Автор: уляна задарма
Тема:Проза о любви
Опубликовано: 2016-10-11 08:14:53
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.
Ранок видався холодним,хоча сонце вперто лізло
в шпару між сірими шторами вікна. Але найгіршим
було не сонце. Найгіршим було мокре
ліжко...Навіть не так саме мокре ліжко, як
лемент,який зчиняла щоразу тітка Свєта - нічна
нянька, піднімаючи Петрика з ліжка. З мокрого
ліжка... Ну облюрився. Ну і чорт з ним...
Навіщо так кричати?
Мокрі труси можна було заховати кудись... А от з
матрасом важко...Швидко,поки Свєта не прийшла
будити єдину дитину в корпусі для наймолодших,
треба заправити мокрий матрас.
Всіх забрали які-не-які батьки чи родичі на Різдво -
тільки малий, сцикливий і косоокий Петрик
залишився на місці. Втім, як і завжди. Забирати
Петрика було нікому.
...Петрик натягнув колготки на мокрі труси, а
зверху - джинси,засунув ноги в смішні капці з
МіккіМаусами і тихенько шмигонув у коридор.
Коридор був залитий світлом, порожній, вікна,
розмальовані морозом,спалахували сотнями
іскор...Знадвору було чути бамкання дзвонів.
А з дитячого корпусу - крик тітки Свєти. Знайшла...
Матрас... Одразу відчув на собі мокрі труси. Щось
закрутило в носі,защипало в очах...
Петрик швидко крутанувся на п'ятках - цьому
мистецтву його довго навчав восьмикласник
Щибань - і побіг в напрямку великого загального
коридору, де вже вочевидь займалися важливими
дорослими справами Петрикові товариші по
нещастю - Щибань, високий і худий шестикласник
Рачок і дев'ятикласниця Лана. Їх також ніхто не
забирав.Ніколи.
Вся компанія була в сборі, вони сиділи на
відкидних, як у кінотеатрі, кріселках, і рахували
гроші.
- Рачок, давай ще дві монети! Ти маєш, я бачила! -
дзвінко гукнула чорнява, як циганка, Лана. Лана
була красива і подобалася Петрику.Інколи вона
допомагала йому зав'язувати шнурівки, інколи
могла дати відкусити пів- яблука, а то і погодувати
з ложки у їдальні... Навіть коли Лана
зв'язала останнього разу Петрикові шнурівки
разом і він боляче гепнувся лобом об цементну
підлогу, навіть тоді вона не переставала
подобатись... Всі реготали, на лобі у Петрика росла
з космічною швидкістю синя гуля,
вихователь Микол-Федорович вхопив Петрика за
руку і поволік в медпункт до медсестри Оксанки
мазати голову зеленкою - навіть тоді Лана не
переставала подобатись...
А зараз вони - Щибань,Рачок і Лана потайки
скаладали свої копійки,щоб купити пачку сигарет.
Петрик був "у курсі дєла", тому на нього ніхто
особливо уваги не звернув. Аж поки Щибань не
зморщив раптом широкого кирпатого носа:
- Йо,що то смердить так? Ужжжас!
Рачок почав принюхуватись також...
-Петрик, ану йди сюди!
Мокрі труси холодили шкіру. Йти ближче до
Щибаня не хотілося... Аж тут відчинилися вхідні
дівері і до коридору зайшла новенька
вихователька ЯкЇЇТамЗвати - ніхто не пам"ятав - з
двома огрядними жіночками у волохатих шубах.
- А ось і Петрик - сказала вихователька, кивнувши
на нього.
-А це до тебе гості... З опікунської ради. А
ну припини гойдатися!
Огрядні жіночки підійшли до Петрика і почали
широко посміхатися.
Петрикове серце здивовано забилося і від
хвилювання він запитав, заїкаючись і
гойдаючись,перекочуючись з ноги на ногу
- Ви принесли цукерки?
- Ми прнесли тобі ось... Одна з жіночок витягла
звідкілясь - з кишені мабуть - якийсь пакет і почала
його відкривати.
- Якийсь тут запах у вас дивний... - сказала тим
часом друга
-Та це Петрик всцявся! - прогиготів Щибань,
бовтаючи ногами
Петрикове серце стислося,мокрі труси прилипли
холодно до тіла і він раптом крикнув голосно - аж
луна покотилася коридором
- Це не я!
З пакета тим часом були витягнуті на світ божий
шапка, нові рукавиці і ЦЕ... ЦЕ було в красивій
рожевій шурхітливій упаковці, на якій намальована
була суниця - якось одного літа Петрикові та іншим
дітям дали після обіду у їдальні такі цукерки, тільки
ті були маленькі, а тут... Петрикове серце тьохнуло
з радості - невже така велетенська цукерка?!!
-Що за сморід? - тим часом і собі пробурмотіла
новенька вихователька,постукуючи каблучком
модного чобітка... Аж раптом до коридора влетіла
тітка Свєта і, вхопивши Петрика за худе плече,
оглядаючись на гостей, тому спокійно - а від цього
ще більш страшно - сказала:
- Петрику, знову, заразо? а шмаття твоє брудне хто
мені поможе перестелити? - і стисла кістлявою
рукою його перелякані кісточки під тонкою
футболкою
- Це не я! - верескнув Петрик і коли голос його
урвавася, стало чути як знову десь далеко у
морозному сонячному дні забамкали дзвони...
Петрик вихопив з руки огрядної жінки рожевий
ароматний предмет з суницею і рвонув до свого
корпусу, з усіх своїх 6-річних сил і капців з
МіккіМаусами.
- Я зловлю його! - крикнув Щибень, зриваючись на
рівні і стискаючи кулаки.
- Не треба,Толику, я сама розберуся! - сказала
новенька вихователька і задріботіла,цокаючи
каблучками,коридором за Петриком.
- Помийте його там заодно - воно ж встало , свиня
така, навіть не заходило до умивальника! Сцикун! -
заверещала Свєта...
Ось і корпус наймолодшої групи.У спальні Петрик
кинувся до свого ліжка, але матрас був піднятий
коло стіни вертикально і величезна темна мокра
пляма нагадувала силует дивовижної квітки на
фоні давніх підсохлих плям.
Петрик кинувся до умивальників, забіг у душову
кабінку і зачинив за собою тонкі дверцята на гачок.
Тремтячими руками почав здирати з велетенської
суничної цукерки шурхотливий блискучий папір...
Запах суниць був густий і рожевий, тільки папір не
хотів рватися...
- Петре, відчини! - забарабанив у двері голос
новенької виховательки.
- Петре! Кому я сказала! Негайно! Тебе гості
чекають!
- Я не хочу... Я миюся! - додумався Петрик і
відкрутив кран. Зверху полилася вода - спочатку
холодна...Бррр ! І джинси, і колготки, а що вже й
про нарешті підсохлі труси казати - усе намокало.
Петрик трусився і тремтячими пальцями колупав
обгортку своєї цукерки, стоячи під струменями
води. Новенька вихователька лупила в двері
кулаками, шарпала двері... Вода
лилася і поволі починала теплішати, поливала
Петрика, потім на стікала на білий кафель під
ногами,
виливаючись крізь щілину просто у спеціальну
дірку
водозливу десь за дверима кабінки на підлозі
посередині кімнати.
Раптом новенька вихователька так шарпнула
двері, що гачок не витримав - двері
відчинилися.Вихователька вихопила Петрика за
мокру футболку і потягла з-під уже гарячої води.
Петрик пручався і вив... Найгірше - вихователька
забрала з його рук слизький рожевий суничний
предмет - його цукерку!
Петриковий подих перехопило від люті - він
викрутився і штовхнув цю гидку новеньку
ЯкЇЇтамЗвати з усієї сили.
На підлозі було повно води. Вихователька не
втримала рівноваги на своїх модних високих
каблучках і впала на білий кафель, затуливши
собою отвір водозливу, лупнулася
головою об підлогу - як Петрик колись - якось
дивно сіпнулася і завмерла.
Стало тихо. Тільки вода шуміла, поливаючи вже
порожнє місце в душовій кабінці дефіцитною
гарячою водою, тільки десь далеко знову бамкали
дзвони і хтось весело сміявся на вулиці... Петрик
підійшов до виховательки, що лежала нерухомо на
мокрій підлозі посеред великої калюжі, яка
все прибувала... Від голови ЯкЇіТамзвуть- з
відкритими очима - розповзалася велика червона
пляма.
Петрик витягнув суничну цукерку з наманікюреної
теплої долоні.Замерзаючи, забіг до спальні і
забився під своє ліжко.Там нарешті здер обгортку
зубами... Цукерка була прекрасна - величезна і
рожева. Петрик лизнув.
В роті зробилося гірко і гидко.
...в душовій текла вода, бамкали дзвони, десь
знадвору лунало " Христос народився!"
Петрик лизнув ще раз.
І заплакав.
История cоздания стихотворения:
Дуже вміло відтворені почуття та образи. Гарний стиль та рітмика. Фортуни та оптимізму! |
Рецензия от: Азинелло 2024-03-29 01:44:52 |
Это стихотворение написано очень заботливой и сильной мамой, звучит, как молитва, в ярких лучах добра и надежды, а какая энергетика! Спасибо, Людмила! С уважением! |
Рецензия от: Михаэль Шон 2024-03-28 23:31:35 |
Спасибо, Александр! Добру - быть! И мир не за горами... |
Рецензия от: Ирина Венжега 2024-03-28 21:35:44 |
Іде вуйко Хрещатиком
- Приїжджа людина. Запитує у зустрічних: - А котра година? Перехожі пробiгають, Позиркують скоса. Той рук(...) |
Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-03-25 09:59:39 |
Коли забув ти рідну мову
— яка б та мова не була — ти втратив корінь і основу, ти обчухрав себе дотла. Коли в дорогу ти збирався, каз(...) |
Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-03-25 08:29:11 |