Автор: Андрей Данильченко
Тема:Стихи о войне
Опубликовано: 2015-08-28 09:49:36
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Згадуючи мультик.

Як примари сповзають
з мереживних стін бандарлоги...
Просто з теплого світла
в холодну і вогку пітьму,
ослизаючись на
відшліфованих плитах підлоги
тих палаців, де весело так
їм було лише хвильку тому.
На пухнастих раменах
благально зсудомлені руки,
писки ніжні, дитячі,
змокріли в пекучих сльозах,
а в тужливих очах
крижаніє безвихідь розпуки,
їхні душі й тіла
огортає і струшує жах.
Лиш і мріють подовжити
мить, що лишилась до скону...
Наче зігнуті тиском
втаврованих в мозок засад
зачаровано дивляться
в очі старому пітону,
неспроможні зробить
ані кроку убік чи назад.
Є у Каа Великого
здавна нарощені м'язи,
ікла з криці й міцна,
наче геть непробивна луска.
Як дивитись на нього –
то видасться всім і одразу:
божевільним є той,
хто хоч думку про спротив плека.
Та вся  сила його –
лиш у рабській свідомості куцій
тих, кого він собі на поживу
жертовну і ситу обрав.
Він насправді нездатний
продовжити ряд екзекуцій,
і лиш може  сичати
з дошкульних і влучних виправ.
Тож нащо наближатись
до нього тобі, бандарложе?
Адже знаєш, яку тобі долю
готує голодний пітон!
Хай плазує, хай сам підповзає
до тебе поближче, як зможе,
ти ж готуйся, дави в собі мавпячу
дурість, і острах і стон
Гад живе лише тим,
що поширює морок облуди,
і до себе приваблює натовп
лякливих і кволих сердець.
Хай ти зараз – лиш мавпа,
та з тебе ще будуть і люди,
а із нього – лиш чоботи, ремні,
чи, радше, з лайном гаманець.  

І коли вже той гад проповзе
закривавлену вогку долівку,
то вже зовсім інакша розмова
у нас за життя з ним піде.
Каменюка велика
розтрощить маленьку голівку,
Ну а тіло гігантське в судомах
посмикається - і впаде.

История cоздания стихотворения: