Автор: Дзвони серця. Небесна Сотня
Тема:Рецензирование работ
Опубликовано: 2015-03-18 13:07:28
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Коректура 3. Не критика, а правка. Героям НС з Черкаської обл. Ніхто не забутий!

Останні кроки роботи з творами
_________________________

Виправлені варіанти:


1. Горошишин Максим Максимович (14.04.1989-18.02.2014)
Черкаська обл., Кам'янського району, с. Грушківка.  
Нар. – Запорізька обл., Пологівського району, с. Басань

......................................... Дзвонок Людмила

__А жити так хотілось...___

- Максим, Максимчику, наш Макс! -
Схилились в тузі друзі.
Прийшов прощання з другом час.
Скорбота у окрузі!

Була кохана, а чи ні,
Та вже не знати пари -
Лежить хлопчина у труні,
Сховали душу хмари!

Спинилось дихання й життя,
А жити ж так хотілось!..
Пішов за наше майбуття,
Що діялось – не снилось!..

Він думав, як і юнаки,
З якими був там поряд,
Що не зведуть на них курки,
Які приносять горе!

Та де там, де там! Біль і щем,
Коротка в нього доля...
Стояв до ворога лицем,
Як личить всім Героям!
___________________________
   За словами друзів, постійно був на Майдані.
Під час протистояння 19 січня на вулиці Грушевського біля Урядового кварталу отруївся газом,
отримав запалення легень, яке переросло у важку форму. 20 лютого Максим помер у лікарні.

=========================

2. Паращук Юрій Григорович (01.07.1966-20.02.2014)
Харків, Нар. – Черкаська обл.. , м. Тальне

......................................... Юля Куропата

___Земле роду нашого, пам'ятай ці кроки!___

Яка тоненька грань між життям і смертю,
Якби можна було відмотати плівку назад
і залишитися в цьому відрізку часу... де живий...
на  жаль, не можна... тільки пам'ять...
                            (Сестра Юрія).

Неначе стрічка кінофільму,
Перед очима промайнула...
Знов - кадр за кадром, так повільно,
Щоб пам'ятали, не забули...

Майдан у полум'ї палає,
На плечах тягне Юрій друга.
Від кулі захисту немає,
І віє смертю люта хуга.

Передчуття було під ранок,
Що душу у лещатах стисло.
Зоря. Бурштиновий світанок.
І постріл прямо в серце свиснув.

В свого поцілив Каїн  брата,
Стікала кров у шви бруківки...
В катів один талант - стріляти.
Отстанні кадри, мов уривки.

На мить лиш хлопці розгубились -
Одні кричать, а інші - вклякли.
Склав охоронець-ангел крила
Й над мертвим Юрієм заплакав.


Ми відмотаєм разом плівку,
Де ще живий черкаський легінь.
В журбі схилилася голівка
Навіки в України-нені...
___________________________
   18 лютого допомагав виносити поранених. Отримав кульове поранення пострілом з даху під
час відступу силовиків на
вул. Інститутській.

=========================

3. Пасхалін Юрій Олександрович (18.01.1984-19.02.2014)
Київ. Нар. – Черкаська обл., Смілянський р-н, с. Носачів

......................................... Людмила Притула

___За незалежність України___

Покори скинули кайдани,
народ підвівся із колін.
Із трону скинули тирана,
гудів Майдан.., бив серця дзвін.

Міста і села піднялися,
народ стікався на Майдан.
В диму сплюндрована столиця
палала, стогнучи від ран.

Без зброї люди йшли до бою,
бронею був фанерний щит.
Вже не зламає їхню волю
провладний найманий бандит.

Стояв Юрко на барикадах
в тяжкі часи, буремні дні.
Прийшов країну захищати,
у славній виступив борні.

Його убила куля клята,
відкрилась брама в небесах.
За волю кров була пролита,
до світла линув вільний птах.

Героям Слава! Вічна Слава!
Ми - Богом вибраний народ.
Ми - українці! Ми - держава!
Духовна сила - наш оплот.
___________________________
   Вихованець Школи олімпійських резервів у Харкові — займався штангою. В останні роки
мешкав у Києві.
   Разом з колегами по роботі ходив на Майдан. Розстріляний автоматною чергою в спину:
отримав три вогнепальні і пневматичне поранення.
   Залишив стареньку маму, четверо братів і сестер, дружину і 7-річного сина.

=========================


4. Сергієнко Василь Миколайович (23.04.1956 - 4.04.2014)
Черкаська обл., м. Корсунь-Шевченківський  

......................................... О. В. Федишин

___Та голос його з високості курличе___

                   «Дасть Бог дожить... Чи може, вже й полину
                   Кудись туди, аж ген - у високость,
                   Щоб і звідтіль клечати – «Україна»
                  («Країна, якої ще нема», Василь Сергієнко).

Заплуталась ніч у своїй таємниці.
І темрява дУші заблудлі покрила…
Злетілись  птахи чисті серцем в столицю,
Любов і молитву принесли на крилах.
І поки палала любов на Майдані
Та пломінь молитви прорізував хмари, -
Щезала вся нечисть, зникала в тумані.
Нажаль, погасили вогонь яничари.

Тоді кровопивець помстився нещадно:
Моловся цвіт нації в демонській пащі,
Лилась кров рікою… Смерть зиркала жадно
І хоч обійшла журналіста на площі,                                            

Та засідку вдома йому влаштувала.

Над Корсунем вилися зграєю круки,
Поживу свою визирали шакали,
Не в силах звістити про завтрашні муки,
У лісі впокорено яма чекала.
Не день і не два полювали на жертву,
По п’ятах ходили бандити ваала,   
Здійснивши обряд на урочищі мертвих.            

Бездушні злочинці насаджені пеклом
Для варварських дій КДБістам на зміну
Чекали, щоб стихло на вулицях, смеркло.
Із засідки хтось випнув шию зміїну:                                       
Василь вийшов в тапках, без куртки, без шапки,
Щоб хвіртку закрити. Хитнулось гілляччя -                
Рвонулись на нього, мов стеклі собаки,
Пакет натягнули йому  на обличчя,
На руки – наручники. Блиснуло лезо…
Даремні  пручання... Кривава халепа...
Втягли у авто – завищали колеса...

Волали з землі краплі крові до неба.                

Машина гуділа. Біль стукав у шибку.
Нескорений дух рвався вперто на волю.
У відчаї мати кричала у трубку
І серце її розривалось від болю:
- Синочка… Синочка!.. Украли Василька.
Бандити!.. Не знаю...  Чужі. Невідомі…
Щось стиснуло в грудях. Уп’ялася шпилька…
У серце… – і втратила мати свідомість…                

Шумів гнівно ліс про нелюдські  наруги.

По хащах уже Василя  волочили
Корупції  сторожі,  демонські слуги.
Потрощений, різаний втратив всі сили
Та жив… Не стогнав, тамував біль у муках.  
- Синочку! –  долинув у розпачі голос.
«Матусю» – не встиг син промовити… й звука...
Удар – залила кров і очі, і волос…
І нирку кололи, і серце, й печінку…                           
Кати перебили коліна і зуби…
Впав в яму лицем до землі. Наостанку
Підрізали шию йому душогуби.    

Заплутала ніч все оте таємниче.
Хоч темрява душі заблудлі покрила,..
Та голос його з високості курличе:
«Моя Україно, у вірності – сила!»
Нове покоління чеканить крок в марші,
А  старше – схилилось в молитві душевній.
Василь Сергієнко – у пам’яті нашій  –
Герой України, любимий і славний.               
___________________________
   Журналіст, поет, соціолог. Працював у обласних газетах Черкащини, Запоріжжя та писав для
київських видань. Мав наукові праці із соціології, збірки поезій. Готувався до захисту
кандидатської дисертації.
   Викрадений із власного подвір'я і закатований.

=========================

5. Смоленський Віталій Віталійович (05.10.1984-20.02.2014)
Київ. Нар. - Черкаська обл., Уманський р-н, с. Фурманка

......................................... Сенілга

Він приїхав у місто для кращої долi,
Вiн роботи шукав, щоб пiдняти синiв,
Та відкрилася правда, що влада, як злодiй,
Вiдбирає в народу майбутнього дні.
Вiн на заклик Майдану - За гiднiсть! За волю!
Став полiч-о-плiч iз тими, хто правду шукав
I cтояв до кiнця, враз прикривши собою
Тих, що поряд від снайпера кулі упав.
Непокараним зло залишатись не може,
I сьогоднi Майдан кличе на боротьбу,
Той, хто правду знайшов, встане i переможе,
Той, хто правду вбивав, пIде в пекло й тюрму.
… Попрощатись iз садом він в снах прилітає…
Пригорнути матусю не може ніяк…
А тепер його син п’ятирiчний питає
«Чому тато не звонить? Що зробив я не так?»
Прийняли заповіт ми Небесних Героїв,
Та не все ще зробили, не все ще змогли.
Щоб ніхто не шукав десь покращення долі,
А свою, як зіницю очей, берегли.
___________________________
   Взимку 2013-2014 років був активним учасником Революції гідності. 12 лютого 2014 року
востаннє приїхав у рідне село, а вже наступного дня повернувся у столицю. Стоячи на
передовій, загинув внаслідок двох вогнепальних поранень, кулі снайпера влучили йому в грудну
клітину біля шиї.

=========================

6. Чернець Віктор Григорович (27.05.1977 -19.02.2014)
Черкаська обл..

......................................... Ірина Рассвєтная

___Останній блокпост...___

Мирний протест придушити силкується влада,
Їдуть «тітушки» найняті та силовики,
Та зупиняти їх вийшла місцева громада:
Всі на блокпост – відбирати «провладні кийки»!

Не пропустити у місто підступного ката,
Волю народу не дати втопити в крові!
Вікторе, осторонь ти не умієш стояти,
Бо за народ усі помисли світлі твої.

Джип із шаленою швидкістю – чорні бандити…
Що як прорвуться? У світлі сліпучому фар
Кинувся ти навперейми! «Будь-що зупинити!»
Спалах! Як боляче!.. Кров залила тротуар…

Не повернути… Та смерть не була твоя марна…
Вільна громада повстала. Чужі не пройшли.
Хай упаде на убивцю заслужена кара!
Вітю, уклін за твій подвиг тобі до землі!
*****************************

Віхола. Чорна віхола.
Хмарою суне на наш останній блокпост.
Віктор із друзями тут. Та «тітушки» наїхали.
Збили людину на смерть. Аж по шкірі – мороз…
Батько і син вже ніколи додому не вернуться…
Впала на землю Вкраїни облудна пітьма…
Та порокладає дорогу від серця до серця
В небі незгасна зоря – його доля сумна.
Ми пам’ятаємо. Вічними будуть ці спомини.
Сотня небесна усіх заклика до борні.
І на майдані запалені Гідності Промені
Світять у вічність усім. І тобі, і мені.
____________________________
   На трасі Одеса-Київ жителі села Маньківка та Умані біля села Подібна встановили блокпост на
дорозі, щоб «тітушки» та спецпризначенці не дісталися до столиці. Водій невстановленого джипа,
який пробивав дорогу внутрішнім військам, на великій швидкості 19 лютого збив Віктора, що
спричинило смертельні наслідки.

=========================

История cоздания стихотворения: