Автор: Давид Черный
Тема:Патриотические стихи
Опубликовано: 2014-08-19 19:33:19
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

І слава, і воля...

Старий кобзар серед поля
Провіщав: "Онуки,
Поки живем, наша воля
На кінці шаблюки..."

Так було ще до Богдана,
Так є і по нині
Така доля Богом данна
Нашій Україні.

Добра, хоч не легка доля,
Славою покрита,
От так завжди є, що воля
Сльозами умита.

...Браталися, кохалися,
Жити б, процвітати...
Не судилось, не сталося...
Треба воювати.

Як же можна те стерпіти,
Що брат хоче волі?
Що дім його, як ті квіти
В пшеничному полі...

Що є в нього побратими,
Та мабудь і друзі.
Що він хоче жити з ними
В злагоді, в союзі.

Злая дума, не весела:
Може брата вбити?
І міста його і села
У крові втопити?

А що ще з ним мудрувати?
І пішли війною...
Але стали діти брата
Силою, стіною!

Вийшли, землі поклонились
Сини та онуки,
Попрощались, помолились,
Дідівські шаблюки

Повиймали, погострили
- Приходь супостате!
І де в світі така сила,
Щоб їх подолати?!

... Зійде Сонце, промінь блисне
Як завжди бувало.
Згине ворог ненависний -
Ось вже і не стало,

Лиш труп пилом припадає,
Над ним ворон кряче.
Ніхто навіть не згадає,
Тим більш не заплаче.

Повернуться до родини
Сини та онуки,
Поховають в старій скрині
Дідівські шаблюки.

І розквітне та єдина,
Є й для неї доля!
І не згине України
Ні слава,ні воля!

История cоздания стихотворения: