UA
|
"Українців можна приспати, надурити, але неможливо залякати". 10 цитат братів Капранових / АП Т. Лавинюкової. "Важлива подія" / |
|
Число 27. Як свиня на небо гляне. Десять цікавих українських фразеологізмів / АП Т. Лавинюкової - Парость виноградної лози / |
|
|
Подробнее можно узнать тут
Автор: АП О. Доброва, Т. Лавинюкової "Поет-Художник"
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2017-07-20 16:27:52
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.
71. Українські поети, «Галерея чуття» – Андрій Задорін, «Минуле. Теперішнє. Майбутнє»
АП «Поет-Художник»
71. Українські поети, «Галерея чуття» – Андрій Задорін, «Минуле. Теперішнє. Майбутнє»
Дорогі друзі, знайомі і незнайомі! АП «Поет-Художник» продовжується!
Навесні 2017 року я поповнив свою приватну колекцію унікальною книгою-антологією під назвою «Галерея чуття». Ця книга-антологія вийшла у 2016 році у видавництві «Nebo Book Lab Publishing» (головний редактор видавництва та упорядниця антології Світлана Привалова).
За формою видання – це синтез образотворчого та літературного мистецтва, поезії, прози та живопису. Усі тексти супроводжують роботи білоруського художника Андрія Задоріна.
Під однією обкладинкою зібрано сімнадцять авторів. Чуттєва інтимна лірика чотирнадцятьох українських письменників − від Івана Франка до Сергія Жадана, а також Олександр Пушкін у перекладі Максима Рильського, Марина Цвєтаєва в перекладі Валерії Богословської та Сергій Єсенін у перекладі Костянтина Житника.
В основі антології кілька тем. Тема любові та щастя, а також метафізики (передчуття одне одного). Починається книга лірикою Івана Франка. «Є тексти, які не втрачають імпульсу, біль несеться крізь століття», − аргументує Світлана Привалова. Між представленими у книзі авторами є багато точок дотику. Натомість ви не знайдете тут бібліографічних довідок (зазвичай вони є в антологіях), тому що тут автори поєднані на іншому рівні. Тільки через тонкощі та деталі життя поетів можна збагнути, чому той чи інший вірш присутній у книзі. Після Івана Франка читач буде приємно вражений листуванням Михайла Коцюбинського з Олександрою Аплаксіною. Адже історія дев’ятирічного листування (у період, коли мав дружину та чотирьох дітей) письменника з Аплаксіною цікавіша за його літературні твори. Листи до дружини Віри Михайло писав українською, а до Олександри – російською. Після епістолярії Коцюбинського йде легенда «Щастя» української поетеси Лесі Українки. Кілька вибраних поезій Михайла Драй-Хмари є продовженням Лесі Українки, адже за життя поета, перекладача було видано лише одну збірку поезії «Проростень» та монографію «Леся Українка». Євген Плужник, Богдан-Ігор Антонич, Володимир Сосюра, Василь Симоненко, Микола Вінграновський – це не весь перелік авторів, чию лірику ви прочитаєте в «Галереї чуття».
Інтимну лірику українських письменників і переклади вибраних творів російської літератури супроводжують роботи Андрія Задоріна – білоруського художника, що нині живе в Нідерландах.
Художник черпає натхнення зі своїх спогадів дитинства, поєднуючи реальність і уяву у своїх полотнах. Велику драматичність його картинам надає гра світла і тіні, багата текстура поверхні і казкова атмосфера його «творів». Персональні виставки Задоріна проходили в галереях Франції, Бельгії, Великобританії, США, Голландії. Роботи знаходяться в колекціях Британського музею, Музею Метрополітен, Музею Вікторії та Альберта, мінського Музею сучасного мистецтва, Національному художньому музеї Білорусі. «Насправді, на формування моєї художньої мови великий вплив мав кінематограф. У перебудовні роки на нас «висипали» величезну кількість раніше недоступних фільмів. Я був просто вражений пластикою «Червоної пустелі» Антоніоні, тим, як речі, середа можуть передавати нюанси настрою – те, що не можна виразити словами… …Мені хочеться спонукати людей дивитися на ці роботи так, як вони дивляться на вогонь або океан…», − розповідає Андрій Задорін.
Шановні друзі, у цьому випуску авторської програми я пропоную вам зануритися у чарівний світ обраної інтимної лірики українських поетів. У якості ілюстрації до цього випуску я обрав картину Андрія Задоріна «Минуле. Теперішнє. Майбутнє» (2014, акварель, папір, 63x92), яка прикрашає обкладинку книги-антології «Галерея чуття», що символічно доповнює ідею поєднання поезії, прози та живопису.
Отже, читайте, обговорюйте, діліться своїми думками.
ГАЛЕРЕЯ ЧУТТЯ
Іван Франко
(1856-1916)
Ой ти, дівчино, з горіха зерня,
Чом твоє серденько – колюче терня?
Чом твої устонька – тиха молитва,
А твоє слово остре, як бритва?
Чом твої очі сяють тим чаром,
Що то запалює серце пожаром?
Ох, тії очі темніші ночі,
Хто в них задивиться, й сонця не хоче!
І чом твій усміх – для мене скрута,
Серце бентежить, як буря люта?
Ой ти, дівчино, ясная зоре!
Ти мої радощі, ти моє горе!
Тебе кидаючи, любити мушу,
Тебе кохаючи, загублю душу.
1895
Михайло Драй-Хмара
(1889-1939)
Я світ увесь сприймаю оком,
бо лінію і цвіт люблю,
бо рала промінні глибоко
урізались в мою ріллю.
Люблю слова ще повнодзвонні,
як мед, пахучі та п’янкі,
слова, що в глибині бездонній
пролежали глухі віки.
Епітет серед них – як напасть:
уродиться, де й не чекав,
і тільки ямби та анапест
потроху бережуть устав.
Я славлю злотокосу осінь,
де смуток мій – немов рубін,
у перстень вправлений; ще й досі
не випав з мого серця він.
Дивлюся й слухаю: прозоро
співає стумінь битія,
і віриться, що скоро-скоро
так само заспіваю я.
1925
Євген Плужник
(1898-1936)
Люблю в уяві декілька сторінок
Історії назад перегорнуть:
Яснішає мені далека путь,
Що приведе на землю відпочинок!
Коли відчую я міцний зв’язок
Між днем біжучим і простором часу.
Такі упевнені стають відразу
Мій кожний порив, кожна думка й крок.
І ось старанно в пам’яті ховаю
Я спогади великі і дрібні, –
Бо і минулі, і прийдешні дні –
Мов сходи ті, що я по них ступаю,
Де незліченні споминів скарби,
Часів минулих досвід і наука –
Мені єдина певна запорука
Від помилок, що я їх був робив!
1926
Богдан-Ігор Антонич
(1909-1937)
Тюльпани два
Тюльпани два, мов ти зо мною,
на двох краях життя пустелі
даремне кличуть, лиш водою
йдуть світла золоті тунелі.
Червоне полум’я двох квітів
крізь сіру тінь, крізь сіру тишу.
Так родяться мистецтво й міти
із туги за далеким, вищим…
За кращим, більшим, за незнаним,
що підняло б над світу низом.
Два райські птахи – два тюльпани –
карає ніч за мрії безум.
Червоне полум’я двох квітів
просвітлює сіряву сутінь,
червоне полум’я тюльпанів –
цвісти, горіти, проминути.
Володимир Сосюра
(1898-1965)
Любов моя! Всі фарби самоцвітів,
і всіх квіток, і зоряна блакить,
що над земним розкинулася світом,
твоїх очей не зможе замінить.
Одній тобі чуття моє безкрає,
його не вб’ють розлуки ночі злі.
Співаєш ти – і все кругом співає
і у мені, і в небі, й на землі.
Тебе, як день, не заміню на тьму я
і розлюбить навік не зможу я.
Душа моя твої сліди цілує,
в твоїй сльозі тремтить сльоза моя.
19 січня 1947
Василь Симоненко
(1935-1963)
Вона прийшла непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.
Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.
І я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти…
Прийшла любов непрохана й неждана –
Ну як мені за нею не піти?
1956
Борис Олександрів-Грибінський
(1921-1979)
Художник
When we remember we are all mad,
the mysteries disappear and life stands explained.
(Mark Twain)
В нього очі ясні, в нього скроні – сивіючі,
Модний шалик узорний і синій берет.
Слався вечір за вікнами, мрякою віючі.
Хто він: фраєр чи маляр, актор чи поет?
Грає в склянці вино, і легенько клубочиться
Синій дим цигарковий… Така дивина:
От пора б уже йти, а прощатись не хочеться,
І яріє розмова, як пломінь вина…
Я художник. – Слова його стали згірчені.
Я художник. Живу самотою, один.
Ось отам за дверима, в маленькій комірчині,
Все добро моє: фарби, полотна картин…
Все, повірите, з неї… І вогники-промені
У криницях-зіницях затьмарила мла…
Все це з неї, з одної, звичайно. Та що мені:
От, як хвиля морська, надійшла – і пішла…
Тільки спомин – це все, чим душа моя живиться,
І стужавілий жаль, що не тане ніяк.
