UA
|
Додатковий 16. "А небо в зорях" на вірш Ніни Трало / АП творчої групи - Злива / |
|
Число 28. Як знищували українську мову / АП Т. Лавинюкової - Парость виноградної лози / |
|
|
Подробнее можно узнать тут
Автор: АП О. Доброва, Т. Лавинюкової "Поет-Художник"
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2016-09-15 09:31:39
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.
51. Василь Стус – Віктор Зарецький
АП «Поет-Художник»
51. Василь Стус – Віктор Зарецький
Дорогі друзі, знайомі і незнайомі! АП «Поет-Художник» продовжується. Нагадаю, що АП «Поет-Художник» – не пізнавально-навчальна програма про художників (митців) та/або поетів, як деколи думають. Сподіваюся, що Ви будете писати свої рецензії переважно про вірші. Але, якщо хочете поговорити про художника, то будь ласка. Зауважу також, що АП «Поет-Художник» ні в якому разі не конкурс, як теж дехто вважає. Не треба обов’язково писати свій твір на тему того ж образотворчого об’єкту (картини, скульптури тощо) та/або поезії. Але, якщо у вас народиться поетичний експромт під впливом побаченого чи прочитаного, то це буде дуже приємно для організаторів проекту та всього авторського цеху.
У цьому випуску пропоную прочитати оригінал вірша-заповіта «Як добре те, що смерті не боюсь я…» українського поета, одного із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників Василя Стуса. Шістдесятники, до яких належав Василь Стус, прагнули осмислити людську особистість не як дрібненький гвинтик, а як цілий духовний всесвіт. Їхня творчість, громадська діяльність сприяли пробудженню національної самосвідомості українського народу. Був створений клуб творчої молоді «Сучасник», до якого входили режисер Лесь Танюк; художники Алла Горська, Віктор Зарецький, Людмила Семикіна та Опанас Заливаха; літературознавці й письменники (поети) Іван Дзюба, Михайлина Коцюбинська, Іван Світличний, Євген Сверстюк, Василь Симоненко та Василь Стус. Вони протестували проти гонінь на національну інтелігенцію і першими зазнали переслідувань.
У якості ілюстрації до цього випуску я обрав фоторепродукцію картини «Орач» (Пам’яті Василя Стуса. 1990р., полотно, темпера, 110 x 80.) саме Віктора Зарецького – відомого українського художника (українського «Густава Клімта») та громадського діяча. Разом зі своєю дружиною художницею Аллою Горською він був одним з лідерів руху шістдесятників. Це як раз той випадок, коли життя та творчість Василя Стуса надихнули Віктора Зарецького на створення цієї філософської картини. На мою думку, доречно було об’єднати розповідь про обох митців у цьому випуску авторської програми.
Отже, читайте, обговорюйте, діліться своїми думками.
З найкращими побажаннями до всіх, щиро Ваш, Олег Добров.
Василь Стус, «Як добре те, що смерті не боюсь я…»
(вийшов друком у 1986р.)
Як добре те, що смерті не боюсь я
і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
Що вам, богове, низько не клонюся
в передчутті недовідомих верств.
Що жив-любив і не набрався скверни,
ненависті, прокльону, каяття.
Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя
своїм стражденним і незлим обличчям,
як син, тобі доземно поклонюсь
і чесно гляну в чесні твої вічі,
і чесними сльозами обіллюсь.
Так хочеться пожити хоч годинку,
коли моя розів'ється біда.
Хай прийдуть в гості Леся Українка,
Франко, Шевченко і Сковорода.
Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,
уже не ремствуй, позирай у глиб,
у суще, що розпукнеться в грядуще
і ружею заквітне коло шиб.
20.1.
Джерело: Життя, Смерть і Гіганти.
За виданням: В. Стус. Твори у чотирьох томах. Львів, 1995.
Літературний рід: лірика.
Жанр: ліричний вірш.
Вид лірики: патріотична і філософська.
Провідний мотив: незламність, здатність залишатися людиною за будь-яких обставин.
Віршовий розмір: ямб.
