UA
|
Додатковий 16. "А небо в зорях" на вірш Ніни Трало / АП творчої групи - Злива / |
|
Число 28. Як знищували українську мову / АП Т. Лавинюкової - Парость виноградної лози / |
|
|
Подробнее можно узнать тут
Автор: Дзвони серця. Небесна Сотня
Тема:Рецензирование работ
Опубликовано: 2015-03-11 20:12:51
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.
Коректура 1. Вірші про Героїв Небесної Сотні з Київської області ІІ част.
10. Мазуренко Павло Анатолійович
Київська обл.
# 11. Максимов Дмитро Вячеславович (17.07.1994-18.02.2014)
Київ
___ЙОМУ БИ ЖИТИ, ТІЛЬКИ Б ЖИТИ!___
Батьки самотні у скорботі,
Він став одним з тієї «Сотні»,
Яка злетіла в небеса -
Спокійна хай буде душа!
Йому би жити, тільки б жити!
Кохану дівчину любити,
Щоранку сонячно всміхатись,
В спортзал ходити, тренуватись,
Та небо вже його забрало…
О, Господи, чи жертв нам мало?!
Адже він був ще зовсім юним,
Таким натхненним, волелюбним.
І знов невтішна плаче мати,
Уже ніколи не обняти…
Твій подвиг пам’ятати будем -
ДМИТРО МАКСИМОВ - не забудем.
История cоздания стихотворения:
Дмитро Максимов - став Героєм
Небесної сотні посмертно. Йому було тільки 19
років.
Він був з Києва. Дмітро був майстром спорта по
дзюдо. Був нагороджен
серебром (в командному рахунку) та взяв
бронзову медаль (в
особистому рахунку) на дзюдосурдлимпиаді в
Софії 2013 года.
Загинув на жаль ввечері 18 лютого
2014 року, від взрыву гранаты, яку кидали
бійці спецпідрозділу "Сокол"...
# 12 Мельничук Володимир Валерійович (22.08.1974- 20.02.2014)
Київ
___Мельничук Володимир. Останній репортаж___
Він волонтером був. Беззбройним.
Безжальний – снайпера приціл.
Вже сонечко ховалось в кронах
І тиша залягла навкіл…
Він встиг лише сказати : «Мамо…»
І – постріл тишу розколов!
«Швидка» петляла між дворами,
І час – повільно так ішов,
Неначе в ступор, в невідомість
Все падало… Помер. Помер…
Він не загрожував нікому -
Майдана вічний репортер.
Будівлі… Вулиці… Обличчя.
Ось – зовсім юних пронесли…
До нього люди так тяглися!
І ось тепер ми знов прийшли…
Тут кров обуренням клекоче.
Тут геній злий посіяв смерть.
З його світлин – обличчя, очі,
Добром наповнені ущерть.
І знов питаємо «допоки?»
Коли чекати перемог?
А по бруківці – кроки… кроки…
І правду знає – тільки Бог.
История cоздания стихотворения:
Володимир Мельничук був киянином,
проживав на Оболоні на вул. Героїв
Сталінграда. В житті був чесною, веселою,
щирою, доброю та сильною
духом людиною. Завжди готовий прийти на
допомогу рідним, близьким,
знайомим і зовсім незнайомим людям.
Зігрівав своєю любов’ю та турботою
всіх, хто знаходився поруч з ним. Він мав
багато друзів.
# 13. Наконечний Іван Максимович (18.10.1931-07.03.2014)
Київ
___БДЖОЛИ___
______Пасічництво настільки чисте і шляхетне, що
______люди з низькою душею не займатимуться ним.
________________Микола Сумцов, вчений-етнограф
Доброту шукають бджоли
У садах весняних, в полі.
Заглядають в очі квітам
Де наш дід?.. Немає діда*.
Бджілкою злетів до раю.
Так, таких туди пускають.
Та сім миль до того саду.
Шлях зворотній вже не знайде...**
Мав дідусь, як мед здобуті,
Для життя закони мудрі:
Труд та захист при нагоді
Дому спільного та роду.
Вірні крила потягнули
На Майдан, що гув, як вулик.
Будували, годували,
Відбивались від навали
В час біди єдиним роєм.
Помирали, як герої.
Бджоли вміють помирати.
І віддасть життя заради
майбуття громади кожна
Не віддати і не може...
Дід не зміг в скрутну годину.
Обкурити зло все димом.
Та вже іскри охололі
Запилили квітку волі.
Зріє плід. Щоб був він вічний,
Воскова згорає свічка.
Наймудріший мав померти.
Жертва. В цій великій жертві
Мудрість пелюстків відквітлих.
В краплі меда - крапля світла.
* За свідченням племінника Іван Наконечний захоплювався бджільництвом: "Когда Иван Максимович на пенсию
вышел, он
стал пчелами заниматься. Очень их любил. Это его отдушина была. Его дед и отец всю жизнь занимались
пчеловодством. У
них на даче была пасека. Он разводил пчел сам, дарил их людям, учил о них заботиться. Он добрый был. И очень
бойкий..."
**Існує така думка, що найбільш дальній політ бджоли від своєї колоди - сім миль: як тільки бджола перелетить цю
межу,
вона вже не зможе повернутися до свого вулика.
14. Нечипоренко Анатолій Ілліч (01.09.1941-11.04.2014)
Київ. Нар. – Житомирська обл.
15. Пехенько Ігор Олександрович (17.08.1970-20.02.2014)
Київська обл..
ЗВИЧАЙНИЙ ГЕРОЙ. Пам’яті Героя Небесної
Сотні Ігоря Пехенька.
Звичайні люди… Ми їх знаєм:
Працюють, учаться, читають,
Подорожують рідним краєм,
Його історію вивчають.
Та є між ними духом дужі,
Готові проти кривди стати,
До долі краю небайдужі
Свободи й гідності солдати.
Вони не будуть бій тихенько
Спостерігати з-за паркану.
Таким же Ігор був Пехе́нько –
Боєць і активіст Майдану.
Там не до закулісних ігор,
Він на своїй землі, не в приймах!
Звичайний українець Ігор
Останній бій за правду прийме.
Він на той бій піде без зброї -
Три кулі увіп’ються в груди…
Та вічно житимуть Герої –
Звичайні українські люди!
Ігор Олександрович Пехенько ( 17 серпня
1970 — 20 лютого 2014) —
учасник Євромайдану. Боєць Небесної Сотні,
Герой України.
Ігор любив Шевченка, Пушкіна,
Лермонтова, російську класику.
Обожнював оперу, балет і класичну музику.
Закінчив музичну школу по
класу баяна і гітари, іноді грав на гітарі.
Серед його захоплень була й археологія. Він
кілька років їздив в
експедиції разом з науковцями Інституту
археології Національної академії
наук України.
30 листопада стояв на Майдані, був сильно
побитий, після чого тривалий
час лікувався. 17 лютого Ігор знову
перебував в епіцентрі подій. Востаннє
спілкувався з матір'ю 18 лютого, у цей же
день телефон вимкнув. Стріляли
у Ігоря тричі, тіло Ігоря опізнали друзі в
моргу на Оранжерейній. Матері про
загибель сина повідомили телефоном 22
лютого.
# 16. Плеханов Олександр Вікторович (07.03.1991-18.02.2014)
Київ
___Олександр Плеханов. Стрибок у вічність...___
Відкритий погляд, непохитна віра.
Сашко навчався, танцював, любив,
Усім він так захоплювався щиро,
І все на світі встигнути хотів…
Створив скульптуру. Рветься на свободу,
З осмисленим поривом у очах,
Душа стражденна нашого народу!
Та підвестися – заважає страх…
У кожному із нас живе вагання.
Воно присутнє – у тобі, й мені…
Що думав він у мить свою останню?
Чи бачить він в своїй височині,
Як піднялись в борні сини Вітчизни?
Як звір стрибнув – і страх свій переміг!
Повстали ми – такі несхоже-різні
Орлів чужинських кинули до ніг
В єдинім вирішальному пориві!
Незламні ми – ні в чому і ніде!
Здолаєм ворогів ми в Україні!
Небесна сотня нас вперед веде!
История cоздания стихотворения:
18 лютого, близько 15.00 Сашко вийшов з
дому. О 18.00 зателефонував
додому і повідомив, що з ним все гаразд і
через дві години він повернеться.
Саме у цей час розгорталися найзапекліші
бої у центрі Києва між
повсталими людьми і силовими підрозділами
бійців, підконтрольними владі.
О 20.00 його мама сама подзвонила, але на
дзвінок відповів волонтер, який
саме у той момент виносив його з-під куль.
Чоловік встиг сказати, що
Сашко у важкому стані і що він несе його у
Будинок Профспілок. Пізніше на
місце подій прибули лікарі і відвезли
смертельно пораненого до міської
лікарні № 17, куди прибули його мама і
сестра. Деякий час медики
боролися за життя Сашка, але після операції
пояснили рідним, що його
поранення несумісне з життям і врятувати
його було неможливо...
17. Позняк Андрій Анатолійович
18. Саєнко Андрій Степанович (26.10.1962-20.02.2014)
Київська обл.. Нар. - Черкаська обл.
___Воїн Світла___
Ти був учасником Майдану,
І розумів його мету.
І зовсім не з телеекрану
Дізнався вранці про біду.
Ти бачив все на власні очі,
Передчував лихий фінал.
Страждало серце дні і ночі
Від муки, що зазнав й Тантал.
Світанок... Площа у полоні...
На Інституцькій справжній бій!
Смерть хижо цілиться у скроні,
На жаль, їй не накажеш "Стій!"
А той, хто натискав на гавку,
Вбивав твоїх товаришів,
Лише мав свій рахунок в банку,
Не мав ні серця, ні душі.
І ти пішов на барикади
За все святе, що є в житті,
Щоб дати побратимам ради,
Та... повернувся на щиті...
Тобі Господь розкрив обійми
І шлях вказав у вищий світ.
Там теж ідуть одвічні війни
За наші душі, людський рід.
Там теж потрібні справжні вої,
Щоб захищати божий Рай,
Тому ідуть від нас Герої
Поперед всіх за небокрай.
Тепер ти янгол, Воїн Світла
На боці правди і добра.
Ще Україна не розквітла,
Але прийшла нова пора,
Пора духовного прозріння
І віри, котру живить Бог.
Це час нового покоління,
Нових Героїв й перемог!
Саєнко Андрій Степанович народився у м.
Сміла Черкаської області. Згодом
родина переїхала до міста Фастова Київської
області. Відбув строкову
службу. Працював електромонтером на
підприємствах Фастова. Займався
вільною боротьбою.
Від 2000 р. приватний підприємець. Активний
громадський діяч, учасник
«Помаранчевої революції» 2004 року,
податкового Майдану 2010 р.
Андрій був бійцем Сьомої Сотні Самооборони
Майдану, а також у
Самообороні
м. Фастова.
Загинув 20 лютого 2014 року від кульового
поранення. Він був на першій
барикаді біля містка через Інститутську. Там
йому робили штучне дихання.
Разом з групою інших протестувальників
прикривав відхід основної частини
майданівців під час першого наступу на
позиції "Беркуту" того дня.
Саєнку Андрію був 51 рік...
19. Сидорчук Юрій Володимирович
20. Царьок Олександр Миколайович (02.01.1959-20.02.2014)
Київська обл..
21. Цепун Андрій Михайлович (14.10.1978-21.02.2014)
Київ
# 22. Чаплінський Володимир Володимирович (13.01.1970-
20.02.2014)
Київська обл
___ВІЛЬНИЙ ПОТЯГ___
Як перон ця зимова вулиця,
Де на схилі годинник спить.
Квіти, може, змогли б розчулитись,
Передсмертну спинити мить...
Та намет «Паровоз анархія»*
Дав квиток у один кінець.
Не відзначені ве́рсти знаками.
Шлях без рейок і навпростець.
Бо той шлях ще не був прокладений,
Та вже кликав вогонь світань.
Ця зупинка – це «Бруствер Праведних».
А кінцева – «Небесний Стан**».
Сину й доні від батька бідного
Не лишилось багатств земних.
Тільки хрест над землею рідною.
Та ще вірний цей шлях для всіх.
Не спинився у Місці Райському -
До сердець взяв новий маршрут.
І не стане добро поразкою.
Стукіт серця на стиках рук.
До зупинки старої «Істина»
Паравоз не не впові́льнить хід.
З-під колес він мета́є іскрами,
Та димить серед хмар, гримить.
І приїде він не за ро́зкладом.
Над героєм не владний час.
Не в граніті міцнім, не в золоті -
Оживають герої в нас.
..............................................
Взимку квіти не бачать сонячні
Точні стрілки й не створять мить.
Йде весна, щоб всі миті творячи,
Світ могли уквітчати ми.
*«Паровоз анархія» - так назвали учасники Революції Гідності свій намет, що був розташований на вулиці
Інститутській біля
"Квіткового годинника". В цьому наметі жив Володимир Чаплінський.
** Стан в значенні військовий табір
# 23. Шаповал Сергій Борисович (05.06.1969-18.02.2014)
Київ.
___Шаповал Сергій. Крок у безсмертя___
А він ще в січні був поранений…
Та знов і знову бачив сни,
Як попрощалися з кайданами
Вітчизни-матері сини.
Піддужав, та прийшов з дружиною,
Бо не прийти – уже не міг…
В той день багато так загинуло,
Що раптом став кривавим сніг…
Вони стояли під атаками,
За побратимом побратим…
Нам світить кров героїв маками,
Що їх Всевишній тут зростив
На тій бруківці, де загинули.
Та пам’ять вдячності жива.
Понад Майданом, над могилами
Пророчі класика слова
Ми знов повторимо давайте:
Тож «Поховайте, та вставайте!»
История cоздания стихотворения:
Герой Небесної Сотні Сергій Шаповал загинув
18 лютого 2014 року. Саме в
той день, коли мирна хода протестувальників
під Верховну Раду
закінчилася жорстокою бійнею, а вулицями
Києва розтеклися криваві ріки.
Загинув він від двох пострілів: у груди і
живіт. Його тіло побратими
знайшли в Будинку Офіцерів.
24. Швець Віктор Миколайович (* 1951-19.02.2014)
Київська обл..
25. Поправка Юрій Юрійович (*1995-17-22.04.1914)
Київська обл., Баришівський р-н, с. Морозівка
Один iз Небесноï Сотнi
До проекту: "Вiршi кожному із Небесноï сотнi"
Присвячено Поправка Юрію Юрійовичу:
Хiба ïх лякало морозне повiтря?
Стояли з думками: "Та хто ж, як не ми?!.
lсторiя iншою буде (новiтня),
Побачимо змiни цiєï зими!"
Боялася влада - "казала" це зброя
До маси, що мала фанернi щити.
Хлопчина там вижив, зла доля героя
Спiткала пiзнiше. Тортури... Кати!!!
Не бiльш вiсiмнадцяти... Треба казати?..
Був тiльки початок, початок життя.
Заплаканi очi, з хустинкою мати...
... Бажала:" Хай прийде ïм час каяття.
Тим покидькам бiса, що вбили дитину
За погляди рiзнi iз ними - це жах!
Як жити тепер не одну ще годину?
Сенс втрачено... Сiрiсть застигла в очах.
I тiльки одна грiє думка-надiя:
Заради Вкраïни... Любив вiн ïï!
Поклав юну голову, й може,радiє
Десь там у Небеснiй великiй сiм'ï".
Слава Героям!!!
История cоздания стихотворения:
Народився у 1995 році у селі Морозівка
Баришівського району Київської
області. З 2012 року заочно навчався на
факультеті соціології та права
Національного технічного університету
України "Київський
політехнічний інститут". Працював в
Ощадбанку у Києві.
Взимку 2013-2014 років перебував на
Майдані Незалежності у
Києві, де був активним учасником Революції
гідності. Був зарахований
до 23-ї сотні Самооборони Майдану. Згодом
приєднався до "Правого
сектору". Під час сутичок з бійцями "Беркуту"
отримав кульове
поранення у ногу.
16 квітня 2014 року разом з товаришами
вирушив до міста
Слов'янськ Донецької області задля збору
інформації про сепаратистів.
17 квітня 2014 року був захоплений у полон.
22 квітня 2014 року його
тіло було знайдено в річці Казенний Торець
поблизу Слов'янська з
ознаками насильницької смерті.
История cоздания стихотворения:
0
Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:
Количество читателей: 799
Рецензии
№13 теж.
У вірші за номером 16 потрібно пояснити скульптуру. Якщо хлопець захоплювався ліпкою - дати в історії створення вірша. Якщо це поетичний образ - то він не зрозумілий з тексту.
№22 можна переносити теж.
№23 - можна переносити.
Всі інші ще потребують правки не тільки тонкої. Хай автори звернуться мені в лічку, буду працювати індивідуально з кожним.
http://www.stihi.in.ua/avtor.php?author=48120&poem=167903
Прошу авторів слідкувати за інформацією.
Київ
___Олександр Плеханов. Стрибок у вічність...___
Відкритий погляд, непохитна віра.
Сашко навчався, танцював, любив,
Усім він так захоплювався щиро,
І все на світі встигнути хотів…
Створив скульптуру. Рветься на свободу,
З осмисленим поривом у очах,
Душа стражденна нашого народу!
Та підвестися – заважає страх…
У кожному із нас живе вагання.
Воно присутнє – у тобі, й мені…
Що думав він у мить свою останню?
Чи бачить він в своїй височині,
Як піднялись в борні сини Вітчизни?
Як звір стрибнув – і страх свій переміг!
Повстали ми – такі несхоже-різні
Орлів чужинських кинули до ніг
В єдинім вирішальному пориві!
Незламні ми – ні в чому і ніде!
Здолаєм ворогів ми в Україні!
Небесна сотня нас вперед веде!
**********************
ПОЯСНЕННЯ ПРО СКУЛЬПТУРУ було у біографії героя. Просто її не перенесли сюди, у коректуру.
***********************
История cоздания стихотворения:
18 лютого, близько 15.00 Сашко вийшов з
дому. О 18.00 зателефонував
додому і повідомив, що з ним все гаразд і
через дві години він повернеться.
Саме у цей час розгорталися найзапекліші
бої у центрі Києва між
повсталими людьми і силовими підрозділами
бійців, підконтрольними владі.
О 20.00 його мама сама подзвонила, але на
дзвінок відповів волонтер, який
саме у той момент виносив його з-під куль.
Чоловік встиг сказати, що
Сашко у важкому стані і що він несе його у
Будинок Профспілок. Пізніше на
місце подій прибули лікарі і відвезли
смертельно пораненого до міської
лікарні № 17, куди прибули його мама і
сестра. Деякий час медики
боролися за життя Сашка, але після операції
пояснили рідним, що його
поранення несумісне з життям і врятувати
його було неможливо...
Мама Сашка згадує яскравий епізод у час
його роботи над дипломом у січні
2014 року, коли він замість наукової праці
несподівано почав ліпити фігуру
звіра. На зауваження відповів — звір є
алегорією на український народ:
«Він має осмислений погляд і вже вислизає із
своєї шкури страху.
Усвідомлює себе, розуміє свою силу і
готується зробити останній ривок —
щоби підвестися, встати». На запитання
мами, чи є у цього звіра
можливість і час, щоб встати, відповів: «Якщо
і є, то дуже мало. Але він теж
це розуміє. Бо цей звір живе у кожному з
нас». (Записано зі слів сестри).
Наразі ця незакінчена скульптура
зберігається у мами загиблого.
Рівно через день після загибелі Олександр
Плеханов мав отримати диплом
бакалавра.
28 листопада 2014 року у Київському
національному університеті
будівництва і архітектури відбулася
церемонія відкриття Меморіалу Герою
Небесної Сотні, студенту архітектурного
факультету Олександру Плеханову.
25. Поправка Юрій Юрійович (*1995-17-22.04.1914)
Київська обл., Баришівський р-н, с. Морозівка
Один iз Небесноï Сотнi
Хiба ïх лякало морозне повiтря?
Стояли з думками: "Та хто ж, як не ми?!.
lсторiя iншою буде (новiтня),
Побачимо змiни цiєï зими!"
Боялася влада - "казала" це зброя
До маси, що мала фанернi щити.
Хлопчина там вижив, що рвався до бою,
Пiзнiше ж спiткали тортури... Кати!!!
Не бiльш вiсiмнадцяти... Господи Боже!
Був тiльки початок - свiтанок життя.
У матерi очi вiд болю порожнi,
Шепоче:" Хай прийде ïм час каяття,
Тим покидькам бiса, що вбили дитину -
Коханого сина, мале лелеча...
Як жити тепер, в цю недолi годину,
Коли сiрий морок застигнув в очах?
I тiльки одна грiє думка-надiя:
Заради Вкраïни... Любив вiн ïï!
Поклав юну голову, й може радiє
Десь там у Небеснiй великiй сiм'ï".
Слава Героям!!!
История cоздания стихотворения:
Народився у 1995 році у селі Морозівка
Баришівського району Київської
області. З 2012 року заочно навчався на
факультеті соціології та права
Національного технічного університету
України "Київський
політехнічний інститут". Працював в
Ощадбанку у Києві.
Взимку 2013-2014 років перебував на
Майдані Незалежності у
Києві, де був активним учасником Революції
гідності. Був зарахований
до 23-ї сотні Самооборони Майдану. Згодом
приєднався до "Правого
сектору". Під час сутичок з бійцями "Беркуту"
отримав кульове
поранення у ногу.
16 квітня 2014 року разом з товаришами
вирушив до міста
Слов'янськ Донецької області задля збору
інформації про сепаратистів.
17 квітня 2014 року був захоплений у полон.
22 квітня 2014 року його
тіло було знайдено в річці Казенний Торець
поблизу Слов'янська з
ознаками насильницької смерті.
http://www.stihi.in.ua/avtor.php?author=48120&poem=167903
Прошу автора слідкувати за інформацією.
| Большое спасибо. Очень
хорошо передано
настроение. Лайк.
Дальнейших творческих
удач. Надеюсь, что в стихе речь идёт только об ЛГ. |
| Рецензия от: Чухнина Мария 2024-04-25 01:37:57 |
| Спс. Прямо "Портрет Дориана Грея", только наоборот. |
| Рецензия от: Чухнина Мария 2024-04-25 01:34:27 |
| Непоганий вірш, але мені чомусь здається що милуємося ми місяцем:" місяць на небі, зіроньки сяють", а луна - це акустичне явище, відлуння. |
| Рецензия от: Владимир Новак 2024-04-25 00:18:55 |
| Most Popular Rock Songs
On YouTube 1 Passenger | Let Her Go 3.7B 2 Imagine Dragons – Believer 2.6B 3\4 The Chainsmokers & Coldplay - Something Just(...) |
| Рецензия от: Серж Песецкий 2024-04-23 23:49:15 |
| Мне любая музыка нравится если это музыка, а не какафония. (...) |
| Рецензия от: Мишигас 2024-04-22 10:30:06 |