Автор: Валентина Леушина
Тема:Романтическая проза
Опубликовано: 2016-05-18 22:03:29
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

ЧОМУ ВОНО МАНИТЬ ДО СЕБЕ?

Чому нас притягує небо? Мабуть тому, що воно неймовірно красиве, звабливе, безкрає, недосяжне...
Воно немов магнітом притягує до себе, думками ми не раз витали в цьому безмежному просторі Всесвіту, літали
у казковому сні, а коли прокидались, відчували надзвичайну легкість, насолоду, немов щойно з'явились на
світ... Кому приходилось подорожувати літаком,  на висоті одинадцять тисяч метрів, це почуття, яке неможливо
передати словами, ти летиш в болосніжних хмарах,  сріблястий пух засліплює тебе, а ти не можеш відірвати очей
від цієї рідкісної краси...хмари летять зовсім поруч, здається їх можливо відчути на дотик дотокнувшись ...
А небо нічне, це взагалі чарівність особлива...ти вдивляєшся в це бездонне море, а по ньому розсипані сріблясті
зорі і їх стільки навкруг, що життя не вистачить, щоб їх полічити... Одні світять занадто яскраво, інші маленькі і
майже непомітні... але кожна з них живе своїм власним життям і має свій вік... у кожної вік різний...
Коли падає зірка додолу, незнаю чому, але мені завжди стає її дуже шкода...шкода, що закінчилось її життя
небесне, вона падає і миттєво згоряє...можливо ніхто її більше не згадає... але ж вона існувала, світила, комусь
приносила радість ... Насолоджувалась життям...і в одну мить щезла назавжди...

История cоздания стихотворения: