Автор: Дмитрий Коршунов
Тема:Философские стихи
Опубликовано: 2017-12-02 14:06:13
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.
Дощик із неба все плаче і плаче,
А я із віконця дивлюсь на людей,
У мене на серці є Слово гаряче,
Воно наче сонце, що сяє з грудей.
Дивлюсь у віконце та всім посміхаюсь,
Бо вірю у те, що спасіння прийде,
До Слова, що сяє, завжди прислухаюсь,
Плекаю надію, що світ не впаде.
А іноді, хтось, свої очі підніме,
Немов відчуваючи промінь тепла,
Та поглядом, душу, як рідний обійме,
Віконце фарбуючи в колір добра.
Я знаю майбутнє - це довга дорога,
Але і у часу, нажаль, є кінець,
У Небі віконце, там посмішка Бога,
Я очі здіймаю до Тебе, Творець.
История cоздания стихотворения:
Дуже вміло відтворені почуття та образи. Гарний стиль та рітмика. Фортуни та оптимізму! |
Рецензия от: Азинелло 2024-03-29 01:44:52 |
Это стихотворение написано очень заботливой и сильной мамой, звучит, как молитва, в ярких лучах добра и надежды, а какая энергетика! Спасибо, Людмила! С уважением! |
Рецензия от: Михаэль Шон 2024-03-28 23:31:35 |
Спасибо, Александр! Добру - быть! И мир не за горами... |
Рецензия от: Ирина Венжега 2024-03-28 21:35:44 |
Іде вуйко Хрещатиком
- Приїжджа людина. Запитує у зустрічних: - А котра година? Перехожі пробiгають, Позиркують скоса. Той рук(...) |
Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-03-25 09:59:39 |
Коли забув ти рідну мову
— яка б та мова не була — ти втратив корінь і основу, ти обчухрав себе дотла. Коли в дорогу ти збирався, каз(...) |
Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-03-25 08:29:11 |