|
Автор: Анатолий Плюта
Тема:Проза о природе
Опубликовано: 2017-08-09 13:14:40
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.
Блукає літо ще по ріднокраю,
Вітає небо втомлена земля,
А в душу осінь тихо заглядає,
Печалять зір оголені поля.
Поки що спека людям дошкуляє,
Та дикі гуси стали на крило,
Спливає час і день за днем минає,
Не зацвіте вже те, що віджило.
Он річка в літній спеці обміліла
І звузились помітно береги,
Неначе вчора все ще зеленіло,
Тепер пожовклі трави навкруги.
Ще літо, та серпневі ночі
Легенько прохолоду вже несуть,
Не скажеш тут: я осені не хочу…
Бо все минає, це незмінна суть.
Блукає літо ще по ріднокраю,
Та скоро стане осінь на поріг,
Не забариться десь, не заблукає,
Проникне в душу сотнями доріг.
08.08.2017 р.
История cоздания стихотворения:
Чудесна романтична пісня. Гарна співтворчість! |
Рецензия от: Світлана Пирогова 2024-03-28 14:29:51 |
Гарний сердечний вірш. Нехай не буде зупинки. |
Рецензия от: Світлана Пирогова 2024-03-28 14:24:53 |
Чудесний вірш. На моєму подвір'ї росте величезний горіх, якому більше 80-ти років. Його садив мій дідусь ще до Другої світової війни. |
Рецензия от: Світлана Пирогова 2024-03-28 14:21:32 |
Іде вуйко Хрещатиком
- Приїжджа людина. Запитує у зустрічних: - А котра година? Перехожі пробiгають, Позиркують скоса. Той рук(...) |
Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-03-25 09:59:39 |
Коли забув ти рідну мову
— яка б та мова не була — ти втратив корінь і основу, ти обчухрав себе дотла. Коли в дорогу ти збирався, каз(...) |
Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-03-25 08:29:11 |