засмучені душі бо там – кожна зцілена

Я дививсь як дівча те сіяючи квітло
Та й стурбовані інші мабуть посміхалися
Так це знов довело нам – добро ще не зникло
Зі безмежного світу де ми зустрічалися

Раптом сонце з’явилось казкової величі
Розплескало грайливо вітри бурштинові
Світосяйні знамення в них здужали немічні
Щось скінчило байдужість до рідної крові

А мала годувала птахів зосереджено
Щоби жоден не став більше здобиччю голоду –
Ішли ближче немов їх було попереджено
Про те хто їх врятує від болю та клопоту

Брали хліба шматочки м’які та живильні
З рученят які змінять колись все на краще
Гучно крилами били у долі суцільній
Вже захищеній щастям з уявленням нащо

Я також узяв часточку звідти надії
Бо я вірю вона саме так виглядає
Хіба став би даремно я свідком події
Котра на неймовірне життя надихає

І в її зазирнув оченята блакитні
Таємничо-безодні й днем благословенні
Вже за мить опинивсь у світанковім квітні
Де з дитинства панують сюжети натхненні

Фантастичні створіння будують палаци
Та майстерність щодня свою удосконалюють
На гілках засинають співають уранці
Вищі сили в той час їхні прагнення схвалюють

Де знайомо тремтять рушники материнські
У подвір’ї родимім з квітучою вишнею
На відталому даху знов вудки батьківські –
Відгукнулась у серці вся вдячність невтішною

Я був вдячний отим чарівним оченятам
Милій посмішці сяючій лунко перлиною
Те дитя ще навчить когось бути завзятим
У добрі та коханні лишатись людиною

Дехто каже що янголів серед нас повно
Я і сам зустрічаю їх дивних деінде
Бачте от іще раз відбулась безумовно
Несподівана зустріч з якої щось вийде

Годувало дитя голубів біля церкви
Чарівливе дівча переповнене радістю
І блідий краєвид що вважавсь досі мертвим
Ворухнувся обвитий шляхетною старістю

© A.VENETUS.

История cоздания стихотворения: