Нет статуса

Автор: Пилипенко Сергей Андреевич
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2015-11-28 14:48:55
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Килина Василiвна...

        Ховали мою прабабу, Килину Василівну, ранньої осені. Тиха природа сипала дрібними і світлими дощиками, прикрашала сади яскраво-жовтими і бордово-фіолетовим фігурним листям, грілася в променях яскравого сонечка і була теплою і сумною. Перестиглі ранетки тихо стукали прозорими боками в земні надра, і був спокійний світ. Підлога в бабусиній хаті була свіжо пофарбована, і, щоб стійкий запах масляної фарби не заважав стареньким прощатися з моєю прабабусею, оббиту крепом труну з тілом винесли надвір і поставили під шиферним навісом. Слабкий запах ладану і воскових свічок витав у полуденном повітрі двору. На ту пору, а це був сімдесят сьомий рік, ладаном на похоронах обкурювали тільки самих найстаріших бабусь, і мені цей запах був незнайомий.

        Стареньких прийшло зовсім небагато. Не більше десяти-дванадцяти, зі всього села. Вже дуже старою була моя прабабуся. Було їй в ту пору дев'яносто сім років, і більшості з бабусь, що живуть на селі вона годилася в матері. Що вже говорити, якщо моєї рідної бабусі, її середньої дочки, в ту пору вже самій було шістдесят дев'ять років. Так що, подружок у Килини Василівни майже і не залишилося. А її ровесники діди, так ті взагалі всі повмирали ще років тридцять тому. І могилки у деяких вже зрівняв з землею безжалісний час і людська байдужість. Так і жила вона удвох зі своєю сиротою пам'яттю. Вставала затемно, лягала завидно, зі своєю незмінною примовкою: – Зажилась я на світі, дитино..., зажилась. І коли мене тільки Господь прибере? – І гладила мене по голові сухорлявою рукою, яка нічого не важила.

        Але Господь не поспішав брати її до себе. Видно, ще навіщось потрібна вона була на цій марнотній землі. А може, і у Нього важливіші справи були. До самої смерті вона була невгамовною. І хоч ходила вже повільно і бачила вже погано, але всидіти на місці не могла. То няньчила своїх правнуків, то намагалася допомагати доньці по господарству, і наполегливо годувала курей, блукаючи по двору з чашкою і зерном, і слабким глухим голосом закликала їх до трапези: - ципа, ципа…, ципа! А! Шоб ви сказились! - беззлобно лаяла вона нахабних курчат, які намагалися вирвати корм прямо з рук. Бабуся всіляко стримувала її від такої допомоги. Але, мабуть, звичка, вироблена майже за століття життя, була сильніша за втому.

        Вона і померла несподівано для нас. Опівдні сіла за стіл обідати. Попросила налити собі в чашку простоквашки, та так і заснула спокійно, сидячи за столом з ложкою в руці. Бабуся, через десять хвилин, підійшла поправити їй в'язану кофту, що сповзла з плеча і, доторкнувшись до тіла, зрозуміла, що її мама вже відправилася на небеса побалакати з Богом.
        - Добра смерть, - сказала бабуся, - легка. Напевно, ангели її любили. Так вони їй дякували за важке життя. Дай і мені, Бог, померти так! – Заплакала і пішла готувати прабабусю до поховання. Все, що для цього потрібно було заздалегідь приготувано багато-багато років тому і акуратно складено в старовинній скрині, оббитій мідними широкими смугами. Малим я тоді ще був і нетямущим, не розумів, що разом з прабабусею зникла і частина мене, моєї душі. Просто мені було тоді цікаво і трохи сумно на душі.

        Шлях до кладовища від бабусиного будинку був не дуже довгим. Не більше кілометра. І несли труну на руках. За свій вік вона так спрацювалась та висохла, що майже нічого не важила. Труна була невелика, суха і легка. Дорога до нашого цвинтаря проходить по густому березняку, і густі крони високих дерев сплітаються у височині в урочисті арки, схиливши свої вершини в останньому поклоні. Затихли навіть жваві бурундуки і не цикали свої одвічні позивні. Кладовище дуже давнє і навіть, я б сказав, затишне, якщо б це слово можна застосувати до кладовища. За довгий вік свого існування на ньому упокоїлося стільки людей, що, копаючи чергову могилу, «копачі» майже завжди наштовхувалися на стару. І іноді доводилося робити бічні підкопи в могилі, щоб не турбувати тлінні останки давно забутої людьми людини.

        Довгих промов на могилі прабабусі не було. Та й говорити їх було нікому. Старенькі прочитали кілька молитов, кинули в труну кілька срібних монеток і по жмені землі. Дід роздав нечисленним присутнім за вишитому полотняному рушнику на молитовну пам'ять про покійну і запросив всіх на поминки. Найдовше залишалися на могилі у Килини Василівни ми з бабусею. Вона нічого не казала, тільки стояла, схиливши свою сиву голову в темній хустці, упершись рукою в підборіддя. Видно, думала щось своє, мені невідоме. Так ми й пішли з нею на вихід з кладовища: я попереду, вона за мною, залишивши позаду скромний листяний хрест та півдюжини вінків зi штучними квітами. Під ногами осіннє листя шаруділо прощальні слова.

        Кладовище було огороджено міцним парканом, посірівшим від часу, що закривався у воротах на велику дерев'яну защіпку. Мене завжди раніше дивувало, що старенькі суворо стежили за тим, щоб ворота після виходу останньоi людини були обов'язково закриті. У цьому був якийсь не християнський, а поганський страх перед тим, що в незакриту хвіртку неупокоєні душі можуть спокійно вийти в село. Ще одним дивним повір'ям було те, що, на думку моїх селян, дух останнього похованого буде стояти у цвинтарних воріт невідлучним вартовим і терпляче чекати свою зміну, щоб передати цей дивний пост своєму наступнику. Моя бабуся в це теж, виявляється, вірила. І, закриваючи цвинтарну хвіртку, вона сказала мені.
        - Шкода. Адже, напевно, в селі скоро хтось знову помре. Недовго залишилося.
На моє запитання, чому ж вона так думає, вона перехрестилася і відповіла як само собою зрозуміле:
        - Дуже старенька вона, моя мама. Ніжки у неї хворі і очі вже майже нічого не бачать. Не зможе вона стояти на таких ногах, не вистоїть довго, значить, скоро хтось обов'язково прийде змінити її. Прости нам, Господи, гріхи наші...

История cоздания стихотворения:

0
0


Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:
Количество читателей: 414

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 14.
це взнав, що маєте добру рідню на тім світі: а добрА зичу усьому роду; так і будьте!
з повагою...
=
про дрібниці: зауважив з пару помилок набору (гляньте?); і чи не скористаєтеся словом "бавити"?

2016-07-30 13:46:27
Спасибо! Это мои первые рассказы на родном языке. Раньше никогда не писал и не говорил на украинском с десяти лет. Поэтому много суржика и ошибок. Но буду учиться заново!
Удачи!
2016-07-30 15:05:16
слава Богу, не заново:
на достойном уровне сохранена родная речь!
а по потребности будет всплывать ещё (эт я о лучшем!)
і як своєму, :

на бЕрезі неба,
при самій землі, –
не чув я, а знаю...

на березі неба,
з життя ув імлі, –
на промінь стікаю...

для всенького роду
в нім знАйдете згоду, –
з найвищого мита...

й волошковоквіту,
небесновідмиту, –
чи й мову, – спів жита...

поміж землі й небес,
наскрізь лайна, чудес, –
б’є Світла прибій...

...Своє домиває,
Собі добирає, –
то хто ж йому Свій???


2016-07-30 15:17:11
Цікаве хоча і трохи сумне оповідання! Але написали Ви, Сергію, дуже талановито. Я теж згадав своїх бабусь, яких уже сорок років немає на цім світі. Хай Вам щастить!
2015-12-18 18:42:35
Спасибо Большое!
Их давно уже нет с нами, но жива память о них. Значит, возможно и о нас тоже будут помнить.... Надеюсь на это.
2015-12-18 19:37:54
Проникливо. Поринула у дитинство, згадала свою прабабусю Килину.
Писати про таке треба. Дякую за таку зворушливу замальовку.
2015-12-01 05:03:30
Спасибо Большое Таня!
Я и сам уже дедушка, хочу чтобы и внуки мои помнили о своих корнях.
С теплом .................................................... Серёга
2015-12-01 06:45:07
Люблю читати саме Ваші оповаідання, Сергію. Щось є в них особливе, домашнє і рідне до болю. Кожен рядочок говорить про те, що Ви не просто любите , але й усіма фібрами душі її ввібрали в себе. Ваша мова чітка, мелодійна та виразна, пахне чебрецем та м"ятою. Дякую Вам дуже!З повагою, Тоня.
2015-11-30 19:55:16
Спасибо Большое Антонина!
Пока мне легче общаться на русском. Но я как старатель выискиваю в своей душе эти золотые самородки украинских слов, покрытые толстым слоем прожитых лет....
Света Вам и Радости...!
С теплом .........................................
2015-11-30 20:34:30
Зразу ж згадала цвинтарь у бабусиному селі. Чомусь мені, дитині, подобались відвідани пращурів. Такий спокій там був, квіти росли духмяні польові. Я ж влітку відвідувала село. Дякую за почуття, Сергію.
2015-11-30 15:41:36
Спасибо Лена!
Могу подтвердить, там действительно особая атмосфера. Будто почва пропитана аурами похороненых людей. Там всегда торжественно и спокойно....
С теплом .......................................
2015-11-30 20:21:39
Сергію, дуже цікава розповідь. Мені сподобалось , як ви передали відчуття та почуття дитини. З роками в нас залишаються лише картинки минулого і ми втрачаємо дитяче мовлення. Але в деяких місцях я відчувала, що це говорить (пише) дитина.

Сподобалось.
2015-11-30 10:20:40
Возможно, это самое ценное качество художника. Уметь смотреть на мир открытыми детскими глазами....
Спасибо Вам Большое Альгиз!
2015-11-30 19:56:27
Впечатлило, взгрустнулось, очень понравилось... Приятно поражает Ваша уникальная способность так точно передавать детали и чувства. С уважением. Алла.
2015-11-30 09:57:19
Спасибо Большое Алла...!
Пожелаем долгих лет жизни всем нашим близким...!
С теплом ........................
2015-11-30 19:50:42
Яка сердечна та досконала розповідь!
Моя бабуся померла в 78-ому році, і простояла сторожем на цвинтарі два місяці. А змінив її дідусь...
Дякую за пам'ять серця.
Царство Небесне нашим померлим дорогим родичам!
З повагою і теплом.
2015-11-30 08:01:41
Спасибо Магда!
Возможно это только украинское поверье...? В соседних деревнях кладбищенские калитки наоборот оставляют открытыми. Почему я и удивился.
С теплом .......................................
Ваш Серёга
2015-11-30 19:53:52
Ви дуже талановиті, Ваші творі вирізняються
такими деталями, що диву даєшся. Дивно,
що той, хто життя своє провів так далеко від
України, так гарно володіє її мовою.
А вона у нас , дійсно, солов'їна.
Дякую за отримане задоволення.
З повагою.
2015-11-30 06:50:16
Спасибо Вам Люба! К сожалению, я не настолько хорошо знаю свой язык, чтобы не делать ошибок. Но стараюсь.
С теплом..........
2015-11-30 19:46:20
" У цьому був якийсь не християнський, а поганський страх" - правильно підмітили, Сергей Андреевич.
Цікава розповідь.
Всього найкращого.
2015-11-30 00:56:15
Спасибо Большое!
С теплом ...........................
2015-11-30 06:01:35
Сергій, як же тонко ви відчуваєте! Низько вклоняюсь Вам. І вдячна неймовірно.
Ви мене розумієте. Не тратиму слів. Помовчу.
2015-11-29 23:10:16
Спасибо Большое!
2015-11-30 00:45:43
Цікаве і пізнавальне оповідання. На жаль, мені не довелось побувати на похованні ні бабусь ні дідусів і тому ваші спостереження і бачення цих життєвих дрібниць, яких нікому не уникнути, є дуже повчальним для молодого покоління українців! З повагою і подякую Волен.
Невеличкі зауваження, як на мій погляд, могли б допомогти в уникненні русизмів. Що, на жаль, характерні для української мови. Зрештою це вирішувати автору. Можливо, що автентичний вигляд тексту має свої переваги і цінність. З повагою!

полуденном повітрі - полудневому повітрі,
тільки самих древніх бабусь- тільки найстаріших бабусь,
в ту пору - на ту пору,
і більшості з бабусь, що живуть на селі- і більшості бабусь, що живуть в селі,...,
вже зрівняло з землею безжалісний час-…зрівняв…( час- він);
зі своєю сиротою пам'яттю -зі своєю сирітською пам'яттю;
сухорлявою рукою- худорлявою рукою;
якщо моєї рідної бабусі-якщо моїй рідній бабусі;
бурундуки -цвіркуни ( ранньої осені їх немає вже) ;
дерев'яну вертушку-дерев'яну защіпку;
простоквашки-кисляк(скисле молоко);
огороджено, посірівшим - обгороджене міцним парканом..., що посірів від часу;

Дякую за візит на мою сторінку!
2015-11-28 21:11:58
Спасибо большое за подсказку! Кое-что исправил. Если будут замечания, то не стесняйтесь, пишите, лучше в личку. Восстанавливаю свой родной язык с трудом, поэтому ещё есть шероховатости! Родился и всю жизнь прожил в Сибири, разговорной практики нет. Некоторые слова стал уже забывать.
Удачи! С уважением ......................
2015-11-28 21:34:27
Оповідання справді чудове.
2015-11-28 19:55:12
Спасибо Большое...!
С теплом ...........................................
2015-11-28 21:21:42
Чудове оповідання! І, зважаючи на те, що автор його все життя прожив У СИБІРУ, не можна не відзначити чудове володіння ним українською мовою! Навіть далеко не всі уродженці України можуть, на жаль, цим похвалитися...
2015-11-28 19:22:04
Хочется оставить внукам гордость, за то что они Украинцы...! А украинец без знания украинского языка, не совсем украинец! Хотя я знаю людей, абсолютно не владеющих языком, но беззаветно влюблённых в нашу историческую родину!
2015-11-28 20:45:09

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.


Регистрация


Рейтинг произведений


Вход для авторов
Забыли пароль??
Регистрация
В прямом эфире
Дякую, Ирина! Чувство полёта Вы чудесно передали для тех кто не летал и скорее всего уже никогда не полетит на самолёте. Я помню мой первый полёт на так называемом в народе "кукурузнике". Мне тогда досталось место рядом с пилотом (он был один) и я в свои восемнадцать лет радовался полёту! Несколько воздушных ям на меня не повлияли, но многие пассажиры использовали пакеты(их тошнило) . я был увлечён и глядел на показания приборов на паннели управления! Полтара часа полёта пролетели как несколько минут.
Рецензия от:
Эдуард Неганов
2024-03-29 12:44:19
Незважаючи на ситуацію , що сталася за час війни, в вашій ніжній та ємній душевного тепла,ДУШІ стільки любові до природи, що вона охоплює все навколишнє середовище. І це цікаво відтворено у вашому творі! Дякую !
Рецензия от:
Артур Сивий
2024-03-29 12:18:29
Какой же это анекдот?
Красивый, по наследству рот!
Рецензия от:
Владимир Ярош
2024-03-29 12:16:41
На форуме обсуждают
Іде вуйко Хрещатиком - 

Приїжджа людина. 

Запитує у зустрічних: 

- А котра година? 

Перехожі пробiгають, 

Позиркують скоса. 

Той рук(...)
Рецензия от:
Омельницька Ірина
2024-03-25 09:59:39
Коли забув ти рідну мову —

яка б та мова не була —

ти втратив корінь і основу,

ти обчухрав себе дотла.


Коли в дорогу ти збирався,

каз(...)
Рецензия от:
Омельницька Ірина
2024-03-25 08:29:11
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.