Автор: Неизвестная
Тема:Романтическая проза
Опубликовано: 2016-11-28 21:59:14
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Зустрiч

Я.Ти. Спокій і тиша спокутують місто, де кожен з нас лише думками буває цнотливим. Сидячи у
темряві на кухні, ти зробиш мені чай не кажучи ані слова. Втома. Я втомилася від духоти сірих та
далеких від тебе буднів,де ховаю усе людське, що тільки маю від життя. Чому. Чому час та простір
бажають ділити нас на зараз і після? Чому ніч така коротка, адже вранці ти знов зникнеш.
Холодний чай і твої теплі очі, що блистять під світлом місяця. Не мовчи. Я хочу так багато сказати,
але з чого почати? Між нами кордони,люди,відчай, почуття. Солодкий. Такий солодкий мав бути
цей ранок, коли ти і я нарешті разом, але чому у кімнаті усе залито тою самою тишею у якій
зникають мільйони слів. Я хочу тебе обійняти. Саме зараз! Нехай все минає, нехай в нас замало
часу, щоб дійсно зрозуміти ціну наших томних,довгих,наповнених біллю поглядів. Саме зараз,у цій
комунальці я тримаю тебе за руку і майже час застигнув на місці, де ми тільки зустрінувшись вже
повинні прощатись. Ранок приходить швидко. На вулиці вже рясний світанок. Люди кружляють
немов 1-й сніг. Насправді холодно. Ти пішов, і до нової зустрічі знов залишилось 365 днів.

История cоздания стихотворения: