Автор: Андрей Майоров
Тема:Философские стихи
Опубликовано: 2014-08-04 01:37:13
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Спопелилось полиновим трутом

Безтямно далеко в прогнившому тілі
Вмирають лелеки, брудні вже, не білі…
Їх залишки вітер розвіє в труху.
Єдинеє місце лишилось цвяху...

На північ і південь, на захід і схід
Розтягують… Біль у очах топить лід...
Чорніє від кіптяви неба блакить,
І птах обгорілий додолу летить...

Вбивається в єдність, якої нема,
Єдиним тим цвяхом кровоока тьма...
Рудий пил несуть вітри в хмарах далеко...
Тут гнізд не зів’ють вже ніколи лелеки…

Чорною трояндою в небі розквітала,
Відчаєм і смутою очі застилала,
Всмішкою іржавою горизонтом грала
Хворою загравою. Вмить усе пропало…

Куди все поділось?
– Спопелилось
Полиновим трутом,
зів’яло забуте…

Чорні птахи-сироти гнізда покидали,
Вугільними сльозами життя окропляли..
Вітер пашить трутою гіркої полини...
Відчаєм і смутою вкриють домовини...

История cоздания стихотворения: