Автор: Виктория Вербицкая
Тема:Романтические стихи
Опубликовано: 2018-04-07 15:18:08
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Поцілунок Квітки

Що тебе стріне серед стежки чарівного ранку?
Бажання віще хоче випити все до останку,
А прикрість й смуток, знаєш, інколи і заподіють
Незнане, дивне, і наповнені келихи мрії ...
А там, де шлях, лише журба манівцями блукає,
І смуток ходить серед тиші ранкового гаю,
У борах – білки вогником гасають все на гіллі,
Зумієш ти побачити пташок на спів умілих.

Там, де прекрасне у квітках калини, в небі синім —
Грозою гріє – гнівною, і віє вітер сильний.
І спека крила свої ховає, вона зустрілась
З дощем, і блискавки лунає грізна й дика сила.
Шукаєш що, як не надію весняного степу?
І руки грієш, — вже вони трохи теплі. І небо...
І лине мороком це прикре і дивне мовчання,
Розквітне квітка папороті як щире кохання...

І ти все, знаю, знайдеш, все, аж до самого кінця,
І казка мовить ніжно, і приведе час до гінця.
А він розкаже звістку дивну, тривожну, не сумну,
У прикрості зломлену, таку спасенну й чарівну.
Забуті знову стежинки, дороги, села, міста,
А мрія твоя – така висока і така чиста.
І мріють очі неба — вода як: солоні, смутні,
А ти побачиш – мрії спалах у самій вишині.

Вона доторкнеться тебе мов легкими руками,
І крила душі виростають, сумними  думками
Шукатиме час дивовижне, що сонцем відкрите,
Або що запалене чарами в ранкових митях.
І все відбудеться, все, навіть легенький чарунок,
У квітах ти знайдеш той самий душі поцілунок.
Бажаєш цілувати квіти примхливого неба,
До тебе пригорнеться чарівна й дивна потреба:
Це знати і вірити в диво таке потаємне,
А щира казковість у вірності своїй є чемна.

І нам лише вірити у дивину зорі-ночі,
До чого душа лине, тихо і ніби охоче?

10.03.2017.

История cоздания стихотворения: