Автор: Павло Браницький
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2016-12-17 13:41:39
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

МІСЯЦЕЛІК (Уривок із поеми ДЖУРОВІ БУВАЛЬЩИНИ) за Василем Скуратівським

БЕРЕЗЕНЬ
Весну стрічали завжди на Явдоху
Природа прокидалася потроху
В цей день пекли «веснянки».
                               І дівчата
Простягши руки, несли їх від хати
Далеко за село
                   у степ, левади
Весну до себе в гості закликати.
Байбак в ці дні вилазив із нори
Ставав на задні лапи догори
І посвистом віщав прихід тепла
А всі співали сонечку: «Хвала!»
У Коно-новий день,
                   вітаючи вівсянок -    
Птахів маленьких,
                   дітям на світанок
Пекли із тістечка кумедних голубків  
І молодь прикрашала ними двір,
Запрошуючи співи й щебетання
У хату,
          як весни й тепла вітання.
Хто бачив першим ластівку, - жбурляв
Їй навздогін із хмизу й старих трав
Жменьку сміття і промовляв до неї
Та до землі плодючої всієї:
«На тобі, ластівко, рідненька на гніздо
Сім`ї, родині, людям на добро».
А з Олексієм теплим починалось
Те, чим козацтво здавна прославлялось
Спочатку оранку робили у родинах,
Де воював козак, чи у боях загинув.
А назва березень пішла із тих часів,
Коли народ з берези все робив
З кори – сам дьоготь, із дерев – золу,
Використовуючи на додаток склу.
З берез робили ліки та взуття,
Використовували сік, кору, пруття
На бересті навчались та писали,  
І брати в лазні теж не забували.
З берез колись робили навіть сіль…
Тож, називався місяць – березіль!...

КВІТЕНЬ
Наступним місяцем
                              до нас
                                 приходить квітень.
Звичайно, що з`являлись перші квіти
І розпускала пагінці верба  
Тікали з дому смуток та журба.
Худобу вперше виводили в поле
Після зими,
                       де все раділо волі
Промінню сонця,
                            пестощам тепла
І вишня біла у дворі цвіла.
Лелеки починали гніздуватись
А господині мали готуватись
До свят Великодня,
                          готуючи весь дім
До радощів,
                      турбот,
                                  робіт весни.
Зачувши погук навесні зозуль
Всяк у кишеню руку швидко пнув
І кидав копійчину із словами
Питаючи в зозулі, -
                               скільки мав він
Іще прожити на землі.
                                       Й вона
Кувала їм із ранку до темна.  
Дівчата роздавали крашанки
Тим хлопцям
                       із якими залюбки
Співати й танцювати би хотіли,
Чекаючи до осені весілля.
А хлопець придивлявся й міркував
Яку б із краль
                    він в шлюб на осінь взяв.
Зелено все ставало навкруги,
Наповнюючись барвами весни.
Тож все цвіло, чекаючи на літо
Цей місяць називали здавна цвітєнь.

ТРАВЕНЬ
А травень був завжди для людства святом
Коли все молоде, рясне й багате
На трави, птицю, цвіт.
                            І все навкруг
Стає чарівним: ліс, байрак та луг.
Все мається, що значить - зеленіє
На честь богині Майі, та радіє.    
Це свято мудрості, здоров`я, довголіття
На Юрія старі й маленькі діти   
Збирали трави - чудодійні ліки
Які допомагали їм одвіку
Боротись із хворобами весь рік
Й прожити довгий, мудрий, божий вік.
Юнацтво випасало по ночах
Худобу в зеленіючих степах
Щоб всі вхопили з першої роси
Бадьорості, здоров`я та краси.    
До-речі, і саму росу збирали
І цілий рік обличчя тим вмивали,
Загоювали рани при нагоді
І дякували матінці-природі.
А після Юрія всяк тишу зберігав
Птахів, травицю ту
                          не турбував  
Достигнуть хай та виростуть до літа
Заборонялося по ній ходить та бігать.
Лише стежинами.
                  Звідтіль пішли дороги  
Та стежки від порога до порога.
На переплавну середу все дозволялось  
І дітлахи раділи та купались.
Всі дійства відбувались наче свято
Обрядів, звичаїв тоді було багато.
Із співами, танками веселились
Так наші пращури жили
                   та всьому вчились…

ЧЕРВЕНЬ
Погляньте дітки на покуття вбране
Вже літ йому…
                          Воно ж і досі гарне!
Які яскраві файні кольори
Червоні - аж горять, мов ліхтарі!
А скільки раз його ми прасували
Воно первісний цвіт не поміняло.
Це з того, що їх здавна фарбували
Із червецю – комахи.
                                     Їх чимало
Вилазило улітку з під землі
І мали вони різні кольори:
Рожевий, синій, звісно і червоний,
Тож фарбували здавна цим бавовну.
Від тої черви й місяць червень зветься
Отак, малі з віків давнішніх йдеться…
Плодити черву – й так це називали
Коли бджолині матки відкладали
Личинки, що давали згодом мед
Це теж тоді була одна з прикмет.
На червень припадають давні свята
Петрівочки та Трійця, коли хату
Всі прикрашали зеленню з полів
Був то перепочинок аж до жнив.
Жінки пряли та ткали полотно
Дівчата поруч з ними заодно
Вибілювали його, фарбували
Цей місяць ще полуднем називали
Бо навпіл він ділив весь повний рік
Так було й буде на землі  повік…

