Вход для авторов

Забыли пароль??

Регистрация

Додатковий 16. "А небо в зорях" на вірш Ніни Трало
/ АП творчої групи - Злива /

Число 28. Як знищували українську мову
/ АП Т. Лавинюкової - Парость виноградної лози /

Сейчас на сайте 2523 человека

Кто онлайн?

Рекомендации УПП

ми будьмо
Елена Рышкова
варте
Цыганова Наталия
Нота...
ЛИМ

Резонанс дня

Новые авторы

Присоединяйся

Отсутствует

Автор: Млечный Путь
Тема:Религиозные стихи
Опубликовано: 2014-04-09 00:28:35
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

РОЗП'ЯТТЯ.Переклад на укр. мову. з О.Чехович

Не стихали пристрасті ще довго,
З тугою дививсь Він на безладдя.
Люди вже давно забули Бога,
Заздрощам й жорстокості підвладні.

Рід людський осліп та обезумів,
Натовп озвірів, волав: "Розп'яти!"
Був Пілат збентежений і думав:
"Хоч нема вини, а все ж...До страти!"

Одягли в благеньку багряницю,
На чоло - вінок з колючок терну,
В глузуваннях викривляли лиця
І кати,  й обдурені із черні.

Завсігди одній лиш правді вірний,
А тепер, осміяний, побитий
Він, в гріхах придуманих не винний,
Наче злодій, буде тут прибитий.

На бенкет незваний та кривавий
Зграя круків весело зліталась.
Та не суд вершить, вершить розправу-
Судді в звинуваченнях змагались.

І в  Його розтерзанеє тіло
Стали гострі цвяхи забивати,
Для легіонерів звичне діло-
На хресті людину розіп'яти.

Скоївши наругу, веселились,
Їм не в страх була небесна кара,
Іісуса ім'я поносили,
Багряницю  шматтями  зривали.

Він, серед розбійників розп'ятий,
Їх вини не визнавав ні в чому.
Мав любов до ворогів заклятих
І терпів їх лихослів'я тому.

"Сам себе спаси, Цар Іудейський!
Ти зійди з хреста, чи дай знамення,
То повірить весь народ єврейський
В місію твою щодо спасення".

Не стиха гучне катів ричання.
Учні, в круг затислі звідусюди,
Зберігали злякане мовчання.
Страшно їм. Вони ж - звичайні люди.

В горі і печалі Його мати,
Серце розривається з любові.
Мати, наче на хресті розп'ята
Разом з Сином.Та із вуст - ні слова.

Закружляв в повітрі чорний вітер.
Стихли разом в натовпі розмови.
І відчув Він смерті поступ тихий,
І поглянув на юрбу з любов'ю.

І настала враз скорботна темінь -
Серед днини землю ніч покрила,
І здійнявся серед люду лемент -
Страх і жаль про те, що натворили.

Муки Він терпів і мужньо й стійко,
В небо глянув, батька попросив -
Пролунав у вічність Його вигук,
Щоб Отець дітей своїх простив.

"Отче мій, прости гріхи цим людям,
Бо самі не знають , що творять."
Мук Христа вже люди не забудуть,
Болем їм тепер серця горять.

Час прийшов. Здійснилось віщування.
Він помер за кожного окремо.
Нам віддав за гріх не покарання,
А своє життя. То  ж ми не вмремо.

Грішний світ, свої відкривши очі,
Зрозумів, що шлях той на Голгофу
Став для людства світлом серед ночі,
Щоби йти дорогою до Бога.

Оригінал -
http://www.stihi.ru/2013/05/04/3397:
НЕ УТИХАЛИ ДОЛГО СТРАСТИ

Не утихали долго страсти,
А Ты на всех смотрел с тоской:
Жестокой зависти подвластен,
Ослеп безумный род людской.

Толпа неистово кричала,
Был в замешательстве Пилат,
И приговором прозвучало:
- Виновен! Должен быть распят!

Тебя одели в багряницу,
Терновый возложив венец,
Насмешки искажали лица,
Царю готовили конец.

Всегда одной лишь правде верен
И во грехах не уличен,
Избит, оплеван и осмеян,
Святой к злодеям был причтен!

Вершить не суд, но для расправы,
Желая заклевать Тебя,
На пир незваный и кровавый
Слетелась стая воронья!

В Твое истерзанное тело
Вонзили острие гвоздей.
Для воинов привычным делом
Являлось распинать людей.

Одежды наспех разделили
И надругались, веселясь,
Иисуса имя поносили,
Верховной кары не страшась.

Среди разбойников распятый,
Не признавал вины ничьей,
Любовь питал к врагам заклятым,
Терпел злословье палачей.

- Спаси Себя, Царь Иудейский,
Знаменье дай, сойди с креста!
Уверует народ  еврейский
В благую миссию Христа!

Повсюду гулкое рычанье,
Зажаты в плотные тиски,
Хранили горькое молчанье
Твои, Иисус, ученики.

А сердце матери разбито,
Сдавила грудь немая боль,
Как будто ко кресту прибита
Вся материнская любовь!

Кружилось в воздухе смятенье,
Затих ненужный разговор,
Почуяв смерти приближенье,
Пал на толпу прощальный взор.

В великой скорби тьма настала,
Окутав черной пеленой,
Земля по Господу рыдала,
А Ты готовился домой.

Держался мужественно, стойко,
На небо обратив Свой взгляд.
Пронзил стрелою возглас громкий:
- Не знают, Отче, что творят!

Свершилась казнь по предсказанью.
Иисус, мучителей вину
Ты превратил не в наказанье,
Но подарил им жизнь Свою!

Их выводя из мрака власти,
Открыл незрячие глаза.
И понял мир: был ненапрасен
Путь до Голгофского креста!