Он з підлоги, зі стін, звідусіль вона дивиться
І мов каже мені: недотепа! чудак!
Так, неначе сміється – жорстока, тиранлива,
І її не відносить років течія.
Хоч була вона що? Тільки злуда оманлива,
Що, здавалось, моя – а була не моя…
Грає в склянці вино, і легенько клубочиться
Синій дим цигарковий… Така дивина:
От пора б уже йти, а прощатись не хочеться,
І яріє розмова, як пломінь вина…
Василь Стус
(1938-1985)
Яка любов! Минула ціла вічність,
як я любив. І марив день за днем,
що все пливе і пам’ять промине
розлуку, геть до титли й коми вивчену.
А знову йду в ту келію, між віт
журливої берези. Ждати буду
якісь незвідані чуття приблудні,
де цнота обертається на встид.
А там розлуки буде на обох,
а буде там і радості німої –
всіма грудьми відчути довгий борг
перед минулим з білим узголов’ям,
де ще струмує двійко чорних кіс
і двійко довгих рук, пітьмою п’яних,
і двійко уст, од пристрасті захланних,
спроваджують зненацька під укіс
старої цноти. Під печаль і під
крило якоїсь грішниці святої,
що дарувала нам такі покої,
де спать не сором і любить – не встид,
де можна все забрати і віддати,
і серед ночі стратити межу
собі самому.
...В друга, в жінку, в матір
веде тебе за руку щедра й журна
твоя кохана.
1965
Микола Вінграновський
(1936-2004)
Сміятись вам, мовчати вами,
Вашим ім’ям сповнять гортань
І тихотихими губами
Проміння пальчиків гортать…
На лист, на сніг, на квіт, на тіні,
У шелест і нешелестінь,
Стелить в душевному тремтінні
Солодку, юну вашу тінь,
І в світанковім сумовинні
Прощально пестить шию, ніс
І сонні соняшники сині
В солонім сонці сонних кіс,
І знать одне: любити доти,
Доки не згасне долі рань,
Не згаснуть серця перші кроки
І перші болі перших ран.
Любити вас – любити знадність,
Любити вас – любить для вас,
Любити вас – любити радість
В червнево-вересневий час.
1963
Юрко Покальчук
(1941-2008)
Я тебе не люблю
Я ніколи тебе не любив.
Це лиш тільки гормони, горілка і кава.
Грім ударив зненацька
І блискавкою засліпив
І здалося на мить,
Що це зірка щаслива упала.
Я тебе не люблю...
Я ніколи тебе не любив.
Просто взяв що тоді
Опинилось мені під рукою.
Випадкове весло
І мій човен кудись понесло,
І за зіркою я загадав
Хай пливе...
Тільки поруч з тобою.
Я тебе не люблю...
Я ніколи тебе не любив.
Це лиш відблиски суму,
Тільки відзвук юнацької мрії.
Просто зірка дурна
Поламала мій спосіб життя.
Ми зустрілись намарне,
Лиш початок був вартий надії.
Я ніколи тебе не любив.
Недоцільно, ніяк.
Все в нас різне, все проти.
Не варто... не треба.
Це лиш дим у очах.
Випадковість – це жах.
Kраще йди і забудь мене швидше.
Так краще для тебе.
Все чудово, іди.
Най щастить без біди.
Я ніколи тебе не любив.
Всім так легше тепер буде жити.
...
Він гарніший і край. Прощавай.
Я ніколи ...
Не можу без тебе ...
Лишися…
Сергій Жадан
(нар. 1974)
За хвилину до того, як випаде дощ,
ти відчуєш, як шкіра вібрує під тиском
ще не випалих крапель, що ляжуть уздовж
твого тіла і враз його стиснуть.
Так легкі голуби, на вулицях кинуті,
відчувають смак їжі за мить до годівлі,
так солдат, що за хвилю повинен загинути,
відчува деформації у власному тілі.
Сміх, що має до мене назавтра прийти,
розпізнаю сьогодні поміж плачу я.
За хвилину до того, як з’явишся ти, –
я тебе передчую.
1993
Джерела:
• Галерея чуття. – Київ: АРТ ВИДАВНИЦТВО «НЕБО» (Керівник проекту: Ірина Іванова; Автор ідеї та упорядник: Світлана Привалова; Відповідальний редактор: Юлія Лактіонова; у виданні використанні картини Андрія Задоріна), 2016. – 268 с.
• Дослідження сучасних літературознавців і мистецтвознавців.
• Статті та публікації (інтернет, періодичні видання).
Сподіваюся, що Вам було цікаво. До зустрічі.
З повагою, Олег Добров
История cоздания стихотворения:
0
Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:
Количество читателей: 1390
Рецензии
У цьому 71 випуску АП ми разом із Вами занурилися у чарівний світ обраної інтимної лірики українських поетів. У якості ілюстрації до цього випуску було обрано картину Андрія Задоріна «Минуле. Теперішнє. Майбутнє» (2014, акварель, папір, 63x92), яка прикрашає обкладинку книги-антології «Галерея чуття». Ця книга-антологія вийшла у 2016 році у видавництві «Nebo Book Lab Publishing». За формою видання – це синтез образотворчого та літературного мистецтва, поезії, прози та живопису. Усі тексти супроводжують роботи білоруського художника Андрія Задоріна.
З цим випуском ознайомилися вже 450 читачів. Шкода, що поділилися своїми думками тільки 4 автора. Дякую всім читачам. Дякую за рецензії всім дописувачам. Сподіваюся, що Вам було цікаво.
p.s. користуючись нагодою також запрошую всіх колег, які цінують образотворче мистецтво
взяти участь в нашій авторській програмі зі своїми віршами:
• електронна адреса головного редактора: [email protected];
• додатковий зв`язок: месенджер особистих повідомлень АП.
До зустрічі! Нехай щастить!
Sincèrement, Oleg
Столпотворение у пустого стенда
Купились на улыбку да Винчи с Моны Лизы,
До акта похищения, глазел кто очарованный?
(Кошерно от Малевича «Квадратом» правят тризну).
Пять копий эпохальных, и грустно и чернобыльно.
Джоконда славный памятник, влюблялись до безумия.
Аполлинер и Пикассо подозревались в краже,
Но истинный виновник – Винченцо Параджуния.
Как запросто в Италии слыть геройским пажем.
Изъятие из Лувра картину обессмертило,
К окаянному стенду скорбя зеваки липли.
«Квадрат» хоть что-то значило – изыск души на вертеле.
«Наркотик» – Мона Лиза, так высказался Киплинг.
Всё утряслось с пропажею, но тайн не стало меньше.
Кто «дьяволёнок»*или Герандини в созерцании
С доски в глазищах , код мировой подспудно тешет
Сознание пришедших, ну не проснутся парии.
Как многолика истина, от шифра к гуманоиду,
Вся хитрость от смещения зеркальности рисунка,
С плеча фиксируется… исследуйте промоину.
В последствии возможно приобретём и скунса
И может не единого «Квадраты» обесточить,
Доподлинно известно, душе за всё аукнется.
Космиты всполошились, что здесь задумал Отче.
Ведь Терра то инкогнита, в объятиях «капустника».
*дьяволёнок* – кличка Джакомо Капроти, секретарь
Леонардо да Винчи, часто позировал художнику.
08. 08. 17.
Тёзка, если пойдёт - заряжай. Если картинку Моны Лизы с космитом не найдёшь сын приедет отправлю.
Любви и благодарности
Пишу через телефон.
Всіх благ.
Для збірки «Галерея Чуття» було відібрано твори Івана Франка, Сергія Єсеніна, Михайла Коцюбинського, Сергія Жадана, Василя Стуса, Марини Цвєтаєвої та інших видатних поетів. В ній немає чітко визначеної хронології або стилю, тому що головна тема, що пронизує усю книгу – це почуття. Гортаючи її сторінки та читаючи тексти, ви ніби знайомитеся з палітрою емоцій, що їх майстерно втілили поети та художник.
Василь Симоненко
(1935-1963)
Я ТОБІ ГАЛАНТНО НЕ ВКЛОНЮСЯ
Я тобі галантно не вклонюся,
Компліменту зроду не зліплю,
Тільки в очі ніжні задивлюся,
В них свою тривогу утоплю.
І коли химерною габою
Спеленає землю довга ніч,
Довго серце тужить за тобою,
Довго сон мені не йде до віч.
Довго білі таємничі крила
Обвивають маревом видінь,
І стоїш ти, крихітна, і мила,
І прозора, мов ранкова тінь.
І палають, ніби стиглі вишні,
Владно підкоряючи собі,
Губи, неціловані і грішні,
Очі, божевільно голубі.
02.01.1957
"І коли химерною габою
Спеленає землю довга ніч" -- гарний образ.
Дякую, Олеже, за знайомство із цікавою поезією.
«Галерея Чуття» – гармонійне поєднання поезії, прози та живопису.
Класичні теми й класичні імена можуть бути завжди на часі.
Щодо критики:
Коли людина пише те, що вона думає і те, що вважає правильним (абстрагуючись від стосунків та регалій, пропонуючи альтернативи, при цьому дуже делікатно ставлячись до почуттів автора), – оце і є та критика, якої нам страшенно бракує. Але існує критика як різновид літератури, як жанр. Коли людина, яка пише тексти, розповідає не про поезію та/або книжку, а про щось інше, у зв’язку з цією поезією (книжкою). Це, можливо, критика як різновид есеїстики, дещо «рваний» жанр. Така критика – це «фєнєчки» літератури.
Богдан-Ігор Антонич
(1909-1937)
ЛЮБОВ
У правилі математичнім світа
за дужки викинена невідома,
незнаний косинус днів наших літа.
В далекій подорожі, навіть вдома
дарма шукати слів її німих.
Коли здається: пустку переміг,
приходить тиха, наче ніч, утома.
Усміхнені, штудерні тріолети,
мов лід холодні, кажуть нам даремно,
вмовляють, що любов – це річ неземна.
О, де ти є, незнана, о, де є ти?
Чи кинув хто на тебе анафему?
А може, винайшли тебе поети,
щоб до згучних сонетів мати тему.
1931
Je vous souhaite l'amour et de bonté.
Sincèrement, Oleg
Щойно прочитала собі вголос один за одним всі ці вірші, що ти вибрав їх для нас. Яка насолода. Кожен твір - шедевр, перлина. Всі неперевершені, як не парадоксально це звучить. Космічна, майже недосяжна висота почуттів, кохання, самозречення. Дивовижна краса української мови та шляхетного духу українських поетів.
Дякую, дорогий Олеже. Теж хочу таку книжку, щоб насолодитися ще й мальовничими образами. Заздрю тобі! Нехай щастить, Поете-Художнику!..
Дійсно, цьому є назва – це наша українська поезія, приклад для всіх творчих особистостей, які і далі бажають розвиватися. Поетичні тексти українських класиків про любов, пошук щастя, взаємини між людьми завжди на часі, і з однаковою чуттєвістю звучать десятиліттями.
Михайло Драй-Хмара
(1889-1939)
Зоріти ніч і бути з вами,
холодно-росяні поля,
і слухать, як гуде з нестями
і стугонить вночі земля...
Як в темряві усе завмерло!
Хрусткий на серці стигне лід,
і з неба падають, мов перли,
огненні сльози Персеїд.
1921
«Головне, що робить Андрія Задоріна художником – чесне бажання зрозуміти себе і навколишній світ. Воно лишається незмінним і змушує з особливою увагою вслухатися в його слова».
(Олексій Андрєєв, гол.ред. журналу «Монолог», Мінськ)
Нехай щастить! З повагою, Олег
Календар… ау
Фарби – крила
надій, полохлива тверезисть.
Коленвалом –
дотик згаяних дум,
Барбі подих
відчуй на манливих терезах,
Колендар…
ау! Кохання редут –
Віднайди
променисте відлуння, заграву.
Зиск багнета –
виклик долі з узди,
В слід, в надір –
струм сердешний. Омріяну арфу,
В іск багета –
ірій з пензля узрі.
Фарби – крила надій.
20. 07. 17.
Це перший твір з циклу "Перекати" на українській мові
Гідне доповнення до сьогоднішньої чоловічої поезії.
(Іван Франко)
Ні, не любив на світі я нікого
Так, як живому слід живих любить,
Щоб, не зрікаючись себе самого,
Ввійти в другого душу, переймить
Його думки, його бажанням жить,
Не думавши добро творить із того,
І так, незамітно зовсім для нього,
Вести його, де вища ціль манить.
Відразу бути паном і слугою,
Зректись себе і буть самим собою –
Отак любить ніколи я не вмів.
Чи самолюбства в мні замного стало,
Чи творчих сил живих було замало?
Чи шлях життя мене фальшиво вів?
2 жовтня 1889
| Погоджуюся з кожним словом. Господь знає, що робить. |
| Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-04-20 08:22:11 |
| Чудова поезія, Лесю. |
| Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-04-20 08:19:56 |
| Дякую Вам за поетичну красу, Світлано. |
| Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-04-20 08:17:53 |
| У одних голова на
двери, И ученье про мертвого плотника Разжигает страсти внутри, Не понять им простого работника, Восхищённого с фузом гитарой...(...) |
| Рецензия от: Атеист 2024-04-17 22:27:42 |
| Хеви металл! Всем
привет! Драйва лучше в мире нет! Вот послушай-ка Accept Сразу станет меньше лет! У фанатов AC/DC До сих пор в порядке писи!(...) |
| Рецензия от: Владимир Ярош 2024-04-13 16:14:51 |