ЛИПЕНЬ
Про липень, навіть, сперечатись гріх
Це шана дереву, яке уздовж доріг
Висаджували за часів Явдохи
Як зараз кажуть, - за царя Гороха.
Липи росли, в звичай, навколо храмів
Ділили вони землі між садами,
Рясніли між полями на межі
Тобто діли на своїх й чужих.
Властивості же цвіту, як і меду
Із липи взагалі нема потреби
Нам вихваляти.
                              Тисячі років
Це були кращі ліки земляків.
Медок іздавна називали липець
Тож згодом так назвали і цей місяць.
Іюль, Ілюх, чи сінокіс та косень
На честь царя, Іллі та сінокосу.
Був він і грозовик і дощовик
Хто як гукати час той здавна звик…
А посуд з липи завжди був найкращим
Бо мав властивості, які помітив пращур
У ньому їжа краще зберігалась
І в льосі взимку завжди в нім трималась.
Тож, липу предки здавна цінували
Бувало і пісні й віршіі складали.
Робили з неї іграшки, прикраси
Оздоблювали хати для окраси.  

СЕРПЕНЬ
Усе за що господар влітку брався,
Та навесні, бувало, сперечався
З дощем та вітром (заради врожаю)
У серпні дало статки його вкраю.
Защедріли поля, лани, діброви
Ставки, озера та Дніпрові води.
«Один серпневий день весь рік годує», -
Казали предки…
                    Тож усяк пильнує
Та дбає, щоб нічого не пропало
В його господі: від зерна до сала…
А, головне, -
             то хліб, щоб не казали
Його ніколи не було замало,
Бо не завжди давав його Господь.
Роки бували, коли душу й плоть
Втішали тільки в думах та надіях
Щоб рік наступний пригостив їх хлібом.
І всяк просив, молив, благав до Бога
Аби не згинути родині та народу.
То й шанували зібраний врожай
Святами,
            що у серпні через край
На знак щедрот від матінки-природи
Що роздавала вдячно за роботу:
Горіховий, медовий, яблук Спас
Звідтіль пішло:
                 Господь! Спаси всіх нас!..  
Тож, серпень чи жнивець чи огородник
Походить від робіт, що мав господар
У полі вдень та уночі в ту пору
Жати серпом та зносити в комору.
Густир, барильник, заревь називали
В місцинах різних серпень.
                          Ви й не знали…
Ви чули приказку –
                 «прийшов, не забарився»
Походить вона з посуду – барильця,
Де косарі в жнива тримали воду
Аби напитись у суху погоду.
То й значило – не мав перепочинок
Навіть напитися, -
                  достойний пана вчинок…

ВЕРЕСЕНЬ
Про вересень і годі говорити
Нема і миті десь перепочити
Роботи скрізь повно, -
                            куди не глянь.
Зберем врожай,
                 то прийде час гулянь.
А скільки приказок,
                 пісень, прикмет, порад
Неначе в лісі листя листопад…
І все яскраве: жовте та червоне,
А іноді й руде чи синьо-чорне.
Городина у полі дозріває
У барвах нового жаданого врожаю.
Томати, перець, морква, гарбузи
Буряк, капуста.
                     Повно.
                              Хоч коси..
А на деревах яблука та груші
Такі смачні та соковиті, дюжі
Готові бігти в льох та зимувати.
…Аби було носити щось до хати
Коли зима ізнову завітає
Й засніжить все ген-ген до небокраю…

ЖОВТЕНЬ
У жовтні свято є одне, -
                                Покрова…
Коли земля вдягається в обнови,
Немовби у весільне наречена
У біле-біле.
                Як вода свячена,
Що застигає в дивних візерунках
Святкових, радісних
              та чарівних малюнках.
Воно і справді так, бо на півроку
До нового схід сонця, як до строку
Йде все і всяк на свій перепочинок
Немовби у таночок із сніжинок
Втішатися та пестити в любові
Творіння праці й матінки-природи.
Бо кожен виконав призначення, що мав:
Земля дала врожай, плоди дав гай.
Господар справний поле доглядав
І подарунки з вдячністю зібрав.
Сонечко зверху гріло, вигрівало,
Небо дощами вдосталь поливало.
А дехто спокій наш охороняв
У Лузі запорізькім,
                         та спиняв
Гидоту різну, що в країну лізла
Із маячнею та своїм залізом.
Щоб ти, малий, мав спокій й набирався
Любові й сили,
                   й праці не цурався…

ЛИСТОПАД
Дощ тихо капав, листя шелестіло,
Туманом осінь землю всю покрила,
Ліс позбавлявся власного вбрання
Кудись летіли хмари навмання.
Барвисте листя падало до ніг
І вже подекуди лежав білявий сніг.
А за вікном вже темрява на дворі.
У небі чорнім мляво сяють зорі
Та вітер завива, неначе вовк.
І дощ по листях стука, мов горох.

РЕДАГУЄТЬСЯ….ДАЛІ БУДЕ…
2016 рік

История cоздания стихотворения: