Автор: Владимир Мацуцкий
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2024-01-31 18:13:05
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Толерантність

Чому незалежна Україна
так важко стає на ноги?
Чому в Україні
так багато антиукраїнців?
Чому українці вибирають владу
з випадкових людей?
На всі ці питання має бути відповідь.

Однією з таких відповідей
є толерантність українців.
Сучасне вживання слова «толерантність»
означає «терпимість»,
і опускає значення «стійкість», «витривалість».

Саме в цьому значенні
толерантність українців
послаблює націю,
руйнує Україну, як державу.
Багато прикладів
української толерантності
межують з боягузтвом
і, що гірше, зі зрадою.
Ми надто терпимі
до своїх ворогів.
Поняття помсти
у нас розмите
і пов’язане з поняттям людяності,
що робить нас беззахисними
перед підлістю.

Ми досі не помстились Росії
за цілеспрямовані дії
на повне знищення українців
штучним голодом у 1932-33 роках,
який і наразі переслідує
і травмує нас спогадами
про цю трагедію.  
Наші трагічні спогади
не озброєні помстою.
Помсту ми підмінили толерантністю.

В релігії, яку сповідуємо,
спираємось на смиренність ворогу:
«Якщо тебе хто вдарить
у праву твою щоку,
підстав йому і другу» (Мф. 5: 39),
тоді як творці цієї релігії
дотримуються адекватного
ставлення до ворога:
«Око за око, зуб за зуб,
руку за руку, ногу за ногу» (Тора).
    
Іноді ми спалахуємо
як титульна нація,
яка налічує 78% від чисельності
всього населення країни,
(Революція на граніті,
Помаранчева революція,
Революція Гідності),
але швидко згораємо
і не досягаємо цілі.
Всі вибори
у владні структури
українці програвали,
крім одного,
коли за допомогою суду
і Помаранчевої революції
було обрано
майбутнього зрадника нації.

Як правило,
переможцями ставали представники
російсько-комуністичного середовища,
здобутки яких пов’язані з СРСР.
Всі вони не розуміли,
та і не поважали українській народ,
використовуючи його на свій розсуд
без урахування національних інтересів.
Кандидати в президенти  вибирались
і пропагувались олігархами
через майже всі українські ЗМІ.
Тих, хто набував популярності
на політичних мітингах, ганьбили,
або вбивали в автокатастрофі.
Це наша провина,
ми не захистили своїх лідерів,
ми не захистили себе, як нація.

Наразі настав історичний момент
стати незалежною великою
українською нацією,
прояви якої вже показали
патріотичні українці у війні
з історичним ворогом.  
Ми навчились боронити себе,
треба навчитись і керувати собою.  
Ця війна є вітчизняною,
це довгоочікувана можливість
не тільки помститися ворогу
за злочини, які він коїв століттями проти
українського народу,
а і зрозуміти хто ми є сьогодні
і хто ми повинні бути завтра.  
По великому рахунку
це шанс побудувати
сильну європейську державу Україна.

Українцям потрібен
національний українській лідер.
Всі президенти України:
Кравчук, Кучма, Ющенко,
Янукович, Порошенко
та і Зеленський
з його офісом випадкових людей –
належать до  звичайних чиновників,
яким у свій час пощастило
обдурити обіцянками народ України.
Ніхто з них не був і не є лідером
української нації.
Більш того,
кожен з них шукав порозуміння
з російською владою*.
Ось десять останніх років України:
Революція Гідності – війна з Росією,
в Україні масово з’являються
пропагандистські телеканали,
керовані Москвою,
панують проросійські політичні шоу,
у владних структурах
і Верховній Раді проросійські партії,
державне обкрадання народу тарифами
(чого тільки вартий «Роттердам+»),
не припиняється торгівля з Росією,
у тому числі комплектуючими зброї,
систематично підриваються склади
з українською зброєю,
корупція трьох гілок влади,
сама влада у більшості складається
з представників російського середовища
(саме російського, а не руського).

На зміну приходить така ж влада,
і теж з російського середовища,
бере за основу керування
«какая разница!», «не стреляй!»,
бажання «посмотреть Путину в глаза»,
проголошує популістське будівництво доріг,
підвищується рівень корупції,
силові структури багатіють на хабарях,
вводиться не дієвий «воєнний стан»,
і ще багато й багато з того,
що знижує міцність воюючої країни.
Це знову наша вина,
багато з нас спостерігає, а не діє.

Не дивно,
що досі війна з жорстоким ворогом
не об’явлена вітчизняною.
Влада втрачає популярність,
що в суспільстві породжує такі явища,
як толерантне ставлення до тих,
хто не включився у захист країни,
хто ухилився від призову
або підкупом втік закордон.  
Досі захист України
більшою  мірою залежить
від патріотів, добровольців і волонтерів.
Влада, яка два роки споживала
згуртованість народу
і спочивала на лаврах
українського патріотизму,
наразі не спроможна ввести
в Україні діючий воєнний стан.
Тил не організований під війну.

Сьогоднішнє становище України
у жорстокому, несправедливому,
цинічному світі  дуже небезпечне.
Щоб залишитися живими
і зберегти свою державу,
необхідно самим стати жорстокими
до кожного ворожого прояву
проти  України, як зовні,
так і в середині країни.  

Вітчизняна війна
спонукає український народ
до пошуків національного лідера,
якій міг би і мав право
впроваджувати суворі правила
організації сильної держави
під час війни,
з можливим введенням смертної кари
за зраду і злочини,
які послаблюють міцність України.

Ми переможемо у цій війні.
Національні лідери з’являться.
Але українцям треба прикласти
максимум зусиль до уміння керувати
українською Україною.
Початком повинно стати неможливість
потрапляння випадкових людей
у владні структури.

Пам’ятаймо,
зрозуміти і спасти націю
може тільки представник нації.

*Соромно згадувати як приймав Путін
президентів України
Кучму і декілька років потому Ющенка,
годинами тримаючи їх десь там біля туалетів.
Останній після такого візиту  
призначив протеже Путіна, Януковича,
на посаду Прем’єр міністра України.
Пізніше допоміг йому у виборах в президенти,
ввівши в виборчий бюлетень графу «Проти всіх».

Січень 2024 рік

История cоздания стихотворения: