Автор: Мора Антхау
Тема:Философские стихи
Опубликовано: 2015-05-20 08:50:27
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Лілея

Лілея біла оченята
Відкрила ,з'явившись у світ,
Прихорошила пелюстчата,
Розпустивши пахучий цвіт.

Їй бачиться усе біленьким,
Красивим, добрим та новим,
Хоч буває і чорненьким
Завдяки денькам лихим.  

Росте травинка ,як людинка,
Пуп'янок тягнеться ввись,
І найлегша комашинка
Може вмить її згубить.

Навколо колишуться інші
Квітки спотворених лілей,
Вони торкаються пелюсток
Пучками голок і тіней.

Сусіди-трави , схаменіться!
Що робите з квіткою ви!
Відхиліться й не торкніться
Молодої чистоти.

Та бур'яни вернути хочуть
Свої минулі вже роки,
З лілеї заберуть що зможуть,
Чорніють білі пелюстки.

А потім стане та билинка
Як інші - гола і сумна,
І їй захочеться припасти
До світлого джерела.

Вбере бездонна порятунок
Від черствості  і самоти,
Та лиш на час такий дарунок,
Самопожертва доброти.

Ізсушаться її покрови,
Прахом чорним опадуть...
На тому місці лілеї нові
Долі срібляні віднайдуть.

История cоздания стихотворения: