Автор: Дзвони серця. Небесна Сотня
Тема:Патриотические стихи
Опубликовано: 2015-04-17 01:34:32
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Не згубитись в часоплині Героям Волині

Не згубитись в часоплині
Героям Волині.
Імена їх – на скрижалях
Серця України.
                                                 Оксана Федишин        
                                          

1. Байдовський Сергій Романович
(21.08.1990 – 20.02.2014)
Волинська область, м. Нововолинськ

...................................... Ірина Бондар (Лівобережна)

Пострілом в груди

Груди! Відкрийте груди!
Боже! Кривава рана…
Тут… вже його не буде…
«Зовсім без болю,.. мамо!...»

Очі заплющив сині…
Втратила матір сина…
Кача – вздовж по Тисині…
Плаче… уся країна…

Тужить-рида дівчИна…
Юний… іще дитина…
Мати – в останнє сина
Бачить у домовині…

Ви долюбіть – за нього.
Недругам – не здавайтесь,
Проти насилля злого
В лави бійців ставайте!

Впав він у буревії,
Пам’ять гірчить сьогодні…
Виборем наші мрії!
З нами – Небесна сотня.

       Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
      Одна із останніх цитат на його сторінці в соціальній мережі – слова Левка Лук'яненка: «Нація, яка не готова посилати синів на смерть, не виживе…»
      Цього листа написала дівчина, яка кохала Сергія Байдовського: «Він мріяв про свою сім'ю і був би гарним батьком. Не встиг... Він багато чого не встиг. На барикадах пробув лише кілька годин...»

2. Гриневич Едуард Михайлович
(31.05.1985 – 20.02.2014)
Волинська область, Любешівський район, с. Деревок

......................................... Галина Рибачук
......................................... Наталія Бугаре

Настигла куля…

Піймала смерть полоном біля храму
Одного з тих сміливців, що ні граму
Не вірив, що стрілятимуть у натовп
Та вража куля може наздогнати
Й зупинить раптом серце молоде.
Воно уміло пристрасно кохати.
Сватів чекали вже в сусідній хаті...
За материнські сльози й підлу страту
Злочинців цих очікує розплата –
Суд Божий, та раніше – від людей.
За чисту душу праведную брата,
За те що опір владному дав кату
І що поліг ще зовсім молоденьким
За правду, віру й Україну Неньку,
Ми згадувати будем кожен день.

       Близькі та знайомі Едуарда завжди дивувалися і захоплювалися його добротою і тактовністю.
      19 лютого Едуард потрапив під воду з брансбойта. Увечері висушив одяг, взуття, а наступного дня – знову на передову, в останній раз. Загинув від кулі снайпера.

......................................... Тетяна Лавинюкова

Зібрався козак у дорогу

Зібрався козак у дорогу –
Його побратими чекають…
Бабуся тамує тривогу,
Онука на смерть не пускає:

– Куди ти, рідненький, куди ти?
Залишся удома, дитино!
Там страшно, там можуть убити!
– Бабусенько, там – Україна!
Стають українці до бою
Супроти ганебних кайданів.
Ми теж українці з тобою,
То ж місце моє – на Майдані!

Старенька заламує руки,
Бо серцем відчула бабуся,
Що бачить востаннє онука…
Пішов він… та й не повернувся…

Загинув від пострілу ката  –
Лишилась родина невтішна,
Без нього зажуриться хата,
Заплаче під хатою вишня…

В твоїй синьоокій Волині
Вшанують тебе, Едуарде!
…А кача пливе по Тисині…
Твій подвиг, козаче, не марний!..

Майдан став твоїм полем бою
За гідність і честь в Україні.
Небесної Сотні героєм
Ти в пам’яті будеш віднині.

       Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
       Боєць «Волинської сотні» Едуард Гриневич довгий час зростав і виховувався у сім'ї без батька, звик у житті досягати всього сам, був наполегливим і цілеспрямованим. Навчався у Любешівському технічному коледжі. На момент смерті Едуарду було 28 років.
      На Майдан він їздив тричі. Коли, вилікувавши вдома грип та ангіну, востаннє зібрався в дорогу, бабуся стояла на дверях і не пускала. А він таки поїхав, бо вважав це справою честі та гідності. Востаннє прибув у Київ 16 лютого, а вже за чотири дні куля снайпера обірвала його молоде життя.

3. Мойсей Василь Михайлович
(23.03.1992 – 20.02.2014)
Волинська область, м. Ківерці. Народився – Тернопільська область, Бучацький район, с. Зубрець.

......................................... Ніна Сенілга

Мойсей Василь

Тернопільська земля – твоя колиска,
Волинь – то твого духу джерело,
А древній Київ – воля українська,
Та, за яку за шаблю  – i в сідло!
Жертовна смерть усі зріднила землі,
Коли ти впав від кулі в Небеса,
I кров твоя гаряча гріла щебінь
Дороги в небо відстанню в життя…
Твого життя, якого вже не буде
Між листям i водою, i людьми...
Мойсей Василь… – ніхто з нас не забуде
Ім'я, з яким життя ти не прожив…
Ім'я, з яким життя поклав за мрію,
За віру, за надію, за любов…
I доки свічі наші Небо гріють –
Ти на землі небесний наш Герой.

      У 2010 році поступив на факультет соціальних комунікацій і реабілітації Луцького інституту розвитку людини Університету "Україна", де навчався за напрямом підготовки "Здоров'я людини".
      На Майдані був у перших рядах на барикадах.  Загинув внаслідок вогнепального поранення, куля
снайпера влучила у грудну клітку. Хлопця не врятувало те, що він був у цивільному бронежилеті; куля пошкодила важливі кровоносні судини.
      Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

4. Сидорчук Юрій Володимирович
(02.05.1961 – 28.06.2014)
Волинська область, Ківерцівський район, с. Дерно

......................................... Юлія Куропата

Метеликом я рук твоїх торкнуся

" Вечеряли. Пом'янули Тата... І він до нас
прилетів... Сидів довгий час на моїй руці...
Може скластись враження, що я
несповна розуму... Але нічого не
буває просто так, впевнена…"

Проста людина, чисті мрії,
В країні влада, як сміття.
Це руйнувало всі надії –
Він вийшов враз із небуття.

Звернувся Юрій до народу:
- Вперед! За вільну Україну!
Не будем гнутись їм в угоду!
За віру, правду, Батьківщину!..

А на майдані... "полювання"...
Лунають вистріли із дахів.
Вбивати – звідки це бажання?!
Людей стріляють наче птахів...

Не повернувся вже додому,
Влучила куля – обпекла...
По небу сивому, блідому –
Спокійно мама його йшла...

Летять секунди і хвилини,
Не рветься ниточка життя...
За доньку, волю і дружину –
Сто тридцять днів... без вороття...
ДОНЬКА:
Тато, рідний Тато...
Ти назавжди в моєму серці...
Ти найдорожчий... Я люблю тебе і любиму до
останнього свого подиху...
Світла пам'ять... Обіцяю – прожити життя гідно,
ти мною пишатимешся ще з небес...
Ніколи не забуду того, як праведно вчив на світі жити...
Того, як щоранку заглядав в мою кімнату, подивитися, як я сплю...
Твоїх працьовитих рук... Твого чудового почуття гумору...

Ти – найрідніший, найдорожчий...
Нехай Господь дарує тобі Царство Небесне...
Ти – справжній герой, ти приклад, найкращого
батька, чоловіка, брата, друга...
Вічна тобі пам'ять... Ти завжди житимеш в наших
серцях...
Нехай земля тобі буде пухом...

ЮРІЙ:
- Я з вами доню,.. поруч, я вернувся...
Яке високе, чисте синє небо...
Метеликом я рук твоїх торкнуся –
Живи за двох – за мене і за себе.

І променем в твою кімнату зранку,
Я зазирну... Чи спиш у цю годину...
Я з Вами рідна, завжди до останку,
І в пам'яті моєї Батьківщини.

Моя кровинко, серцем ти відчуєш,
Як пестить вітер над чолом волосся.
Мені болить, дитино, ти сумуєш –
Нам так прощатись тяжко довелося...

      Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
      Народився в сім'ї простих робітників, у якій виховувалося 5 дітей. У 1969 році трагічно загинув батько. І мати залишилась сама з дітьми, в недобудованому будинку та з усіма життєвими проблемами, які лягли на плечі їй і дітям.

5. Тарасюк Іван Миколайович  
(28.01.1993 - 20.02.2014)
Волинська обл., Ківерцівський р-н, с. Залісоче

.........................................   Таміла Ярцева
Яблуня
Ніби жив чоловік, «як всі».
Жив в будинку своєму гарному.
А коли народився син,
В той же рік посадив він яблуню.

Рік за роком удвох зросли
Гарний хлопець і гарне дерево.
Батько сину читав казки.
Про героїв, про мужніх велетнів.

Колисав місяць ніжний цвіт,
Щоб не збили жорстокі градини.
Та від яблуні, кажуть, плід
Зазвичай недалеко падає.

Похилилась одна з гілок
Яблуневих, бо пнулась високо.
Батько сина покликав. Вдвох
Гілку в яблуні ту відрізали...

І не всидів удома син,
Коли люті морози вдарили.
Як пелюстка злетів від зим.
Чи зернятком упав за хмарами.

Мати з батьком без сина вдвох
Біля яблуні гірко плакали.
Бо лиши;лось дві з трьох гілок.*
Жест «вікторія» з втрати знаками.

Не посадить нічого син.
Не збудує, дітей не випестить.
Місце втратив під сонцем він,
Та знайшов біля сонця місце те.

Світло нам не затулить лист.
Від очей наших незахищених.
Хай пече, хай гілля від сліз.
Проросте у садах Всевишнього...

Небо! Сад наш тебе живив.
Зазирни у батьківські очі ці.
І залиш нам усіх синів –
Їм дерева саджати хочеться.

*    Історію про яблуню розказав батько Івана в одному з інтерв’ю.
      Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».

6. Хомяк Віктор Борисович
(20.02.1958 – 27.01.2014)
Волинська область, Луцький район, с. Голишів

......................................... Наталія Волинець

Хіба ти знав…

Хіба ти знав, що йдеш на смерть,
коли доньку залишив й матір
і будеш серед сотні жертв,
що нам прийдеться поховати?..
Ні, ти не знав, що влади лють,
мов у скаженої тварини,
що закатують і уб'ють,
затягнуть зашморг на ялині,
щоб нажахати весь Майдан.
Та, що у влади вийшло з цього?
Втік Янукович, як тарган,
а ти – Герой, пішов до Бога!
Чи чуєш цей тужливий дзвін?
То плаче ненька Україна
і сива матір. Свій уклін
дарує донечка Ірина.
В жалобі й смутку Голиші,
земля приймає тіло в лоно.
Хай буде мир в твоїй душі,
яка повік не охолоне

      Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка».
        Закатований… Рани на голові, численні садна на долонях, зірвані нігті, вивернуті пальці – це бачили судмедексперти і рідні, і згодом усі, хто приходив попрощатися із земляком. У висновках судмедексперт написав: «Причина смерті – повішення».

История cоздания стихотворения: