Автор: Виталия Качура
Тема:Стихи о природе
Опубликовано: 2014-12-08 22:53:34
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Небеса

Дерева, що зіткані мов з павутиння
Кінчиками сягаючи до небес,
Стоять і тягнуться вгору невпинно,
Перевіряючи : де ж той Зевес?

І молоко, що на блакиті
Сонце розлИло і кип’ятить
Пінкові хмари в кучЕрі завиті,
Вогнене око у небі горить.

А небеса такі чисті, цнотливі,
Купаються в білому молоці,
Хлюпочуться так, умиваючись в зливі.
Веселку лишаючи у руці.

Якщо пірнути у вись небесну,
То щастя побачиш на білих хмарах,
І в прозорому платті юну весну,
І молодості яскравий спалах.

История cоздания стихотворения:

У березні 2014 року, я їхала поїздом додому, у вікні пропливали чудові
пейзажі: дерева, що голі, але з маленькими, ще не помітними пуп'янками
майбутніх листочків, така яскраво-зелена травичка і небо... Небо! Немов хтось
синю фарбу щедро розлив, а на ньому безліч маленьких пухких хмаринок! Ця
краса мені довго не йшла з голови...