Автор: Татьяна Кострица Мереуца
Тема:Философские стихи
Опубликовано: 2015-08-06 10:55:44
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Обтяжені віки чи обдаровані...

Століття у часи свої закуті...
Розсиплюються з часом у віках -
Історії, події що забуті.
Занурена десь ця - мене гука.


... Його чекали всі. Та з Нею втішно...
Але він воїн і... армади звіт:
Нудьгують вже, дух бойовий і вишкіл,
В очікуванні підкоряти світ!


- Моє життя, це Ти, любове, й море.
Вікторіє моя, налий вина...
Пив мовчки і спалахували зорі,
Щось дике ще в  очах його. Бо знав,


Що в ці хвилини - Вічності замало,
Бо відчував - не хоче зараз йти!
Вона свій келих мовчазна тримала,
А очі!  - погляд важко відвести.


Та треба йти. Які ж тяжкі ці кроки.
Славетному назустріч нарід біг,
Кричав "Віват".
                        ... Виходили з затоки,
У вічні мандри-війни, кораблі...


Яка вона, значуща, чи не дуже -
З підвалин світу мить? І, наче вкид,
Стривожила і розятрила душу -
Мов звузився між нами час віків.


Вона... чи я? І дуже дивний келих.
Палаюча душа кричала «ні!».
Я знала де ті, океанські скелі,
Які тепер «відкрилися» мені.


...Десь у глибинах - вічності безодні -
Там на поличках складені томи.
Як Хтось перегортав їх... і, сьогодні,
Попід значущим, ця відкрилась мить.


...Обтяжені подіями століття.
Чи може - обдаровані закрай...
Усе, що відбувається на світі,
Крізь  Неба сито, Вічність відбира...

06 серпня 2015 р.

История cоздания стихотворения: