Автор: Мора Антхау
Тема:Философская проза
Опубликовано: 2017-05-19 22:33:10
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

На самоті

Це були передлітні дні, які пам'ятатиму все
життя. Пекельний холод і пекельна жара
загартовували моє тіло, разом та окремо від
танців. Постаті навколо, навіть такі ж зморені,
височіли більше від звичайного. Розігрітий
кахель підступав до скелі, де ми тулилися,
дозволивши змішатись із чужим натовпом і
уникнути ніяковості.
Старанно зображала перегрітий асфальт, хоча
майже під спідницею розсілася близька душа,
усмоктана в меми. Коли зраджує образ, ховаю
почуття злістю, наче хтось на мене дивиться, а
не тотожно мовчить. Хто з нас більше страждає?
Душно, нудить від одноманітності, палає стерта
рука...
"Простягни її до подруги, дурна!"
"Не можу".
Все нове пережувала ще тиждень тому, перед
тим, як узятися за голову й конспекти.
Самотність смокче десь у серці, власне
мовчання, власна прозорість для постатей
досягає крещендо, граючи на нервах тіла, але не
можу я розтулити німі уста! Наче закорковано
перед іспитом.
Скільки можна ховати очі від усього на світі...

История cоздания стихотворения: