Автор: АП О. Доброва, Т. Лавинюкової "Поет-Художник"
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2015-12-10 20:14:36
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.
АП «Поет – Художник»
26. ОЛЕКСАНДР СУРНЄВ (і не тільки: див. POST SCRIPTUM) – ІВАН КРАМСЬКОЙ, «НЕВІДОМА»
Дорогі друзі, знайомі і незнайомі! АП «Поет-Художник» продовжується.
Нагадаю, що АП «Поет-Художник» - не про художників, а про поетів, котрі пишуть про
художників, їх твори та знаходять джерело натхнення у творчості художників. Але якщо поезія
покличе вас подивитися оригінали чи репродукції картин, прочитати про авторів, переглянути
фільми - то це теж є метою АП.
Гостем-господарем 26-го випуску АП «Поет-Художник» є автор УПП, хороший, я не побоюся цього
слова, талановитий поет і наш добрий колега Олександр Сурнєв. Отже, йому слово, зустрічайте,
читайте, обговорюйте, діліться своїми думками. Похвалюся тільки, що свій вірш Олександр
Сурнєв написав спеціально для АП "Поет-Художник", що видно і з дати створення. З найкращими
побажаннями до всіх, щиро - Тетяна Лавинюкова.
Олександр Сурнєв :
Сразу скажу, что я не был страстным любителем живописи, впрочем, как и её противником.
Пороги музеев не обивал, однако свои следы в казённом помещении кое-где всё же оставил.
Жизнь шла своим чередом, и в потоке жизненных интересов иногда находилось место и для
живописи. Репродукция картины художника Ивана Крамского «Неизвестная» появилась в моём
доме ещё в далёком детстве. Её установили над сервантом напротив дивана. Не знаю, может
быть, это каким-то образом формировало во мне образ идеала будущей женщины? Так или
иначе, но эта картина некоторое воздействие на меня в обозначенном вопросе всё-таки оказала. В
молодые годы мне однажды даже показалось, что я случайно увидел этот образ наяву… но он
быстро и безнадёжно растаял вместе с иллюзиями при малейшем контакте. Наверное, начал
взрослеть…
НЕИЗВЕСТНАЯ
Барельефы фасадов роскошных –
светских нравов рабы соответствия.
Их покой гордым взглядом тревожишь,
как комета, на фоне созвездия.
Строй лакеев кивает учтиво,
заждались завсегдатаи раутов.
Покоряешь походкой строптивой
в обещаниях наивно-обманутых.
Прячешь ручки в кокетливой муфте,
безупречен берет, и жемчужины
переливом стремятся опутать,
завлекая в волшебное кружево.
Это было давно… Те же губы,
и глаза за ресницами пышными.
Я, наверное, был где-то грубым,
но скорее безусым мальчишкою.
Вы ответили резко, негромко
на вопрос, не назвав даже имени,
как таинственная незнакомка,
скрыв обман за туманами синими…
И каприз смурен вычурным стилем,
и прохожие вслед озираются,
кавалеров своих обольстили
нежным видом восточной красавицы.
Не хватает порой страстных вёсен,
затерялась любовь в зимнем городе,
экипажем вечерним уносит
на окраину к вечному холоду.
© Copyright: Александр Сурнев 08.11.2015
POST SCRIPTUM (додано 16.12.2015). Майже кожний випуск АП «Поет-Художник» надає імпульс
до створення нашими читачами, авторами УПП, власних поетичних творів. Це експромти,
мініатюри, усмішки, а часом – серйозні, оригінальні поезії. Я називаю це «мирною ланцюговою
реакцією». 26-й випуск АП «Поет-Художник» не став винятком. Було багато відгуків, у тому
числі, поетичних. На авторських сторінках двох наших поетів з’явилася та ж загадкова особа, що
прикрашає і даний випуск і є натхненницею вірша Олександра Сурнєва. Ці поети – Сергій
Сокольник і Дмитро Черашній. Хоча їхні твори містяться в рецензіях, буде доречно розмістити їх і
в основному тексті поряд з твором Олександра. Зробити це порадив сам Олександр Сурнєв, гість-
господар 26-го випуску АП «Поет-Художник». Дякую авторам за гарні твори, хороше доповнення
теми. З щирістю. Тетяна Лавинюкова.
ВПЕЧАЛЕНИЕ (от картины Крамского "Незнакомка")
Эта девушка вовсе тобой не больна.
Эта девушка смотрит во все времена
Свысока... Чуть отбросив покров паланкина...
Из портшеза... Кареты... Вагона... Машины...
С интересом... Но вовсе она не больна.
Ты ее не зови... Выпей лучше вина!
Сразу истины голос услышишь в вине.
Просто- разность сословий... По чьей-то вине...
По вине... И- в вине... И цитируя Блока,
Увести б в кабинет этот вьющийся локон...
Этот взгляд... Это тело... К несчастию, нету
Ни кареты, ни денег... И нет кабинета.
© Copyright: Серго Сокольник, 2015
Свидетельство о публикации №115121111880
АХ, ЕСЛИ БЫ...
Вот-вот рассеется туман
и мы себя увидим сами,
откроют дворники дома
и вдоль по Невскому зима,
хрустя снежком, отправит сани,
поток людской в грядущий день
искать в замёрзшем мире чудо:
принцесс и белых лебедей
в рутине бесконечных дел -
надеждам свойственны причуды.
Морозно. Как спешит народ
догнать, схватить, потрогать счастье
не сознавая, что порой,
в переплетении дорог,
теряет суть желаний часто.
Настолько, что в угаре дней,
в уме подсчитывая прибыль,
не видит вороных коней,
повозку и, понятно, в ней
одну из дочерей Магриба
и натыкается на вас.
А вы в мороз застыли, барин,
увидев смуглых щёк атлас,
разрез миндалевидных глаз...
Ах, если бы вы были парнем!
Неспешно нарезая снег
повозка уезжала в Лету,
а вам останется, во сне,
сняв запотевшее пенсне,
от Неизвестной ждать ответа...
© Copyright: Дмитрий Черашний 12.12.2015
История cоздания стихотворения:
Крамсько́й Іва́н Микола́йович (рос. Крамской Иван Николаевич, нар. 27 травня (8 червня) 1837,
Нова Сотня, Російська імперія — † 24 березня (5 квітня) 1887, Санкт-Петербург, Російська
імперія) — російський художник-портретист, теоретик образотворчого мистецтва, творець Артілі
художників (1865 рік), один з організаторів та керівник Товариства пересувних виставок (1870
рік), академік живопису.
Іван Крамськой народився в козацькій слободі Нова Сотня, яка знаходилася тоді на околицях
міста Острогозька Воронезької губернії (Східна Слобожанщина). Дитинство майбутнього
художника промайнуло на українській Східній Слобожанщині, і жила родина Крамських в
звичайній хатці-мазанці з очеретяним дахом на типовій українській вуличці неподалік від річки
Тихої Сосни. Дідусь і батько Івана були писарями в Острогозькій міській управі, а він сам навчався
наук у місцевому повітовому училищі. Після смерті батька, щоб заробляти гроші для родини та
продовжувати навчання, дванадцятирічний юнак став писарчуком в Острогозькій думі. Вже з
малих літ він самоуком оволодів мистецтвом малювання. 1853-го року до Острогозька приїхав
мандрівний харківський фотограф Яків Данилевський, який заробляв на життя пересуваючись для
цього з міста до міста. Світлини того часу були не дуже доброї якості, і фотографічні портрети
вельми часто доводилося підрисовувати олівцем, тож Данилевський бере до себе 16-річного
Крамського ретушером. Три роки Крамськой з Данилевським мандрують різними містами Росії та
України, а 1856-го року Іван потрапляє до Петербургу. Тут талановитого юнака помічають, і
наступного року він стає студентом Петербурзької Академії мистецтв.
За свої студентські роботи Іван Крамськой одержує малу золоту медаль Академії, але бунтівний,
незалежний характер не дає Крамському миритися з рутиною академічного мистецтва. У 1863-му
році Крамськой очолює так званий «бунт чотирнадцятьох», коли 14 випускників Академії
відмовилися малювати дипломну роботу на задану тему «Бенкет у Валгаллі», за право отримання
великої золотої медалі та пенсіонерської поїздки до Італії. Молоді художники на чолі з Крамським
вимагали права вільного вибору тем і на знак протесту покинули Академію. У 1865 році
Крамськой організує Артіль художників.
1870-го року він став одним з організаторів та керівників Товариства пересувних художніх
виставок. На першій пересувній виставці Крамськой представив картину «Русалки. Травнева ніч»
(1871 рік), яку він намалював під впливом твору Миколи Гоголя. Картина «Христос у пустелі»
стала подією другої пересувної виставки у 1872 році. Іван Крамськой став визнаним
портретистом, зокрема, його пензлю належить портрет Тараса Шевченка (1871). Для Павла
Третьякова та його галереї Крамськой створив серію портретів діячів культури, мистецтва та
науки Російської імперії. Всього у художньому доробку Крамського більш ніж 430 портретів
сучасників.
«Невідома» — картина російського художника Івана Крамського, написана в 1883 році. Картина є
і найвідомішим твором Крамського, і, водночас, найбільш загадковим та інтригуючим. Назвавши
картину «Невідома», художник оточив її ореолом таємничості.
На полотні зображена молода жінка, яка їде у відкритому екіпажі по Анічковому мосту. Вона
одягнена за останньою модою 1880-х років: оксамитовий капелюшок з пір'ям, прикрашене хутром
та стрічками пальто, муфта і тонкі шкіряні рукавички. Погляд величний, королівський, таємничий
і трохи сумний.
Картина «Невідома» донині залишається загадкою художника. Ні в листах, ні в щоденниках він не
залишив згадок про особу невідомої дівчини. Існує версія, що прототипом була курська дівчина
селянка Мотрона Савівна, яка одружилась з дворянином Бестужевим. Крамськой познайомився з
нею в Санкт-Петербурзі і був зачарований її красою. У приватній колекції Д. Фрідріха в Празі
зберігається етюд, де зображена та сама жінка.
За іншою версією на полотні видатного майстра зображена фрейліна імператриці Марії Федорівни
та фаворитка Олександра I, грузинська княжна Варвара Туркестанішвілі.
Душевно откликнулось,
дорогая Жанетта! С теплом души к твоей душе, |
Рецензия от: Елена Максимова 2024-03-29 08:55:12 |
Один, услышав,
утвердился... Другой, напротив, обозлился,- Их, к сожаленью, большинство... Иисус собрать детей стремился, А сатана над Ним глумился, Распространяя ложь и зло!.. Так и сегодня происходит. Не научился мир любви!.. Святую Истину находит Душою кроткий в эти дни! |
Рецензия от: Василий Омельченко 2024-03-29 07:39:50 |
Просто чудово! До чого ж мальовнично, з великим почуттям описана звичайна, на перший погляд, подорож! Нових вражень і добрих пригод! |
Рецензия от: Владимир Рудов 2024-03-29 06:50:33 |
Іде вуйко Хрещатиком
- Приїжджа людина. Запитує у зустрічних: - А котра година? Перехожі пробiгають, Позиркують скоса. Той рук(...) |
Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-03-25 09:59:39 |
Коли забув ти рідну мову
— яка б та мова не була — ти втратив корінь і основу, ти обчухрав себе дотла. Коли в дорогу ти збирався, каз(...) |
Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-03-25 08:29:11 |