У поезії-заповіті Василя Стуса «Як добре те, що смерті не боюсь я…» поет точно передбачає свою долю: незламність перед мучителями-суддями, концтабір, загибель у неволі на далекій чужині й славне повернення на Батьківщину по смерті. «Сувора простота проступає крізь ці мужні рядки. Зійшли з душі поета сумніви, давні образи, досади, ясним і чистим зором дивиться він в обличчя часу й простору. І на далекій відстані, за тисячі кілометрів, за снігами й судами, за зрадами й тюрмами, за годинами й десятиліттями проступають риси тих, заради кого він діяв і творив», – зауважує Ю. Солод. Ця поезія безпосередньо перегукується з віршем «Як умру, то поховайте…» Тараса Шевченка.
История cоздания стихотворения:
Стус Василь Семенович (6 січня 1938, село Рахнівка, Гайсинський район Вінницька область, УРСР – 4 вересня 1985, табір ВС-389/36-1 біля села Кучино, Пермський край, РРФСР) – український поет, перекладач, прозаїк, літературознавець, правозахисник. Один із найактивніших представників українського культурного руху шістдесятників. Лауреат Державної премії ім. Т. Шевченка (1990), Герой України (2005, посмертно). За власні переконання щодо необхідності збереження й розвитку української культури Василь Стус зазнав репресій з боку радянської влади, його творчість була заборонена, а він сам був засуджений до тривалого перебування в місцях позбавлення волі, де й загинув. У 1989 р. прах поета був перевезений на Батьківщину, а 19 листопада його поховали на Байковому кладовищі.
Заре́цький Віктор Іванович (8 лютого 1925, м. Білопілля, нині Сумської області – 23 серпня 1990, Київ) – український живописець, монументаліст, графік, педагог, громадський діяч. Великий український модерніст (український «Густав Клімт»), майстер пейзажу і жанрової картини. Віктор Зарецький був одним з унікальних художників, для яких головне було творити, не звертаючи увагу на деталі. Зарецький Віктор Іванович народився «10» лютого 1925 року в місті Білопілля Сумської області. З 1947 року по 1953 рік навчався в Київському художньому інституті, в майстерні Сергія Григор’єва. З 1953 року по 1957 рік викладав у Київському художньому інституті. Член Спілки художників України з 1956 року. Разом з дружиною художницею Аллою Горською був одним з лідерів руху шістдесятників, з 1963 року був головою Київського клубу творчої молоді «Сучасник». Організував власну студію мистецтв, яку очолював з 1978 по 1985 рік. Створив напрям «Українська сецесія», першим відкрив двері сучасному українському мистецтву. У його художній студії навчалися понад 200 учнів. Розробив оригінальну педагогічну систему «Роздуми у полотна», текст якої вперше опублікував його син в журналі «Образотворче мистецтво» (№1-2 за 1993 рік). Помер у 1990 році. У 1994 році Зарецький був посмертно нагороджений Державною премією ім. Т. Шевченка.
0
Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:
Количество читателей: 3308
Рецензии
До зустрічі! Нехай щастить!
Випуски АП не закриваються. Зараз я бачу 340 читачів, але їх буде більше. 51-й випуск вийшов патріотичним і пізнавльним завдяки основному змісту та доповненням дописувачів. Всім дуже дякую! 
Друзі, ми чекаємо Вас на сторінках проекту "Поет-Художник".
Зуміла Московія відродити у нас почуття любові до всього українського, стражденного, чистого, дорогого…
Ну, ось… Здавалось би, просто картина... цікава, з елементами української душі… А якщо ознайомитися з історією її написання, якщо зануритись в глибину її суті, то можна побачити в ній крик душі шістдесятих: в ній – сам Стус-орач. А хто садити буде?..
___Надія орача___
(експромт)
Українонько, збито мечами
І копитами твій волецвіт.
Та хоч градом їх зрошував піт, –
Підготовлений ґрунт орачами
Вже очікує зерен добірних.
У надії парує рілля,
Спрагло вм’ятини стоп Василя
Спадкоємців вичікують вірних,
Тих, хто волі відчув подих співу…
Встав сирітський нескорений дух.
З роду в рід душу їх різав плуг,
Оновляючи ґрунт для засіву.
Тож хай щиро наслідники сіють
Правди, мудрості чисте зерно.
Україна відкриє вікно –
Коровайно зустріне Надію.
Я настільки був вражений Вашою рецензією і особливо поетичним експромтом «Надія орача»,
що відразу не зміг відповісти. Просто немає слів. Спасибі Вам величезне за незламний український патріотично-поетичний дух. Василь Стус все бачить. Зв'язок з ним не перервався. Я знайшов, як на мій погляд, дуже актуальний щодо теперішнього часу 
вірш українського поета Приходько Івана Федоровича, який був добрим приятелем Василя Стуса. І хочу сьогодні поділитися цим віршем: Приходько Іван, «ЯК ДОБРЕ ТЕ...»
(А свічка тріпотить світанком. Іван Приходько. Донецьк. 2007)
«Як добре те, що смерті не боюсь я – »
Написано у вісьмий день тюрми...
На пам'ятник в Донецьку задивлюся:
– Спасибі. Тут відзначилися ми!
А Стус іще не з нами.
Більшість грає коротким прізвищем поета – Стус...
Мораль віджиту ножицями крає
Коли потрібний справжній землетрус.
Ясний взірець для кожної людини
Повернеться до теплої сім'ї,
Як перестанем красти в України,
А будемо збагачувать її.
Спливатимуть роки, що та годинка
І над Дніпром розвіється біда,
У гості прийдуть Леся Українка,
Франко, Шевченко, Стус, Сковорода.
Кріпись, не плач!
Воно ясне, грядуще,
Підніметься над димом темних днів...
Тільки шкода!
Заблуканий у пущі
Народ не захищав своїх синів.
Оксана, ще раз хочу Вам подякувати
за Вашу активну участь в цьому проекті і за такий патріотично-поетичний експромт «Надія орача» до поточного випуску авторської програми. Мені було дуже приємно.
Як ви все, Олег, гарно вклали... Всі матеріали підібрано тематично і в гармонії... Дякую за пізнавальну інформацію.
А мій експромт - це лише... як наброски художника простим олівцем. І чим більше над експромтом працюю, тим менше від нього залишається.
Думала, сьогодні закінчу і перепишу рнцензію, виставивши вірш-опис картини. Та ще, видно, не скоро закінчу.
Наснаги вам в мистецьких скарбошуканнях.
* * *
Присмеркові сутінки опали,
сонну землю й душу оплели.
Самоти згорьовані хорали
геть мені дорогу замели.
І куди не йду, куди не прагну —
смерк сосновий мерзне угорі.
Виглядаю долю довгождану,
а не діжду — вибуду із гри.
Аж і гра: літають головешки,
зуби клацають під ідіотський сміх.
Регочу на кутні — буде легше
(а як буде важче — теж не гріх).
Що тебе клясти, моя недоле?
Не клену. Не кляв. Не проклену.
Хай життя — одне стернисте поле,
але перейти — не помину.
Дотягну до краю. Хай руками,
хай на ліктях, поповзом — дарма,
душу хай обшмугляю об камінь —
все одно милішої нема
за оцю утрачену й ледачу,
за байдужу, осоружну, за
землю цю, якою тільки й значу
і якою барвиться сльоза.
****
Поет ніде не дозволяв собі розпачу. Навпаки, самота залучила його до заглиблення у вічність, у першосутність, вигранувала в ньому риси трагічного стоїцизму: «Терпи — терпець тебе шліфує, сталить твій дух...». Тому Василь Стус не тільки відчував, як «на лоб поклав Господь свій перст нищівний», а й утверджувавсь у переконанні: «В мені уже народжується Бог». Відтак він виборов собі право переступити рівень свідомості звичайної людини і сказати: «Як добре те, що смерті не боюсь я...».
Терпи, терпи — терпець тебе шліфує,
сталить твій дух — тож і терпи, терпи.
Ніхто тебе з недолі не врятує,
ніхто не зіб'є з власної тропи.
На ній і стій, і стрій — допоки скону,
допоки світу й сонця — стій і стій.
Хай шлях — до раю, пекла чи полону —
усе пройди і винести зумій.
Торуй свій шлях — той, що твоїм назвався,
той, що обрав тебе навіки вік.
До нього змалку ти заповідався
до нього сам Господь тебе прирік.
(Василь Стус)
Ірино, дякую. Це дуже-дуже велика таємниця!
Користуючись нагодою хочу ще раз запросити всіх поетів-поетес для участі в нашому проекті. А ось про що писати і куди направляти свої твори Ви можете прочитати у випуску від «05» вересня 2016р.
АП «ПОЕТ–ХУДОЖНИК»: ОНОВЛЕНА КОНЦЕПЦІЯ!
«Народе мій, до тебе я ще верну,
і в смерті обернуся до життя…»
Ці рядки Василя Стуса перекликаються з переконанням Лесі Ураїнки:
"Інші будуть співці по мені,
Інші будуть лунати пісні,
Вільні, гучні, одважні та горді
Поєднаються в яснім акорді
І полинуть у ті небеса,
Де сіяє одвічна краса,
Там на їх обізветься луною
Пісня та, що не згине зо мною".
В своєму вірші Василь Стус не дарма загадав її ім`я. Все вийшло так, як це й передбачав поет - він «в смерті обернувся до життя».
Олег, дякую за поетичну паралель між життям та творчістю Лесі Українки та Василя Стуса! Українська поезія тісно пов'язана з життям нашого багатостраждального народу. Така вже доля України, що найкращим її дітям судилося несправедливо коротке життя: 38 років – Павлу Грабовському, 42 – Лесі Українці, 47 – Тарасові Шевченко та Василю Стусу. Із 47 років життя в обох поетів вкрадено роки, які провели вони на засланні та в ув'язненні. Лесю Укpаїнку називають у наpоді дочкою Пpометея, бо саме вона пеpейняла від Таpаса Шевченка і понесла далі естафету пpавди, добpа і людяності. Її ліpика сповнена глибокої пpистpасності, ніжної задушевності, щиpої любові до pідної землі, до свого нескоpеного наpоду. Багато горя зазнали і Стус, і Шевченко. Вони любили рідну землю, свій край, Україну, і довгий час змушені були жити поза її межами. Вони хотіли писати, творити, давати своїми творами людям радість і підтримку, а змушені були виконувати важку роботу на засланні. Та ніщо – ані виснажлива праця, ані мізерна зеківська пайка, ані знущання наглядачів, ані ностальгія за рідною Україною – не зломило митців. Вони все витерпіли, дивуючи усіх незламністю вдачі та силою духу. 
Світлій пам'яті Василя Стуса присвячується.
Твоє сумління в закутку не спало,
Кидало клич свавіллю і брехні,
Ти словом володів наче кресалом,
Своє життя поклав у тім горні.
Ішов крізь терни біль затамувавши,
Терпів тортури, скнів у самоті,
У стінах казиматів побувавши,
Де душу розпинали на хресті...
Гнобила влада, ти не вмів терпіти,
Гнітючу правду в вічі всім казав,
Скували крила, щоб не міг злетіти,
Ти тільки в снах на воленьку літав...
Валентина, щиро Вам дякую за таку емоційну і змістовну рецензію. Я бачу, що і у Вас виникло прекрасне поетичне відлуння від творчості та життя Василя Стуса.Заслужений учитель України В. Лутейко пише: «258 віршів належать до всіх періодів творчості поета від 1958-го до 1985-го, останнього Василевого року. Поезія Стуса розмаїта за формою. Ми зустрічаємось і з модерною романтикою автора 50-х–60-х, і з варіаціями народнопісенних мотивів, і з суворим карбуванням останніх літ. Та – найголовнішим, найвизначальнішим є Стусова філософічна заземленість, незвична для малопідготовленого читача, «космічність» його поетового мислення. Звідси у деяких читачів теза: «Стус – занадто складний для нас...». Та не поспішаймо з висновками. Леся Українка, й Іван Франко, і ранній Тичина, і символічний Довженко теж були для нашого народу спершу «складними». Мабуть, всім нам треба «підтягуватись» до Стусового обсервування дійсності, його світового рівня. Адже сферою його уподобань, досліджень були не лише рідні українські поетичні вершини та низини, не лише багатства російської літератури, а й Гете, Хемінгуей, Пруст, Рільке, Фолкнер, Верхарн, Лорка. Валентина, ще раз щиро дякую!
И стихи его впечатляют бескомпромиссным мужеством, с некоторым отступлениям в сторону естественного желания лучшей доли, но в итоге - остаться собой, стоять на своём - правом - до последнего.
Снимаю шляпу.
, що заглянули в гості, що Вас не залишила байдужою розповідь про Василя Стуса та Віктора Зарецького. Роздумуючи про Василя Стуса, його поезію і долю у контексті епохи та й загалом історії людства, ще раз утверджуюся у переконанні, що, на жаль, тимчасова сила завжди на боці експансивних націй, але, правда, слава Богу, – на боці гнаних особистостей. Василь Стус був мудрим, адже, за словами його побратима Василя Симоненка, «найдужче любив життя». Чутливий і міцний водночас, ніжний (перечитаймо його листи до рідних, спогади його друзів) і ножовий (свідчення чого увесь його подвиг протистояння усій Імперській системі і окремим її катам), за своє сконденсоване серцем, як лінзою, світле тепло він заплатив недовгим, але енергетично містким життям, яке, очевидно не люблять міщани та сноби. Жертовною енергією Василя Стуса можуть користати не лише вибрані чи звані, а всі, хто вірить в «силу Духа», та ірраціонально (за поняттями честі) віддає пріоритет органічному духовному над пластмасовим та склобетонним матеріальним.
Ну, Олеже, уклін тобі доземний! Невеличкі есеї про поета Василя Стуса і художника Віктора Зарецького - надзвичайно змістовні, аж дивно! Теж можу сказати і про вступне слово - коротке, але надзвичайно змістовне. Ще раз дякую! Хай щастить!
Тетяно, щиро дякую Вам за змістовну рецензію, теплі слова та побажання. Ви маєте рацію у цьому випуску дійсно відбулася певна образотворча «інверсія». Колись, у бесіді з Віктором Зарецьким, Василь Стус признався, що якби міг обирати долю, якби наважився все кинути й робити що заманеться, то працював би на землі – орав, бо то найбільше для нього щастя. Спливло немало часу, і Зарецький змалював Стуса орачем. Картина «Орач» (Пам’яті Василя Стуса, 1990р., полотно, темпера, 110 x 80.) намальована вже після смерті Василя Стуса та в рік смерті самого Віктора Зарецького. Картина сповнена семантикою часу й поетичними символами. Поет на картині оре цілину – то не тільки квітуче поле, а й чорна занедбана пустка, яка візуально й емоційно обертається у картині мало не проваллям, а символічно – смертю. Птах долі, у якого хвіст справжньої жар-птиці, має золоту, але посивілу голову й веде, замруживши очі, свого поета-плугатаря у безмежний простір, у ніч, у небуття. Досить умовно, але реалістично змальовані фігури Стуса і його змореного коня. На тлі декоративного буяння трав життя і чорного провалля смерті вони виглядають прибульцями з іншого виміру. Отак художник дивним чином зосередив і відбив долю поета. Тетяно, ще раз щиро дякую!
Це все Ваша школа!
За моїми даними робота «Орач» (Пам’яті Василя Стуса. 1990р., полотно, темпера, 110 x 80.) Віктора Зарецького знаходиться у Національному музеї української літератури. В постійно діючих експозиціях представлена колекція творів і родинний архів Алли Горської та її чоловіка Віктора Зарецького, подаровані музею сином Олексієм Зарецьким 1996 року на честь 5-ї річниці Незалежності України. | Большое спасибо. Очень
хорошо передано
настроение. Лайк.
Дальнейших творческих
удач. Надеюсь, что в стихе речь идёт только об ЛГ. |
| Рецензия от: Чухнина Мария 2024-04-25 01:37:57 |
| Спс. Прямо "Портрет Дориана Грея", только наоборот. |
| Рецензия от: Чухнина Мария 2024-04-25 01:34:27 |
| Непоганий вірш, але мені чомусь здається що милуємося ми місяцем:" місяць на небі, зіроньки сяють", а луна - це акустичне явище, відлуння. |
| Рецензия от: Владимир Новак 2024-04-25 00:18:55 |
| Most Popular Rock Songs
On YouTube 1 Passenger | Let Her Go 3.7B 2 Imagine Dragons – Believer 2.6B 3\4 The Chainsmokers & Coldplay - Something Just(...) |
| Рецензия от: Серж Песецкий 2024-04-23 23:49:15 |
| Мне любая музыка нравится если это музыка, а не какафония. (...) |
| Рецензия от: Мишигас 2024-04-22 10:30:06 |