Сейчас на сайте 3187 человек
    Кто онлайн?
    Популярное
    Новые авторы
    Присоединяйся
    twitter
    youtube
    Нет статуса

    Автор: Нина Трало
    Тема: Гражданская лирика
    Опубликовано: 2017-12-01 23:32:43
    Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

    Діалог через роки

                                   ДІАЛОГ  ЧЕРЕЗ РОКИ
                                       (поема)
                                1
    У споришах шовкових стежка вруниться,
    чарує нас вишневий хуговій,
    над садом хмарка бродить, хмуриться
    і сльози проливає із-під вій.

    В розмаї травня заховалося село,
    весняна прохолода від ріки…
    Люблю до забуття, що в серце залягло
    й любов оця переживе віки.

    У травах росяних прожив щасливу мить,
    мить зустрічі, що обпекла, мов жар.
    В розлуці серденько і тужить, і болить,
    і в млосний бран щоденно поспіша.

    Ясніє теплий день чи тиха ніч прийшла,
    а серце догорає у вогні
    і ми з тобою, люба, човна два весла,
    і все життя нам явлене у сні.

    Цей сон мені – гаряча радості сльоза
    і нескінченний великодній дзвін…
    Його відлуння не стиха і не згаса
    його проміння чистих кольорів.

    Вже й сон – не сон, а ява чиста і свята.
    У ній багато світла, різних див,
    що палять серце й душу спрагою життя
    і живлять квітів повінню завжди.

                              2

    Явилась ти мені така п’янка –
    закалатало серденько шалено,
    кружляє лист із молодого клена
    у нашому весільному танку.

    Ти вся була з того ясного сну.
    Ти вся світилась променем із щастя.
    І я, і ти з весільного причастя
    поринули в заквітчану весну.

    Мені світились очі, як сонця,
    обійми дарували насолоду…
    І ось у лоні молодої вроди
    заграли два поріднені серця.

    Ставали зайвими усі слова,
    що ти моя утіха і надія,
    а серце б’ється, серце молодіє,
    життя нового пагін розвива.

    Радію я і сонцю і траві,
    стаю багатшим і стаю чистішим,
    і тішусь погладом я наймилішим,
    яскравим, чистим з-під проміння вій.

                           3

    Відійшла засніжена зима
    Із морозом, щедрими святами…
    Наче казка, що була  й нема,
    тільки сонце угорі над нами.

    Поспішає молодий ручай
    з келиха всю землю напоїти;
    вруняться жита і молочай,
    і гаї, і трави розмаїті.

    Тільки схід вогнями майорить,
    розливається вино вогнисте…
    Свічка пам’яті щодня горить –
    лихо бродить чорне, голосисте.

    Квітка затремтіла у росі,
    у росі-сльозині захиталась:
    постріли, ридання голосні –
    це зі мною казка розпрощалась.

    Ми жахнулись, бо торкнулась трав
    не наточена коса щербата,
    у багряних спалахах заграв
    хижо наступає брат на брата.

    Перевтілився у змія син
    і проліз у душі сліпуваті,
    у вогні земля і неба синь,
    тільки байдуже сусідській «ваті».

    Це від їх правічної брехні,
    рук загарбницьких і ворожнечі
    покотило димом по стерні
    і осінній золотій хуртечі.

    Мить прощання і туман в очах,
    пустка болю в  серці скрижанілім,
    а в душі мій пломінь не прочах
    і веде мене на битву німо.

    Ти не плач, кохана, відпусти
    боронити землю. З тихим болем
    я прошепочу тобі: «Прости…»
    і поїду в далеч битим полем.

    Йдуть дощі, а серце у вогні –
    ти сама душею самотієш;
    йдуть дощі уже чотири дні,
    ти крізь дощ і світиш, і яснієш.

                           4

    Це не осінь вогні запалила,
    розлила кров червону в гаю…
    Це журба умива горобину
    і печаль удовину свою.

    У тумані багряно палають
    терикони, будинки, сади…
    Шлях і поле вітри пролітають
    і до тебе несуть чорний дим.

    Чорний дим фронтової дороги…
    Чорний біль і прогірклий туман…
    Осідають на рідні пороги
    чорний попіл, журба і обман.

    День минає… А ніч громовито
    поливає осколками сад
    і лунає прокльоном сповите:
    «Ти – не брат! Ти – не брат! Ти – не брат!»

    Умивається воля і доля
    у крові  молодих вояків
    і свобода стоїть напівгола
    у чеканні щасливих років.

    А чекання розстріляно в лоба
    на межі. Тільки де та межа?
    На одній стороні – спить утроба,
    а на іншій – конає душа.

    Де ота золота середина,
    де розквітнуть і праця й слова,
    повним колосом стане зернина
    і прихилиться син до чола?..

                          5

    Обстріл із градів… Дерева зрубали немов…
    Наче під пилку… Усе повалили й спалили.
    Тихе село… В ньому кожним квітчастим двором
    димне лахміття вітри знавіснілі котили…

    Гавкають пси на чужинців, зі сходу заброд,
    згарище в скрежеті танків похмуро димиться…
    У побратима крізь кров’ю наповнений рот
    стогін зривався й до губ пересохлих тулився.

    Я на руках безпорадності тихо згасав
    і на смертельний рубіж вже була переправа,
    коси спітнілі вогонь гребінцем причесав,
    стежка в цю мить під ногами зробилась кривава.

    Ми відпливали… Змішалися ночі і дні.
    Ти залишилась в тумані, як вишенька біла…
    Раптом я весь стрепенувся, немов у вогні –
    «Я повернусь! Повернусь! – закричав сторопіло.

    Білі сади попливли у туманному сні,
    подих мій став такий тихий, якийсь безтілесний.
    Десь унизу ще палала земля у вогні,
    ми ж підіймались під купол ясний піднебесний.

    Руки твої проступили мені із імли,
    губи торкнулися ніжної шкіри маляти…
    В день отакий тобі янголи сина дали,
    тільки дозволили батька у нього забрати.

                               6

    Така глибока ніч настала у душі,
    така загусла і затужавіла.
    Стежину долі рясно вкрили спориші
    і в серці рана геть не відболіла.

    Любов горить, палає квіткою в росі,
    жалем пробита, зганьблена й розп’ята,
    та не зломить її пощербленій косі,
    бо є для кого відродитись свято.

    Як вірилось мені, що світ увесь на двох,
    що сонце світить тільки нам з тобою,
    мої страждання-муки знає лише Бог
    і вічна туга лине наді мною.

    До тебе йшла із сином. Йшла із ним туди,
    де думи гріло серце незрадливе,
    де душу спогади бентежили завжди,
    де із очей не сльози – ціла злива.

    Чекала я тебе, але прийшли жалі…
    Тебе гукала, аж зірвала голос…
    Нема війни. Квітують весни на землі
    й без тебе жито наливає колос.

    Онуки виросли і квітами цвітуть,
    мов сонячні ключі дзвенять щосили.
    Мені гукають: « Не лишай нас, ще побудь…
    Зустрінь із нами ще й весняну днину.»

    А я присіла на краєчку самоти,
    де спить на підвіконні втома сива,
    щоб стало сил пройти дорогами сльоти
    до тебе, любий, крізь осінню зливу…
                                       22.11. – 30.11.2017 р.

    История cоздания стихотворения:


    Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:
    Количество читателей: 69

    Рецензии

    Всего рецензий на это произведение: 4.
    Нина, до глубины души ты тронула меня...
    Нет слов... Немую дам оценку.
    Спасибо, Нина!
    2017-12-06 11:19:29
    Спасибо, Владимир.
    С уважением -
    2017-12-06 21:44:52
    Нино! Её оценили и выставили! Ура!!!
    Бач, я розуміюсь у цій справі.
    2017-12-06 22:06:25
    Дуже сподобалось. Зворушливі рядки.
    2017-12-04 09:52:37
    Спасибі, Ле.
    2017-12-06 21:44:06
    Ниночка, дякую тобі за щиру душу і веліка сєрца! Маладец! Уселякіх гараздів!
    2017-12-04 09:48:17
    Спасибо, Света. Очень рада, что отозвались.
    Пусть все будет хорошо.
    С теплом -
    2017-12-06 21:43:34
    2017-12-07 18:33:49
    Такі зворушливі і проникливі рядки, така сповнена гіркоти кінцівка... Гарно, Ніно!
    2017-12-03 01:07:16
    Дякую, Юля, що вистачило терпіння читати таку велику сповідь, приємно і те, що відгукнулись.
    Нехай щастить.
    2017-12-03 22:48:57
    2017-12-04 07:28:39

    Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.


    Регистрация


    Рейтинг произведений


    Вход для авторов
    Забыли пароль?
    В прямом эфире
    Красивое стихотворение...
    С уважением, Владимир.
    Рецензия от: Владимир Глоба
    2017-12-14 15:08:11
    Впереди вторые 45... Много ли это, каждый определяет сам, но путь дальше более труден...
    Рецензия от: Ирина Мальченко
    2017-12-14 15:07:38
    Отлично!!!! Спасибо...
    Рецензия от: Игорь Маркес
    2017-12-14 15:05:42
    На форуме обсуждают
    Родила царица в ночь
    Не то сына, не то дочь.

    (...)
    Рецензия от: Вячеслав Киричок
    2017-12-14 13:45:02
    Интересно, из каких это дальних кабинетов и кто звонит украинцам,чтобы в очередной раз выбрали дебила? Мне не звонили ни разу - голосую за кого хочу. (...)
    Рецензия от: Олег ЛИЕВИЧ
    2017-12-14 11:33:34

    Любимое автора:

  • Пробач менi
  • Мена
  • Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законом. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.