Олександр Балюк.Незламність духу
Мені казали: « Про Героїв не пиши.
Про них і так напишуть ще багато".
А я писала і пишУ все від душі,
бо я про них не можу не писати.
Як не згадати Олександра Балюка.
Він на Майдан ішов, а не на страту.
Як замовчати,що в якогось віслюка
відніме розум й він почне стріляти.
Ридає мати, у оселі вже біда -
в її синочка жартуна-спортсмена
майбутнє вкрала, не спитавшись, та
орда...
Не стане він ніколи під знамена.
А був красивий і дотепно-говіркий,
дружити вмів і дружбу цінувати.
І в час останній, хоч від ран сам був
слабкий,
Поранений йшов інших рятувати.
Мені казали: « Про Героїв не пиши
Про них і так напишуть ще багато".
А я писала і пишУ все від душі,
бо я про них не можу не писати.
Віктор Прохорчук.Вбивство узаконене
режимом
Наче горлиця мати билася ...
Їй не вірилось і не снилося,
Що двоногий десь ходить лютий звір,
який сина вб'є і підкине в двір.
-Ой, синочку ж мій, ясне сонечко,
перерізав кат твоє горлечко
за Майдан, за честь і за воленьку.
Так покрЕмсав гад твою доленьку.
Твою доленьку покалічено.
Всіх смертей іще не полічено.
Думав кат , що люд поневолено,
А негідникам все дозволено.
Синь небес до них нахилилася.
З сином матінка вже простилася.
біль упав на сніг чорним вороном,
Обійнявся він тай із стогоном.
Потім став той біль сивим порохом...
Так почався бій з лютим ворогом!
Сергій Кемський. Незакінчена розмова
Ох, здавалось українці на вік
розпрощались
з «комунізмом»- в той час люди в тюрмах
не вміщались.
В Казахстан везли не сотні незгідних-
мільйони.
Каторжанів –українців нищили у зоні .
Бо посміли, бач, повстати- за те й
повбивали,
повкидали у окопи, танками зрівняли.
Згодом стала Україна від всіх незалежна.
Освітило сонце ясне Вкраїну безмежну.
Та чекала Батьківщину нова небезпека-
знов відкрився шлях до влади партократам
й зекам.
Під тризубом й двоколором панство
панувало
Та «защітніков» народа з себе удавало.
А незгідних до в’язниці, як колись-кидало,
І в лісах та у посадках голови рубало.
На Майдані люд збирався. Он Сірьожа
Кемський-
політолог,виступає: «Справи,- каже,-
кепські.
Нам потрібно вимагати не царя, а зміни,
Щоб систему поміняти всієї країни.
Як сідниці поміняєм , яка користь кріслу?
Ми повинні вимагати –підзвіту суспільству.
І щоб влада нова дбала про цінність
громади,
А не лишень про «сімейки»- в цьому її
вада.
Юридичних інструментів треба вимагати,
Через них і на закони маємо впливати…»
Не скінчив Сергій промови- снайпер
влучив в скроню
І поллялась кров червона крізь його
долоню.
То «защітніки» народа нарід «захищали»
І для їхнього же блага його й убивали.
Як ростила мати сина і чим годувала,
за що вчила свого сина- владонька
питала?
За що вбила ж бо синочка,за що
розстріляла?
Може вкрав він щось у когось,вбив… а
кров все ллялась…
Пливе кача по Вкраїні, кров і далі ллється
А іуда із чужини із того сміється…
Павло Мазуренко .За честь і волю України
У поліському краї, там, де льон розцвітає,
там, де вітер колише у полі жита,
у зажурі калина низько гілля схиляє-
земляка проводжає в небесне життя…
І здається, що вчора Павлик бігав по
маки.
Був розумним і спритним, як всі дітлахи.
Ось сім’ю Мазуренків проводжають у Саки
(відлітали на південь поліські птахи).
Вже гніздо біля моря дружно в’є вся
родина.
А під сонцем південним Павло лиш мужнів:
став засмаглим, хоробрим, і як кожна
дитина,
прагнув стати дорослим, літати хотів.
Згодом в Київ поїхав наш герой при
нагоді.
Там освіту здобув і киянином став,
А коли об’єднався люд увесь за свободу,
безперечно, і Паша пліч-о-пліч стояв.
Було б жити та й жити , ні об чім не
тужити.
Але влада забрала права на життя.
Він жорстоко побитий підлим беркутом
ситим,
розумів що вмирав . Що катам почуття?…
Плачуть верби старенькі, плаче син,
плаче ненька
Україна хоронить найкращих синів.
Гинуть хлопці за волю, за її честь і долю,
І щоб гордо з небес рідний стяг майорів.
Землякам з небесної сотні
Сотні небесній слава!
Ми ж бо не маєм права
забути полеглих героїв
від злої престольної зброї.
Сльози течуть щоденно.
Впишемо ж поіменно
ми тих, що з небесних просторів
мигтять нам і світять як зорі:
В небо БАЛЮК піднісся,
звали «Сашком з полісся».
Він пострілом ранений в груди
Про рану смертельну забуде.
(Ранений ніс він друга.
Вірив-остання туга…)
Ой, хлопчики наші кохані,
для вас ті хвилини останні.
Зойк між поліщуками-,
ВІТЮ ПРОХОРЧУКА ми
знайшли з перерізаним горлом…
За що вбило хлопця те кодло?!
КЕМСЬКИЙ СЕРГІЙ у небі…
Скільки ще вбити треба?
Вмиваючись знову сльозами
хороним Якима Зайка ми.
«Беркут» же наступає,
добре про те він знає,
що треба«хазЯям» служити,-
зручніше ж «поняттями» жити…
Сотні небесній слава!
Ми ж бо не маєм права
Забути полеглих героїв
За долю Вкраїни святої..
2015-03-20 15:56:05