Автор: Тетяна Лавинюкова
Тема:Психологическая проза
Опубликовано: 2021-11-23 10:42:52
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

ЧУДЕСА БУВАЮТЬ (з НЕВИГАДАНИХ ІСТОРІЙ)

ЧУДЕСА БУВАЮТЬ (з НЕВИГАДАНИХ ІСТОРІЙ)

Вступав до вишу один абітурієнт, Славко. Хлопець він був здібний,
але до навчання лінивий. Точніше, він був зовсім не лінивий, коли
справа його захоплювала. Міг розібрати до гвинтика велосипед, а
потім наново зібрати. Ну таке. Якось всю куртку звичайною
кульковою ручкою розмалював емблемами різних спортивних фірм.
Це ж скільки терпіння треба. А от сидіти за уроками – це йому
нецікаво було.
Мама Славка працювала далеко на Півночі, а сина залишила у
бабусі закінчувати школу та готуватися до вступу. Ну, зрозуміло, як
він готувався. Це було на початку 90-х минулого століття, тоді були
вступні екзамени: математика, фізика, твір – всі письмово.
Скласти іспити Славко все поскладав, але балів не добрав, і то це
ще м’яко сказано. На ту спеціальність (до речі, ту ж саму
спеціальність у тому ж виші свого часу отримала і мати хлопця)
набрали п’ять груп по 25 осіб, тобто 125 студентів. Так от, коли
«підвели риску», то наш Славко був двадцять восьмим за рискою.
Тобто жодних шансів.
Сам Славко не сильно засмутився, ні то ні, влаштувався
різноробочим в той же виш в будівельну бригаду (до навчального
року готувалися). А от бабуся сильно журилася. Дочка ж там
сподівалася на неї. До речі, то був чи не останній рік, коли ще
платне навчання не запровадили.
І от взяла та бабуся і написала листа не кому-небудь, а міністру
освіти. Що дитина так мріяла піти по слідах матері, а тут така
халепа. А що екзамени вступні здав кепсько, то самі зрозумійте,
пане міністре. Йому ж все самому довелося робити без батьківської
опіки та ще й за мною, старенькою, доглядати. Я нездужаю, а
внучок такий уважний. Ну таке. Помолилася бабуся та й відіслала
листа. Вже не пам’ятаю, хто тоді міністр був. Що лист дійде до
самого міністра, надії не було, звісно.
Але минає час, Славко собі ходить на роботу старшим куди
пошлють. Серпень добігає кінця. Коли це телефонують з деканату
того факультету. Виявляється, надійшов наказ з міністерства, щоб
набрали ще одну групу з тієї спеціальності, шосту. Ще 25 хлопців
беруть на навчання. Але ж наш Славко, ви пам’ятаєте, двадцять
восьмий.
І тут, чи не вперше і востаннє в історії того технічного вишу,
одержує Вчена рада рекомендацію з Міністерства на експеримент.
Запроваджують таку практику, що на спеціальність можна взяти ще
трьох «кандидатів в студенти». «Кандидати» відвідують всі заняття,
вчаться так само, як всі, числяться в списках групи, в журналах,
тільки не мають ні студентського квитка, ні заліковки. Якщо першу
сесію складуть успішно, то їх офіційно зарахують в студенти,
видадуть документи. При цьому до «кандидатів» вимоги жорсткіші,
ніж до інших першокурсників. Всі студенти мають право на
перездачу, а кандидат, що завалив хоч один екзамен, вилітає зразу
без варіантів.
Ну отак наш двадцять восьмий Славко став точнісінько третім,
останнім з можливих, «кандидатом» в студенти. Якось відучився
семестр. А в першу сесію, уявіть собі, тільки він один з трьох
кандидатів склав всі заліки та екзамени без двійок. Ті двоє хлопців
таки вилетіли, на жаль.
А Славко не проґавив шанс, став студентом, причому, як тепер
кажуть, «на бюджеті». Як він вчився, про це можна багато таких
новелок написати. Та, забігаючи вперед, скажу, університет він
закінчив, диплом захистив. Поїхав працювати до мами, на Північ.
Ну от і що то було? Вперше і востаннє в історії університету на
одну-єдину спеціальність дали додаткову групу аж 25 осіб! І саме
трьох «вільних слухачів» взяли… Збіг обставин чи Боже
провидіння?

История cоздания стихотворения:

Конкурс короткої прози "Життєвий досвід". 2 місце
https://www.stihi.in.ua/avtor.php?author=52880&poem=383924

Конкурс "Різдво" Як дід повісився http://old.lebedinpress.com.ua/kategorii/ymor/544-yak-did-povisivsya