UA
|
"Українців можна приспати, надурити, але неможливо залякати". 10 цитат братів Капранових / АП Т. Лавинюкової. "Важлива подія" / |
|
Число 27. Як свиня на небо гляне. Десять цікавих українських фразеологізмів / АП Т. Лавинюкової - Парость виноградної лози / |
|
|
Подробнее можно узнать тут
Автор: АП О. Доброва, Т. Лавинюкової "Поет-Художник"
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2017-04-03 20:50:07
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.
67. Авторська програма "Поет-Художник". Леся Храплива – Тарас Шевченко
АП «Поет-Художник»
67. Леся Храплива – Тарас Шевченко
Дорогі друзі, знайомі і незнайомі! АП «Поет-Художник» продовжується!
У цьому випуску я пропоную познайомитися з творчістю української поетеси Лесі Храпливої, а зокрема з
її віршами «Портрет Тараса Шевченка», «Тарас Шевченко» та «Кобзар». Це як раз той випадок, коли життя та
творчість Тараса Шевченка, надихнули Лесю Храпливу на створення цих емоційних, щирих та дуже ліричних
поетичних рядків. Швидше за все, емоції майстрині художнього слова були посилені візуальним ефектом від
спостереження першого автопортрета Шевченка, фоторепродукцію якого було обрано мною у якості ілюстрації
до цього випуску авторської програми.
Перший автопортрет Тараса Шевченка (полотно, олія, в овалі, 43×45, Національний музей Тараса
Шевченка, Київ) – це найранніший із тепер відомих автопортретів, який було створено на початку 1840 року в
Петербурзі. Це одна з перших спроб Шевченка малювати олійними фарбами. У творі – романтично піднесений
образ молодого художника-поета. В манері виконання – в легких лесируваннях, що подекуди поєднуються з
корпусним накладанням фарб, у витонченому малюнку, в довершеному пластичному моделюванні, в колориті,
побудованому на синьо-зелених тонах із вкрапленням червоних, а головне – в романтичному забарвленні
образу – виразно відчувається вплив Карла Брюллова.
На мою думку, доречно було об`єднати розповідь про обох українських митців у цьому випуску
авторської програми. Отже, читайте, обговорюйте, діліться своїми думками. З найкращими побажаннями, Олег
Добров
ПОРТРЕТ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
До мене сьогодні всміхнувся Шевченко
З картини, що там на стіні.
Читає пісні його залюбки ненька,
Розказував батько мені:
Як вівці він пас – ще малий був хлопчина,
А виріс – великий дав дар:
Для всіх поколінь, для всієї Вкраїни,
Цю книгу, що зветься «Кобзар».
Як книгу святу берегли ми завзято,
З собою забрали у світ,
Як слово Тараса завжди зберігати,
Великий усім заповіт.
Буду й я любити Вкраїну рідненьку,
То може й мені ще не раз
З картини ласкаво всміхнеться Шевченко,
Наш Батько, великий Тарас.
ТАРАС ШЕВЧЕНКО
Іде весна, іде ясна,
Мов квітка розвилася,
І спогад нам несе вона
Про віщого Тараса.
Що більше сотні тому літ
Умер в чужій країні,
Та славний він на цілий світ,
Його всі знають нині.
Багато зла перетерпів,
Назнав лихої долі,
Милий остався без батьків
І вівці пас у полі.
Дідусь розказував не раз
Про козаків завзяття,
І слухав залюбки Тарас,
Блищали оченята.
Та пан Тараса в слуги взяв:
Картав, карав щоднини.
Тарас же нишком малював
Із панських стін картини.
Застав при малюванні раз
В саду його Сошенко.
Поміг, що вільним став Тарас,
Що вчитись став Шевченко.
Його пізнали малярі,
Хвалили вдале діло.
Але злякалися царі:
– Він вірші пише сміло!
Бо в віршах пригадав Тарас,
Як нарід жив на волі,
Як козаки в воєнний час
Перемагали в полі.
Бо в віршах тих розповідав,
Як добре вільним бути,
Яка невольникам біда,
Як гнобить ворог лютий.
Які степи, який Дніпро
І українські люди,
Як переможе ще добро
І весело всім буде.
Злякавсь, що пісня голосна,
Московський цар поганий,
Тараса в чужину прогнав,
Закув його в кайдани.
Та ще й писати заказав
Московський цар лукавий.
А все ж таки Тарас писав,
Ховав вірші в халяві.
І так в пустелі, в чужині
У самоті томився,
Писав про Рідний Край пісні
І Богу все молився.
Як проминуло десять літ,
Вернувся він на волю,
Та невеселий був той світ,
Ридало серце з болю.
Замовкло серце Кобзаря
У чужині холодній,
Та слово, ясне, мов зоря,
Нам світить досьогодні.
І кожен раз в весняний час
Всі українські діти
Згадають: нас любив Тарас!
Йому дарують квіти.
Сповнить Тараса Заповіт
Ніхто з нас не забуде!
І хоч минула сотня літ,
Він завжди з нами буде!
КОБЗАР
Маю я книжок багато,
Та найбільший маю дар:
– Чемна ти! – сказав раз тато,
Дарував мені «Кобзар».
В «Кобзарі» садки квітучі
І на конях козаки,
І русалки там на кручі...
Мов найкращі це казки!
Я вже вмію «Гамалію»
І «Підкови» вмію пів,
І колись вернутись мрію
До Тарасових степів.
Як Тарасові віддячу,
Що мене так гарно вчить?
Не годиться – добре бачу
Бути винній і на мить!
Я буду його чигати
За усе, що нам зробив,
Пильно мову цю вивчати,
Що її він так любив.
Він тоді на мене гляне
Зі стіни, з-під рушника:
– Справді, вчиться непогано –
Славна дівчинка така!
Загальні примітки та коментарі:
Тарас Григорович Шевченко (відомий також як «Кобзар»; народився: «25» лютого («09» березня)
1814р., с. Моринці – дата смерті: «26» лютого («10» березня) 1861р., м. Санкт-Петербург) – український поет,
письменник (драматург, прозаїк), художник (живописець, гравер), громадський та політичний діяч.
Національний герой і символ України. Член Кирило-Мефодіївського братства. Академік Імператорської академії
мистецтв (1860).
Тарас Шевченко рано втратив матір та батька. З 14 років виконував обов`язки слуги-козачка у поміщика
Енгельгардта. Разом з ним в 1829 році виїхав у Вільно, а в 1831 приїхав до Петербурга. Тут у Шевченка
розквітнув талант художника.
Очевидно, 1835 року з Шевченком познайомився учень Академії мистецтв І. Сошенко. Він робить усе,
щоб якось полегшити його долю: знайомить з Є. Гребінкою і конференц-секретарем Академії мистецтв В.
Григоровичем, який дозволяє Шевченкові відвідувати класи Товариства заохочування художників (1835). Разом
з його учнями Шевченко бере участь у розписах петербурзьких театрів. Згодом відбувається знайомство
Шевченка з К. Брюлловим і В. Жуковським. Вражені гіркою долею талановитого юнака, вони у 1838 році
викупляють його з кріпацтва.
Незабаром Тарас Шевченко стає студентом (стороннім учнем) Петербурзької Академії Мистецтв, а пізніше
– улюбленим учнем Карла Брюллова, одержує срібні медалі за картини «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці»
(1840), «Циганка-ворожка» (1841), «Катерина» (1842) (остання картина написана за мотивами однойменної
поеми Шевченка). Успішно працює він і в жанрі портрета (портрети М. Луніна, А. Лагоди, О. Коцебу та ін.,
автопортрети). Упродовж навчання Шевченко також опанував мистецтво гравюри й виявив видатні здібності як
графік та ілюстратор. Закінчивши Академію Мистецтв в 1845 році, він отримав звання некласного художника.
Леся Євгенівна Храпли́ва (народилася: у 1927 році у Львові; від 1974-го року Храплива-Щур) –
українська письменниця, пластова діячка і педагог на еміграції: співробітниця дитячих та жіночих журналів у
США й Канаді, у 1953-1970 роках редактор пластового журналу «Готуйсь». Член Об`єднання українських
письменників «Слово».
У 1944 році вісімнадцятирічною дівчиною разом із батьками Леся іммігрувала на Захід. В Німеччині вона
здобула освіту, у США вступила до університету на біологічний факультет.
Лесі Храпливій судилося стати українською письменницею. Вона – тонкий лірик, майстер художнього
слова.
Безмежна є любов письменниці до своєї батьківщини. Вона любить землю, духовні скарби рідного краю,
не перестає детально вивчати його минуле, поділяє життєві турботи своїх сучасників та плекає надію у щасливе
майбутнє вільного народу. Лесю чарують українські народні пісні, веснянки, колядки, які часто можна зустріти в
її повістях, написаних для українських дітей, та молоді в діаспорі.
Поезія Лесі Храпливої звучить як голос нічим і ніким нескореного рідного краю, як голос народу, який
прагне духовного і соціального відродження. Її поезія – яскравий приклад тези про єдність форми та змісту:
форма – проста і витончена, а зміст прозорий, глибокий, незавуальований і не блукаючий: поетеса пише про
те, що думає, і що її болить – зовсім природні речі, та, на жаль, тільки для світу, який зазвичай зветься вільним.
Письменниця прекрасно розуміє, що марно затискати думку у підтекст з надією, що знайдеться кмітливий читач,
котрий наважиться відчитати її між рядками.
Перша збірка поетеси, яка вийшла друком на батьківській землі, – «Далеким і близьким». Леся Храплива
завжди була і залишається українською письменницею, що підтверджують рядки, в яких вона з ніжністю і
безмірною любов`ю пише про рідну землю: озера та ріки Західної України, чудові Карпати, вкриті зеленим
мохом лісів та полян; про ледь чутну гру вітерця з ніжно-блакитними хвильками води і його розмову з
неспокійними листочками. Чарівність і багатство української природи часто виступає контрастом до злиденного
людського існування: вони ще більше відтінюють недолю трудящих.
Понад 30 років її вірним опікуном, дорадником і сподвижником усіх задумів був нині покійний чоловік
Орест Щур зі Львова.
Поезія Лесі Храпливої-Щур не моралізує, не навчає, а «тихо-тихесенько шепче-промовляє» до душі,
добуває з неї те, що найкраще, і просто заставляє любити Україну, бути гідним її любові, бути справжнім
українцем. Вірші поетки звучать як голос нескореного рідного краю, як голос народу, який прагне відродження.
Книжки Лесі Храпливої-Щур:
• «Іскри» – вірші, Клівленд США, 1955.
• «Далеким і близьким» – вірші для дорослих, Чикаго 1972, перевидано в Україні.
• «На ввесь Божий рік» (1964) – декламатор для дітей, перевидано в Україні.
• «Ластівочка» – казка на історичні мотиви, Клівленд, 1956.
• «Ростикова казка» (1962) – ілюстрована книжка для найменших.
• «Забавки Мартусі» – ілюстрована книжка для найменших, Мюнхен 1960, перевидана в Канаді.
• «Писанка українським дітям» – великодні вірші й казки, США, перевидані в Україні.
• «Козак Невмирака» (1961) – фантастична казка, США, перевидано в Україні.
• «Вітер з України» (1959) – казки й оповідання, Мюнхен, перевидано в Канаді.
• «Вітер з України 2» – казки й оповідання, Нью-Йорк
• «Чародійне авто» – фантастична мандрівка через історію України, ЗСА, перевидано в Україні.
• «Найбільший дарунок» – свято-Миколаївська сценка, Мюнхен.
• «Антипкові пригоди» (1965) – свято-Миколаївська сценка, Нью-Йорк.
• «Ярмарок Мишки-Гризикнижки» (1966) – матеріали до «свята книжки», Нью-Йорк.
• «Отаман Воля» (1959) – повість для молоді, Мюнхен, перевидано в Україні.
• «У темряві» – нариси з життя воїнів УПА, Чикаго 1956.
• «Митрополит Андрей Шептицький» – віршована біографія.
• «Українські народні звичаї у сучасному побуті» – популярний виклад, Канада, перевидано в Україні.
Загальні джерела:
• Енциклопедія українознавства: Словникова частина: [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол.
ред. проф., д-р Володимир Кубійович. – Париж; Нью-Йорк: Молоде життя; Львів; Київ: Глобус, 1955-2003.
• Літературні вечори в Українському Інституті Модерного Мистецтва Чикаго, 1973-2006 / Укладачі: Віра
Боднарук, Володимир Білецький. – Донецьк: Український культурологічний центр, 2006. – 140 с.
• Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядк. В. А. Просалової. –
Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. – 516 с.
• Кирпа Г. Її знають і читають у рідному краю // Наше життя. – 2007. – № 5. – С. 7-8.
• Луців В. Співець перелетних пташат… (На маргінесі життя і творчості Лесі Храпливої // Життя і школа. –
1963. – Ч. 3-4 (73-74). -С. 23-26.
• Твори Лесі Храпливої-Щур на сайті «Весела Абетка»: http://abetka.ukrlife.org/schur0.htm.
• Дослідження сучасних літературознавців і мистецтвознавців.
• Статті та публікації (інтернет, періодичні видання).
Сподіваюся, що Вам було цікаво. До зустрічі.
З повагою, Олег Добров
История cоздания стихотворения:
0
Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:
Количество читателей: 2457
Рецензии
Дякую Вам. Перечитуючи вірші, дивлюся картини ( бо не завжди маю час на це), вклоняюся Тарасу за його любов до України.
Вшановуємо Шевченківські дні!!!
ОДАРОЧКА МАЛЮЄ
Ой малює Одарочка
Писанки червоні,
І біжать до неї взори:
Півні, зорі, коні.
Кожне просить на писанці
Його написати,
Кожне хоче звеличати
Господнєє Свято.
Кожне каже: — На писанці
Я вже не віднині!
Мене здавна так писали
Та ще в Україні!
Подумала Одарочка,
Сіла за роботу.
Вже всі взори на писанці
В Велику Суботу!
© Леся Храплива
Прийміть мої найщиріші вітання з Великодніми святами у відповідь.
«Чи могла б бути більша мрія для нас емігрантів, як те, щоб нас знали й читали в Рідному Краю?!»
(Леся Храплива-Щур)
«Свята великодні»
(Леся Храплива-Щур)
Таке сонце, як писанка,
Зійшло у неділю.
Таке кругле, променисте,
Як яєчко біле.
Такі діти, як те сонце,
В вишиванках білих,
Поспішали у церковцю
В Воскресну Неділю.
Такі квіти, як ті діти,
Розцвіли сьогодні –
Вшанувати, звеличати
Свята Великодні.
Нехай бринять і пахнуть квіти,
Нехай почує Божий рай,
Як на землі радіють діти
І звеселяють рідний край.
На вас погляне Божа Мати,
Радіючи з святих небес…
Збирайтесь, діти, нум співати:
Христос воскрес! Христос воскрес!
Щастя Вам, радості, добра і благополуччя!
Нехай щастить!
У цьому 67 випуску АП ми разом із Вами познайомилися з творчістю української поетеси Лесі Храпливої, а зокрема з її віршами «Портрет Тараса Шевченка», «Тарас Шевченко» та «Кобзар» (а також згадали про перший автопортрет Тараса Шевченка).
Дякую всім читачам. Дякую за рецензії всім дописувачам. Проект продовжується. Запрошуємо всіх до наступних випусків АП «Поет-Художник».
p.s. користуючись нагодою також запрошую всіх колег, які цінують образотворче мистецтво взяти участь в нашій авторській програмі зі своїми віршами:
• електронна адреса головного редактора: [email protected];
• додатковий зв`язок: месенджер особистих повідомлень АП.
До зустрічі! Нехай щастить!
Гордимося нашим Кобзарем і художником. Цікаво було глибше познайомитися з українською патріоткою, душа якої виливалася на папір любов"ю до України і всього українського.
Зі щирою вдячністю,
О.Ф.
Я ціную Вашу увагу і відповідаю вам 100% взаємністю на кожне сказане слово.
Літературна творчість Лесі Храпливої-Щур охоплює багато книжок для дітей і молоді, статті, оповідання, вірші. З прозових – це збірка оповідань «Вітер з України», захоплюючі повісті «Козак Невмирака» (Торонто, 1987), «Отаман Воля» – про життя, побут і працю українських емігрантів в Америці, оповідання «Чародійне авто». З поетичних – книжка-декламатор «На ввесь Божий рік» (Нью-Йорк, 1964 р.) з витинанками самої авторки. Тут і вірші про Русь-Україну, про Тараса Шевченка, Лесю Українку, Маркіяна Шашкевича, Ольгу Басараб, Євгена Коновальця, Симона Петлюру, Тараса Чупринку, Андрея Шептицького. Віддзеркалені побут, звичаї, пісні, народний одяг України. Чудова збірка для найменших читачів «Писанка українським дітям», яка вийшла двома виданнями на чужині й третім – у Києві, в чудовому мистецькому оформленні видатного українського художника в еміграції Петра Андрусіва. Для дорослого читача видано збірку віршів «Далеким і близьким». Книжка «Українські народні звичаї в сучасному побуті» (зі словничком українських імен) декілька разів перевидавалася в Україні, стала своєрідним підручником із народознавства в перші роки незалежності.
Колись я вибирала деякі твори з рос. класики для перекладу, щоб в майбутньому ознайомити внука… Коли перечитувала інші твори класиків (не із шкільної програми), то склалося враження, що твори для шкільної програми корегувалися, тому що в інших їхніх творах багато що кульгало.
Жаль, що за укр. л-рою не стоїть коректура.
Всіх благ.
Леся Храплива в своїй поезіі правдиво описала нелегке життя Тараса Шевченка.
Щиро дякую за представлений матеріал, Олеже!
Саме у мистецтві ми можемо відчути на дотик частину вкладеної творцем душі, в ньому ми віднаходимо спокій, рівновагу і тепло. Світ мистецтва безмежний і невичерпний. В мистецтві кожен з нас справжній і не ховається під масками суспільних стереотипів. Мистецтво – найкращий спосіб вираження своїх внутрішніх думок та романтичних сподівань.
«ЩО ЗА ГАМІР, ЩО ЗА ГУК»
(Леся Храплива-Щур)
Що за гамір, що за гук!
Скільки втіхи, скільки мук!
І нема у кухні мами,
Лиш звірята з діточками.
Там Катруся розмашисто
На паски вже місить тісто.
Каже Бровчик: — Гав, гав, гав!
Хто тут воду розілляв?
На дві лапки встала киця:
Христя тре на паску склицю!
Муркові — яка робота?
Жде, чи капне щось до рота!
Аж гуде від праці дім —
От буде свячене всім!
Зроблять власними руками,
Не будуть трудити мами,
Їм поможе лиш, будь ласка,
Трішки... мамина запаска. *
* запаска – частина українського жіночого одягу – складається з одного або двох шматків тканини, що обгортаються навколо стану поверх сорочки і укріплені на талії зав'язками.
Нехай щастить.І ще трохи поезії:
«ІДЕ ВЕСНА»
(Леся Храплива-Щур)
Іде весна, а новаки
Відразу це пізнали,
Бо в небі синьому хмарки
У піжмурки заграли.
Іде весна, бо тане лід,
Сміються вільні води,
Біжить новацтво їм услід
Шукаючи пригоди.
І гладять їх по голівках
Вітри рожеволиці.
Іде весна, бо на гілках
Засіли срібні «киці». *
Іде весна, летять пташки
І зеленіє в полі.
Ростуть, мов квіти, новаки
До сонця і до волі.
* киці - вербові «котики».
Користуючись нагодою, процитую ще один вірш
від Лесі Храпливої-Щур:
«ТРИ КАРТИНИ»
У гостинній – три картини
На стіні.
В кожну днину
Щось розказують мені.
Прийду в хату –
Оглядати йду їх враз:
Оце Симон, той Євген,
А той Тарас.
Всі питають, чи я знаю,
Я, новак,
Що ще ворог в Ріднім Краю?
Кажу: – Так!
Але вісті розказали вже вітри,
Що недаром воювали
Ви всі три.
В Україну я полину,
Наче птах.
Відвоюю славу тую,
Що в піснях.
Ворогам належну плату
Я віддам:
За Париж, за Білогорщу,
Роттердам.
Щоб в Державі Ваша слава,
Наче дзвін,
Залунала від Ослави
Аж по Дін!
У гостинній три картини
На стіні.
В кожну днину
Усміхаються мені.
Усміхаються до мене
Із картин,
Бо колись звершу їх діло –
Я – їх син!
Також користуючись нагодою, процитую ще один вірш:
«ТАМ, ДАЛЕКО»
(Леся Храплива-Щур)
Там далеко небо синє,
Золотий пшениці гай.
Там далеко Україна,
Там новацтва Рідний Край.
Там ідуть женці з серпами,
Щоб зібрати Божий дар,
Там, прославлене піснями,
Світить сонце із-за хмар.
Там рядами, аж по обрій,
Копи стали та стоги,
Там беруть пшеницю добру
Українську — вороги...
На вигнанні ми ще й досі,
Українські новаки.
Не серпи в нас і не коси,
Тільки пера і книжки.
Ми підемо в Рідну Школу
Вчитись пильно, як один,
Про Вкраїни давню волю,
Як піднять її з руїн.
Золотий науки колос
Позбираємо ми враз,
Щоб почув весь світ наш голос,
Щоб настав нам волі час.
Стануть копи аж по обрій,
Як не стане ворогів,
Щоб зростав наш нарід добрий,
Щоб щасливий багатів.
Мирного неба, свіжого хліба, чистої води…
І сьогодні і завжди!!!
| Довольно глубокое стихотворение. Немного пляшет ритм в начале. Мне понравилось. |
| Рецензия от: Азинелло 2024-04-19 21:22:29 |
| Гарно, Лесю. Дуже проникливо. |
| Рецензия от: Позаштатна АП "Поточний момент" 2024-04-19 21:15:14 |
| А я ,пробачте, нічого не зрозуміла.) До чого тут згадка про любов, віру і надію, Олеже? |
| Рецензия от: Людмила Варавко 2024-04-19 20:40:52 |
| У одних голова на
двери, И ученье про мертвого плотника Разжигает страсти внутри, Не понять им простого работника, Восхищённого с фузом гитарой...(...) |
| Рецензия от: Атеист 2024-04-17 22:27:42 |
| Хеви металл! Всем
привет! Драйва лучше в мире нет! Вот послушай-ка Accept Сразу станет меньше лет! У фанатов AC/DC До сих пор в порядке писи!(...) |
| Рецензия от: Владимир Ярош 2024-04-13 16:14:51 |