Автор: райка
Тема:Переводы
Опубликовано: 2017-04-22 13:49:27
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Через дванадцять років

Через дванадцять рокiв О. Блок
1
Все таж ставкова глибочинь,
Все  капає  з градирів сіль,
Коли ти мирний і старий,
Турбуєшся, що  прийде біль?

Чи знов жага, твій юний геній
З душею  не  розлучений,
З якою  ще заручений,
Тих  давніх  незабутих тіней?

Ти лиш поклич – вона прийде:
Як і колись, той  вічний обрис,
І голос, скрадливий та добрий,
Слова бувалії шепне.

Червень 1909 ( травень 1911)

2

В темнім парку близ вільхи
В час опівночі глухий

Біла лебідь від весла
Вся сховалась у крила.

Весь я - пам*ять, весь я - слух,
Ти зі мной печалі дух.

Знаю, бачу -ось твій слід,
Змитий бурею цих літ.

В тінях траурних вільхи
Солодко від пахощів,

В цьому шурхоті листка
Шелестить іще душа.

В бурі пристрастей і літ
Все - як привид, все - як слід.

Все, що бУло, все пройшло,
В став туманами пішло.

червень 1909 ( травень 1911)


3
Коли із мукою повстали
Переді мною справи й дні,
І сном глибоким від печалі
Забувся я в нічній тіні,-

Не знав я, що і в ліс дівочий
Проходить пам*ять вічних днів,
Прокинувшись де грає тінь,
Почув так ясно спів пташиний:

"Ти потурай собі у вірі.
Їх клич усіми голосами,
Опівночі нехай часами
Твій стукіт в насолоди вирій!"



4
Синьоока, тебе бог створив нам такою.
Геній кохання першого наді мною.

Встав він тихий, дощами умитий,
Заспіває осою увесь ядовитий,

Він розкине  минулого слід,
Йому ймення легкого брід,

Бачу  я знов тонкії ті руки,
Чую знову гортаннії звуки.

І в глибоку очей тих блакить
Поринаю навіки умить.


5
Бувають тихії хвилини:
Мороз узорами на склі;
У мрій поволі там спочинуть,
З нудьгою у кімнат теплі...

І раптом - морок у саду,
Залізний міст через струмок,
В трояндах огорожу всю,
І в синьому полоні крок...

Про щось таке шепоче струмінь,
Кругами йде тут голова...
Твої, хохлушка, поцілунки,
Твої гортаннії слова...

1914-1909

6
В тихий вечір зустрічались
( Пам*ять серця ці ось сни)
Там дерева ледь вінчались
Першим подихом весни.

Ясно зоре червоніла,
Заводила повз ставки
Ця вузесенька алея
В сни і тіні назавжди.

Ця ось юність, і ця ніжність -
Що для нас вона була?
Всіх віршів моїх бунтівність
Не вона це зберегла?

Серце мріями невільне,
Серця пам*ять довгий строк,
Пізній вечір над ставками,
Пахощами ваш платок.

25 березня 1910. Єлагін острів

7

Уже зникає ясність,  погляд,
Та скрипка під смичок лягла,
Та зла ця воля диригента
По арфам вітер пронесла…

Твій нарис пристрасний і димний
Повз сутінь ложі плив  мені.
І тенор вів на сцені гімни
Безумним скрипкам та весні…

Коли раптово подих ближній,
Домчавшись, кров заледенив,
І хтось там бідний і печальний
До серця руку притулив…

Коли в гаданні, невидимий,
Переді мною - рідкий дим,
Той привид, той непереможний…
Співали арфи:  полетиш.

Березень 1910

8

Все, що в пам*ять зберіг, намагається,
Пропадає в безумних роках
Лиш палаючим  вістрям звивається
Повість ця у нічних небесах.

Це життя попелищем розвіяне.
Тільки перша любов уві сні,
Як безцінна та скринька зав*язана,
Червоніє там стрічка в крові.

І коли у тиші в світлій горниці
Під лампадою нуджусь від бід,
Синій привид померлої , любощі
Над кадилом із мрії повис.

23 березня 1910 «Через дванадцять років», О. Блок

История cоздания стихотворения: