Лучше зажечь одну маленькую свечу, чем клясть темноту. Конфуций
Автор: Елена Макарчук Тема:Стихи о войне Опубликовано: 2016-07-20 18:04:03 Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.
Об'ява
Проникливий погляд жінки – Благання про допомогу. СумкИ тягли люди з ринку Й дивилися мовчки під ноги.
«Я бідний. Чом я повинен? Держава хай допоможе: Є ж якісь фонди і пільги» – Так думали перехожі.
Та вірилось: люди є різні – Холодне серце не кожне. Кохання дружини – теж ліки, Зцілити солдата зможуть.
Хотіла спитати у жінки: Чи також вона про те знає? Байдужі – от справжні каліки: Протезів душі не буває.
История cоздания стихотворения:
про дружину бійця Сумського артполку, який обгорів під Старобільськом 3 вересня 2014. Тоді з території Росії (!) табір сумських артилерістів полили вогнем зі "Смерчів". 26 бійців загинуло... З чоловіком героїні мого вірша,на щастя, зараз все добре завдяки лікарям, дружині і небайдужим людям. Об'ява дійсно висіла просто на стовпі...Думала зберегти конфіденційність... Але країна повинна знати своїх Героїв і Героїнь! Роман Головко і його дружина Ірина: atoheroes.org/heroes/roman-golovko Цей вірш про них...
0
0
Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:
Количество читателей: 601
Лєно! Я зрозуміла що Ви не байдужа людина. Мені стало від сьогоднішнього спілкування так затишно. Ви поруч!
Яка ж багата наша Сумщина на талановитих людей!
запрошую на вечір поезії 11 грудня у Сумську муніципальну галерею Час ще уточню. Вхід вільний. Ой, і студія поетична в Сумах є, навіть дві, які я відвідую. Градація за віком. А оскільки в мене він саме середній - як раз попадаю і в ту і в іншу Так що - тримайтеся мене - побачите сумських поетів
опа! Як корисно спілкуватися з земляками може і зайду. Здається, студія буде на 15.00. Ну от - якраз після. Мала ляля тільки в мене - неслухняний хвостик. Форс-мажор
Так, це є. Байдужий і сам собі заподіє зло. Але є такі. які грають роль безхатченка, при цьому маючи будинок.який здав в аренду. Сам же з протянутою рукою ходить по різним містам. просить милостиню. Це є хвороба.
Що до героїв, то прикро за Державу, яка не хвилюється за тих, хо її боронить. Це залишок колишніх відносин до свого народу. Наприклад: голод в 1947. Що мали від держави фронтовики ВВв? Державний пофігізм мабуть, став почином для основної маси людей.
Нет. я видал нечто другое. И не раз. Когда просящий, оказался богаче нас. Это одно. Второе, когда просил на хлеб а купил водку. Третье. когда использовал грудных детей для расположения людей. Третье, часто встречающееся в Киеве. Это Вам не нищета, а преступление. Четвертое в Сумах: две особы женского пола играющие роль БОМЖей. Их яко бы выгнали из дома. Но. может оно и так, но у них два дома, в котором ныне проживают квартиранты и платят им. Кроме того получают пенсию. Многим просто нравится вести такой образ жизни. Да. Библия поощряет нас к добродетели, но та же Библия говорит, что в добродетели должна быть рассудительность.
Як це не тяжко писати, але байдужість повільно стає частиною нашого життя...
На одну людину, що дійсно намагається допомогти нашим хлопцям та їх сім"ям, знаходяться 10, які на чужому горі просто заробляють...
У нас таких "помічників" спіймали за руку декілька місяців назад...
Гидко на душі, що серед нас такі живуть...
Оленко, гарно.... "Байдужі - справжні каліки" - !!!!!
Я
белому
руку, пожалуй, дам,
пожму, не побрезгав ею.
Я лишь усмехнусь:
- А здорово вам
наши
намылили шею!-
Укравшему хлеб
не потребуешь кар.
Возможно
простить и убийце.
Быть может, больной,
сумасшедший угар
в душе
у него
клубится.
Но если
скравший
этот вот рубль
ладонью
ладонь мою тронет,
я, руку помыв,
кирпичом ототру
поганую кожу с ладони.
Це вірш Маяковського. Про хабарників. В мене таке ставлення до псевдоволонтерів. Знаю таких. Не-на-вид-жу. Хоч це і гріх. Дякую Богу (і нашому спільному другові, через якого на неї вийшла ;-) ) за знайомство з Альонкою...
Да, Вадим, я имел инфу о том, что кое, кто занимался продажей сух пайков и других товаров с подписью: приобретено на деньги волонтеров. Если подобные преступления совершались в нашем маленьком городе, то что говорить о Киеве и о всей Украине. А по радио до дурноты трубят: Заборонено забороняти. С такой сраной демократией мы легко можем потерять суверинитет. А преступники и далее будут паразитировать на теле Украины.
Лена, так получилось, что я видел эту колонну полка под Старобельском перед самой её гибелью. Может в моём автобусе и была та сволота, скинувшая СМСку. У Вас в публикации повтор последнего четверостишья
это полк моего брата. он комвзвода был. в тот день лежал в госпитале с язвой желудка. Так на АТО и не попал. Сознательность погнала добровольно в военкомат, а организм воспротивился кормежке килькой в томате... А вот родственник мужа попал именно под тот обстрел. Землей присыпало. Чудом выжил.
а потом брат обзванивал родных погибших и гробы своих друзей носил. Погиб в т.ч. человек, что с ним прямо в одной палатке на учебке жил. Очень хороший человек. Это нельзя забыть. И простить.
і його дружині В мене є вірші, про негарних дружин (на жаль, теж з життя...http://www.stihi.in.ua/avtor.php?author=48038&poem=190064 ). От схотіла написати про СПРАВЖНЮ жінку. Дійсно вразили очі. І такі є...
Той ранок таким був
немислимо свіжим,
гойдались росинки вздовж
стежки сильніше,
а поблизу хвіртки цвіли
маргаритки,
і равлики грілись у
ліжечку квітки.
А тут, по калюжі, так
легко, відважно
в далекі краї плив
кораблик безстрашно
із аркуша ще не старої
газети,
в якій друкували поеми
поети.
І сонце яскраве, і вітер
попутний
вітрило оббризкали вмить
перламутром,
Світилися в серці
відрадні надії,
і ранок був свіжим, і
купчились мрії.
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.