Автор: Оксана Бершадська
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2015-03-03 16:22:56
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Осінь

Осінь люто і жадібно крилами в груди б'є... Пір'я сиплеться жовто,
немовби яскравий дощ.
Я могла би збрехати, що я твоє, ти - моє. Я могла б напувати тебе зі
своїх пригорщ.
Я б могла зустрічати твій поїзд із дня у день, як стрічають весну
лебедині палкі серця.
Я б хотіла торкатись гарячих твоїх грудей, але пальці вже стерті об
грифель від олівця...

Несподівано гучно в потилицю дме печаль. Зариваються в землю надії,
немов за грати.
Дуже жаль, що за вірність ніхто не дає медаль, бо я б, мабуть, не
знала, куди їх уже складати.
Зацвітає у серці образа - гірка, мов сіль. Обвиває плющем мою душу і
рве вітрила...
Якби можна було проміняти увесь свій біль на твоє каяття, я б цього
уже не зробила.

І чи варто втрачати допоки ще ясний глузд через того, хто став
чобітьми на ослаблі груди?
Обриваються краплями крові з пришерхлих вуст всі зізнання й слова
дуже різної амплітуди.
І, мов коршун, здимається осінь в ясну блакить. І шукає наступну, на
диво наївну жертву.
Я закінчую вірш. Він мені вже давно не болить. Я шукала любов і
знайшла її в тебе. Мертву.

История cоздания стихотворения: