... Так положись ты надеждой на Промысел Божий. Делай добро, не мечтая о плате взамен. Станет добро для тебя обязательной ношей, - самых счастливых ты сможешь достичь перемен! Дефонтер, "Зависть и месть"...
Автор: Дефонтер Тема:Автобиография Опубликовано: 2012-11-07 08:51:52 Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.
Дика груша
Знам'янчанам присвячую. Бережіть рідне місто!
Колись тут дворище було, стояв барак із магазином. Моє дитинство там пройшло (о, як давно вже час той сплинув!). Життю раділа дітлашня в ті бідні повоєнні роки. Всі жили як одна сім'я. Разом робили перші кроки. Платформою кінчався двір, а нижче бігла залізниця. Збiгалися з усіх квартир на залізницю подивиться: Там паровоз тягнув состав - всіх обдавала тепла пара. Не треба нам було вистав - мов літаком долали хмару.
Неподалік від колії росла висока груша-дичка. Любили грушки ми її - достиглі, темні, невеличкі. Чи вже ходив до школи я, коли на самую верхівку уперше вліз, мов кошеня? Поклала пам'ть, як на плівку: З одного боку - темний ліс. за залізницею - низина. Все місто, де я змалку ріс, згори величне та красиве...
Пройшла щасливая пора. Барак знесли, всіх розселили. Лиш груша в пам'яті стара до себе кликала щосили. Не раз прийшлося у житті збиратись в дальнюю дорогу. Я коло груші в самоті лишав свою печаль-тривогу. І на прощання кожний раз листочок рвав на добру згадку. Кивала груша: - В добрий час! А я був певний, - все в порядку!..
З далеких мандрів повернувсь, як з'ясувалося, назовсім. - Піду до груші, уклонюсь... Стояла тепла рання осінь. Я новій зустрічі зрадів. Здавалося мені, довічно мій оберіг огородив мене від негараздів звичних. За свій багаторічний вік та груша бачила чимало: пройшла війну, - і ворог зник. Здолали люди ту навалу...
Минуло декілька років... Щось підказало - я в тривозі побіг до груші. Остовпів. І зупинивсь на півдорозі: Як зазвичай, то іздалля я бачив милі серцю крона. Прибiг... Поламане гілля... і свіжий пень, що плаче, стогне... Прийшли владики- шахраї, як зрозуміть таку манеру: Зрубали грушу "можнарі" - на меблі чи для інтер'єру...
Стареньку книжку я візьму - між сторінок лежить листочок. Його до серця пригорну, - і сльози застилають очі...
Знам'янка, 6 Листопада 2012 року
История cоздания стихотворения:
0
0
Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:
Количество читателей: 2829
Спасибо, Роман, сердечно тронут. До сих пор саднит душу старая боль.
Может, ознакомитесь с публикацией "Три стежини" ближе к началу общего списка. А можете открыть папку "Песни"...
Уповаем на добро, творим добро! Дефонтер!
Ну какие тут отзывы! Плачу! Даже дочитывать не хотела - смутно подозревала печальный финал.
Но, возможно, в этом и суть? Если стихотворение, песня, да любое "творение" способно вызвать слезы - оно истинное.
Спасибо, Наденька, растроган.
Что-то подсказало беду, и я скоро отправился навестить свой талисман... Став перед свежим пнём, я был в таком отчаяньи, что не хватило слёз...
Дефонтер!
Валерий Емельянович,только человек глубоко любящий свои родные места может так написать.
Я рад, что на просторах виртуала встретил такого человека.
Храни Вас Бог.
Спасибо, Анатолий, сердечно тронут.
Очень дорого было для меня дерево моего детства, мой талисман. С высоты примерно 2 - 3 метров ствол разделялся на три самостоятельных дерева. Высота дерева была примерно 15 метров. "Три сестры" - называл я свой талисман...
Дефонтер!
До болі проникливо. У кожного є дерево дитинства. В мене це яблунька, яку посадила бабуся.Жаль - загинула у вогні разом з хатинкою ("добрі люди" постарались).
Прочитал. Одобряю. У каждого почти есть дерево детства ( у Вас- груша, у меня- берёза, у того- яблонька).Воспоминания детства очень
трогательны и сами по себе, а в стихах- особенно. В свою очередь адресую Вас к моему стиху "Напрасно".
Ваші спогади про дитинство і грушу розчулили мене до сліз. Як яскраво описано Вами буття в тому бараці і як ніжно Ви описали єдине дерево Вашого дитинства, яке щедро дарувало Вам грушки.Пригадалося і моє дитинство в фанерному бараці на березі річки Торець в Слов'янську. Усвідомлювати себе я почала в цьому бараці, який з літньої халабуди люди, як могли, підрихтовували під якесь помешкання для життя. Жили там до грудня 1952 року, не було в бараці ні води, ні опалення, ні освітлення. Питну воду відрами на коромислі носили за кілометр, побутову брали з річки, топили бур'яном, кукурузинням, сояшничинням, коров'ячими кізяками, вчила уроки при керосиновій лампі. Але ж, не знаючи, що може бути інше життя, не ремствувала. І вижила, закінчила відмінно (без медалі) школу і з першого заходу вступила до ВУЗу. Труднощі заставляли боротися. Але ж ці труднощі були зразу після війни. Чому ж зараз труднощі? Значно менші, але ж...
Спасибi, Лiдочко. Мiй барак поваляли у 60-му. Саме вiдтiля почалися моï чiткi життэвi спогади. Потiм життя потроху налагоджувалося аж до початку 80-х...
Впевнений одначе, - часи Системи спливають.
Бути добру! Дефонтер
Замечательные, такие сердечные и трогательные стихи. Я тоже помню грушу-дичку, которая росла во дворе нашего дома. Её плоды были необыкновенными на вкус, я и сейчас помню их лёгкую терпкость....
А ещё очень завидую Вам, что вы пишите украинскою мовою.Это непередаваемо красиво. Я, к сожалению, только читаю, а выразить чувства и мысли не хватает знаний .
Всего самого доброго. Людмила.
Спасибо, Людочка. Во владении любым языком, как это видится мне, главное - языковая практика. Её я приобрёл на Колыме, в Тюмении в общении с тамошней диаспорой и украинцами-заработчанами. Дома, в родной Знаменке, я к сожалению теряю языковую практику.
Быть добру! Дефонтер
!
Все добре вже сказане до мене: і чудовий вірш, і відповідні коментарі! Як чудово знаходитись серед тих, хто думає про теж саме! І як боляче, що завжди поряд з нами є люди, що дивляться на світ через речі, які абсолютно не пропускають світло: купюри грошей:(
В мене не було в дитинстві оберега-дерева. Тому що моє дитинство проходило в місцях, де зовсім дерев не було. Але у бабусі біля домівки росла яблунька райська. Не одноразово я чула, як бабуся з нею розмовляє. А одного разу вона намішала у відерці цукру із водою і полила яблуньку. Я запитала її, навіщо вона таке робить? А бабуся сказала, що яблунька також любить солодке))) І насправді. яблука ті були дивовижні.
Спасибi, мила Альгiз. Як на мене, деревце (а хоч i велике дерево) - та сама жива iстота. Вченi довели, що навiть вода маэ пам'ять, вiдрiзняэ добре i зле...
Бути добру! Дефонтер
!
Дещо засмучує фінал.
Але, фінали в реалі одному дають радощі, іншому - журбу.
Нажаль...
З теплом і повагою,
Оценки по стихотворению:
Ритм: 5
Размер: 5
Рифма: 5
Метафоричность и целостность образов: 5
Эмоциональное воздействие: 5
Глубина мысли и точность логики: 5
Оце так! І в мене була така груша () Батько посадив. Мені було три роки і пять днів, коли він загинув(( А груша ще десятки років була мені ОБЕРЕГОМ!!! Одного разу - вона два рази за літо разцвітала - я памятаю цей цвіт - цілими гронами (прощалась, напевно ((і - померла. В мене в дворі росте груша. Я посадила ії в память про ту - татову.
Дякую, Валерій. Вірш - незвичайний.
Зрубали варварі росточок Вашого дитинства, а душа болить і страждає, як за рідною істотою...
Дуже гарно написано , але сум втрати на серці Вашому позначився, дякую за вірш-повість, надто сподобався.
Посадіть нову грушуу в пам'ять про Ваше дитинство, може хтось теж її буде любити, як Ви...
Есть моменты жизни, которые память цепко держит в себе до конца дней. Что-то забывается на следующий же день. Я поведал историю, связанную с дорогим мне талисманом, сопровождавшим меня по жизни в течение многих лет. Ничто однако не вечно под солнцем. Спасибо, Эдуард.
Быть добру! Дефонтер
Валерий, молодец! Достойное стихотворение! Каждый в нем найдет что-то свое, похожее. Может, потому, что все мы, дети войны, жили в похожих условиях. Кто лучше, кто хуже. Лично я в бараке не жил, но мои родственники жили. И я помню, как ходил туда в гости. А во дворе моем, где я жил с 1948 года, росла и до сих пор еще, чудом, растет старая груша, на которую я тоже взбирался в детстве. Спасибо.
И пусть с тобой будет добро!
Спасибо, Юрий, тронут. Да, у каждого из нас, детей того времени, были свои святыни, в прямом и переносном значении. Трудно смириться с тем, что горе-правители крушат все и вся в свое личное благо. Но таковы реалии...
Быть добру! Дефонтер
Це теж картини мого дитинства, це теж сльози з далекого того часу. І знайоме до щему, і рідне.
А ви дарма нехтуєте своїм вмінням вести розмови з читачем українською мовою. Дуже сердечно у вас виходить.
Спасибі, пані Галино, розчулили. Що до української мови, у цьому плані ситуація дещо незвичайна: я навчався у російськомовній школі, де були уроки української 'з необов'язковим знанням'. З п'ятирічного віку я читав і російською, і українською, все розуміючи, у тому числі 'на слух'. Але написати, або підтримати розмову українською... Може й дивно, але мовну практику я придбав у спілкуванні з українською діаспорою та заробітчанами з України за вісім років перебування на Крайній Півночі колишнього союзу. Згодом тамтешні українці зазначали: 'Ти знаєш українську краще від нас'. Прикро, але у рідній Знам'янці моє спілкування українською здебільшого буває випадковим. Покращалася ситуація з розпадом сел та переміщенням їх мешканців у міста... До складання віршів українською я вдаюся тоді, коли цього конче потребує ситуація або кричить українською серце...
Бути добру! Дефонтер
Щемно про дитинство і грушу.Жаль..... В рядку де слово "сходилися" Сходилися з усіх
квартир" пропоную замінити на "Сюди збігались з всіх квартир", бо там наголос на першому складі. З теплом, я.
Спасибі, Тетяно. Краще буде 'збігалися з усіх квартир...' Виправити зможу зі стаціонарного комп'ютера, бо мобілка не вмістить об'єму вірша - що не вмістить пам'ять - виріже.
Бути добру! Дефонтер
Груша, клен... Наче свідки років...
Не мовчать, гомонять листошумом...
Дотик їхніх пожовклих листків
Повнить душу мою світлим сумом...
Гарний вірш. У мене питання до форми: чи це навмисно так розірвані рядки (ну, як у Маяковського, - "східцями") чи через те, що рядочки не вмістилися у заданий формат?
Спасибі, пані Тетяно. А написані у такий спосіб рядки особисто мені зручніше прочитати: вони 'проріджені', не зливаються. Дуже важко читаються роботи авторів, що мають задовгі строфи, надані одним рядком.
Бути добру! Дефонтер
Добривечір, Валерію! "Дика груша" була, мабуть, першим поетичним твором, який я у тебе прочитала. Повернулася ще перечитати і звернула увагу на дискусію в рецензії одної милої авторки Азазель щодо написання префікса "с" перед глухими приголосними к, ф, п, т, х: спиляти, сходитися тощо. Власне, дискусії не було: Азазель зразу ж визнала свою "поразку" перед авторитетом, хоча саме вона мала рацію. У сам остаточний варіант "Дикої груші" ці слова не увійшли, проте, можливо, комусь стане в пригоді спосіб запам'ятати правило. Всі глухі приголосні, перед якими пишеться префікс "с" (а не "з" входять до фрази "кафе Птах", тобто "КаФе ПТаХ" Час від часу мені трапляється виправляти хиби такого роду. Нехай щастить!
Щиро вдячний, пані Олено, за віршоване співчуття.
Розчулений вкотре, повертаючись на сторінку.
Знову повторюся: Воздасться кожному...
Бути добру! Дефонтер
Как тут можно остаться равнодушным? Читала и видела всю эту картинку... Умеете Вы своими стихами зацепить душу! Вот такие стихи я и люблю! Живые, настоящие! Спасибо Вам... Рада, что познакомилась с Вашим творчеством и теперь буду заходить к Вам почаще...
Спасибо, Леночка! Конечно, лестно. Но ведь справедливо утверждение, что душа, рука (да и судьба,- добавлю от себя) истинного поэта ведомы Свыше. Моя Муза легкая, воздушная. Ей и обязан своим творчеством, кланяюсь поясно! Спасибо, Леночка! Быть добру! Дефонтер
Такие сильные строки, просто невозможно остаться равнодушным. У каждого из нас есть места, которые вечно живут в наших сердцах и куда нам хочется вернуться в трудные минуты жизни. Там нам кажется нас всегда ждут и всегда нам рады. Но жизнь иногда преподносит вот такие сюрпризы.
Спасибо, Ника! Я фаталист, и сюрпризы жизни принимаю как должное. Но 'сюрпризы' с подачи отдельных (известных мне) негодяев я никогда не восприму как должное. Будучи в душе до конца своих дней мальчишкой, я все думаю: 'Вот придут наши!' А придут. То-то понесем!.. Еще раз спасибо, Ника! Дефонтер
тронута болью и искренностью, Дефонтер! хорошо знаю, как трудно даются подобные строки - долго-долго хочешь сказать об утрате, зреет комом в горле, а глаза сухие.. и вдруг неожиданно - прорывает.. и освобождение такими вот чудесными, хоть и печальными стихами..
у меня тоже на родине оберег был.. папа при моём рождении посадил 9 тополей вдоль забора во дворе.. параллельно Днепру.. вымахали - небо доставали.. с другой стороны Днепра было видно, где живём - стройным рядом высились над посёлком пирамиды тополей.. пару лет назад была в родных пенатах - спилен последний тополь - сохли и при сильном ветре на крыши падали большущие ветки.. а могли и на людей.. и страшно, и жаль..
Вера! Вы провидица. Даже каждое посещение этой странички отдается в моем сердце новой болью. Ничего однако не изменить. Так что будем о хорошем. Быть добру! Дефонтер
З Днем Народження! Усім бажаючого здоров'я і добра (а вони, без сумніву, серед найголовніших цінностей) зичу їх же, а також - незмінних щастя, кохання, натхнення та самореалізації! =)
Аўтабіяграфічны верш і гімн мястэчку Знамянка адначасова! Чытаецца на адным дыханні. У творы адчуваецца песенны рытм.
З пашанай да Вашай творчасці, Юрась.
Оценки по стихотворению:
Ритм: 5
Размер: 5
Рифма: 5
Метафоричность и целостность образов: 5
Эмоциональное воздействие: 5
Глубина мысли и точность логики: 5
Спасибо, спасибо, Олег! Долго копилась боль, и вдруг прорвало, как нарыв (пусть сравнение совсем неудачное, но тут же пришло некое успокоение как от надлежаще возданного). Ещё раз спасибо! Здоровья и успехов! Дефонтер
Еще раз, добрый вечер. Спасибо Вам огромное за добрые чувства. Просто, как автор, я чрезвычайно непредсказуем по манере письма, регулярности написания, тематике и т. д. К тому же, поэзия для меня скорее хобби,чем что-либо другое. Именно с этим и связан мой спич. Еще раз: огромное спасибо и всего Вам самого лучшего.
Да, у каждого есть какая-то "зарубка" из детства. Вот и вас -груша. Говорят, что груша-одно из самых долгоживущих деревьев, живёт до 30 лет. Но надо же было её когда-то срубить? Так что не расстраивайтесь.
Вы неправы. Груша-дичка живёт много дольше 30 лет. Во времена моего детства ей было уже самое малое 50 лет, а после прошло ещё 50... Мой оберег... Как не жалеть! "Зарубка" на сердце, выражаясь Вашим языком, на всю жизнь. Но жизнь продолжается! Быть добру! Дефонтер
Всё те же ощущения близкого по духу времени и искренних переживаний человека вовсе не угрюмого, а открытого и чистого душой. СПАСИБО ЗА ЗАМЕЧАТЕЛЬНЫЕ СТРОКИ!
Спасибо, Оленька! А в отношении "Ирисов Колымы" доработка могла бы выглядеть так: "Сойдёт вода - я к вам приеду в гости, застолье белой ночью - до утра. ПодАрите мне мамонтовы кости - зуб весом килограмма полтора". Но мне всёже импонирует оригинал. Как живётся с моими жизненными принципами - прочтите в моей "ИНФОРМАЦИИ К РАЗМЫШЛЕНИЮ". Как бы там ни было, я считаю себя счастливее многих: Никому ни в чём не позавидовал, никогда о прошлом не жалел. Всего Вам доброго! Дефонтер
"Никому ни в чём не позавидовал, никогда о прошлом не жалел" - замечательный девиз, если следовать ему, точно будешь чувствовать себя счастливым человеком. Рада за Вас, Дефонтер! Не нравится мне так к вам обращаться, а что поделаешь? Как-то напыщенно-важно... А как же будет уменьшительно-ласкательно? Спасибо за добрые слова. "Зубы в килограмма полтора" - на полочку пока, вдруг потом пригодятся, ведь жизнь большая. С уважением, Ольга
Моё имя - Валерий. Но это "в миру". На портале я преемлю своё творческое имя (ненавижу его толкования как "псевдоним". Псевдонимы носили Ленин, Сталин и пр.) Здоровья и творческих успехов! Дефонтер
Дууууже гарний вірш, проникливий, що бере за душу. У кожного є спогади, з дитинства, які зігрівають… і дуже важко їх втрачати, тим паче, коли це діло рук бездушних «можновладців», а не плин часу.
Однак, якщо дозволите, я дещо зауважу:
«СходИлися з усіх
квартир» (в мене так наголос виходить), можливо замінити на «збігАлися»
«я бачив милі серцю
крона.» - я не зрозуміла (можливо) відмінок… «милу крону» (як на мене)
В кінці «Спиляли»
Сподіваюся, Ви не образитесь на мене, я з гарними намірами )))
Ні, кАзочко, я над цими моментами вже працював. А у граматичному плані українською буде саме "зпиляти", а не "спиляти". Тому все лишаю без змін. Вдячний за втручання, знаю, що воно від серця. Добра! Дефонтер
Вдячний, Євгеніє! Давно вже прохав у Музи натхнення, але біль пересилював, а зрештою, саме біль і допоміг в цьому разі, надихнув. Ще раз спасибі! Здоров"я та нових творчих успіхів! Дефонтер
Спасибі, Вірочко! Вже і років багатенько пройшло, а рана ятрить. Та на що тільки не зазіхаються наші "нові" заради власного затишку! Прикро... Найкращих Вам спогадів та щасливого буття! Дефонтер
2012-11-07 14:49:10
Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.
Да, Сергей, у летающих
людей свой особый
творческий подход к о
всему. Это Божий дар и
его надо развивать, а не
убивать на корню.
Полностью поддерживаю
высказанные мысли.
Спасибо.
Написано для очень
добросовестного и
уважаемого
преподавателя
Судя по всему, Сергей,
сей стих написан не
только для очень
добросовестного и
уважаемого преподавателя,
а гораздо более близкого,
хотя бы по духу. Думаю,
он ей пришёлся по нраву.
Присоединяюсь.
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.