Автор: Анатолий Плюта
Тема:Стихи о любви
Опубликовано: 2014-10-18 10:53:20
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

СУМ

Навіщо мені зорі, як не бачу
Тебе, як свою вранішню зорю?
А почуття  живі та сумно плачуть
І сум отой я мабуть не зіп’ю.

За мною ходить і незримо тисне,
Каміння валить в душу повсякчас,
То хмарами до обрію нависне,
То жалісливо каже щось про нас.

Чому все так? Розведені дороги,
І долі теж, як вітром розмело,
А у думках лиш дзвін перестороги
За те, чого ще навіть не було.

Дай мені раду, Сонце, через відстань,
Як бути тут, де посмішку знайти?
Розведені мости лиш птаху пристань
А ми не можем їх уже звести.

Щасливий буду тим, що я побачу
Тебе у буднях, в мороці життя,
Всміхнешся ти, а серденько заплаче
І розхвилює знову почуття.

Тобі шепну тихенько: добрий ранок,
А ти очима лагідно: привіт...
Оце і є мій зоряний світанок,
Крапля роси, що не лишає слід.

..І знову хмари.  Осінь, сіра осінь...
Он жовте листя на твоїм сліду,
Шепоче вітерець: іди вже, досить..,
А я стою і знову тебе жду.

История cоздания стихотворения: