КРАЩЕ БУТИ ОСТАННІМ СЕРЕД ВОВКІВ, НІЖ ПЕРШИМ СЕРЕД ШАКАЛІВ.....
Автор: Вадим Барченко Тема:Свободная тема Опубликовано: 2016-08-01 11:14:31 Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.
Я ЙДУ ЗА НЕБО…
Не заспокоюй , не болить… Тепер не треба… Хоч як прожив, та певно десь залишив слід… Потрібно йти… Мій дім – на тому боці неба, Який мене чекає так багато літ…
Я тут чужий… Таким залишуся назавжди… Життя твоє – а я лише безлика тінь.. Я довго так в краю брехні шукаю правду, Та серце мріє про безмежну далечінь…
Минає все: секунди, дні, роки, століття…. Та всі вони з прогірклим присмаком біди. Мабуть я був твоєю золотою кліттю, Але не став ковтком холодної води…
Я не прошу… Просити, мабуть, вже запізно... Холодний дощ залив і так слабкий вогонь... Були одним… Але теперь настільки різні…. Чужі світи… Без слів, без дотику долонь…
І без очей, що часто снилися ночами… Колись затихне все, що зараз так болить... Вчорашнє щастя завтра стане просто снами…. Вчорашня віра стала небажанням жить…
Але навчуся самоті… Життю без тебе.. Я так хотів, але не став лише твоїм… Не заспокоюй… Відболить… Теперь не треба… Я йду за небо… Там давно чекає дім…
История cоздания стихотворения:
0
0
Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:
Количество читателей: 1255
Благодарен, Василина....
жизнь - это не только радость.... Иногда приходится проходить и через боль....
Радует, что всё - временно....
Рад увидеться с Вами.
Мій справжній дім, за обрієм небесним,
По той бік неба, сонячного сходу…
Де вітер, побратим всім безтілесним,
Душа не відає, про знатність свого роду…
Оценки по стихотворению:
Ритм: 5
Размер: 5
Рифма: 5
Метафоричность и целостность образов: 0
Эмоциональное воздействие: 5
Глубина мысли и точность логики: 5
Чудові рядки, Валю... просто чудові...
Якщо це коротенький експромт - то його обов"язково треба дописати до окремої роботи. Початок вже є....
Дуже дякую, радий Вас бачити у себе.
Такий чудовий вірш! Глибокий, пронизливий, вистражданий...
Із присмаком такої гіркоти... Що просто неможливо це не відчути, читаючи.
А ще вразив ритм вірша. Дуже рідко зустрічається... Якщо я не помиляюся, то це пеон, 4-го порядку.
Браво, Вадиме!
Можливо він такий саме тому, що він - швидше за все автобіографічний (в якійсь мірі)..
А про те, що переживав у власному житті, писати легше... Слова приходять самі, нічого вигадувати не треба...
А ритм... Швидше суміш пеона з олександрійським... Щось середнє...
Свого роду експеримент для мене працювати в такому розмірі...
Вдячний Вам за таку оцінку. Приємно.
Завжди радий Вас бачити у себе, Юлю.
Признателен, Наташа.
Прожить достойно - это то, что дано действительно не многим...
Но мало кто не совершает поступки, за которые потом не стыдно.
Рад Вам. И взаимно - всех благ!
Цей вірш і справді сумний.
Зараз життя наповнене саме такими подіями, які надихають саме на сумне.
А "на небо" - наш дім і справді там. Десь далеко... І цей дім час від часу кличе....
Радий Вас бачити.
Без паніки, Вадиме, життя продовжується. У кожного своє. Але обов'язково за чорною полосою прийде світла, заграє розмаїттям барв, веселкою стане над головою.
А вірш написаний смачною українською мовою. Люблю таку. Дякую. У Вас це перший вірш українською, який я прочитала. Пошукаю, може ще є. Мені сподобався.
Та я ж без паніки....
Так, простий сум за тим, що було і чого враз не стало....
Але я також сподіваюсь, що час все розставить по місцях...
Так має бути... Чорна смуга не може тривати бескінечно.
А українською вірші є, правда не багато.
Є в паперових записах (з дуже давнього), але їх треба шукати та набирати в електронний вигляд. Може згодом. Зараз часу немає вільного.
Радий Вам, Ніно, завжди...
Стихотворение щемящее... Но главное - не уйти на небо, как говорится, с концами. Главное - жизнь. Тогда всё ещё будет, а без неё - ничего. Желаю всего хорошего, даже если его перемежают чёрные полосы!
Спасибо, Наташа.
Полосатит последнее время не на шутку...
А на небо - все же скорее аллегория...
Дом, из которого я когда то ушел...
В прошлой жизни....
В одном из воплощений...
Взаимно, всего самого доброго! Главное - мира!
ууууу! Що за декаданс? )) Гарно, але сумно. Такі вірші і загалом настрій в суспільстві характерні, до речі, перед великими потрясіннями. Ну нас трясти ще сильніше - це занадто. І так всю душу витрясли. Одного разу потрапив мені в руки старовинний, дореволюційний задачник. І там чи студент, чи гімназист видно написав схожого вірша (ну звісно, звісно - в тебе кращий ;-) )) Без підпису. І дата: 1910... Подумалося, що пройде лише 4 роки і його життя закрутить у вирі Першої світової, революції, Громадянської, Другої світової. Яким він вийшов з цього виру? І чи вийшов? Є в мене вірш "Ссора". Як всі наші сварки, розлуки здаються дріб"язком перед Бідою... Певно, так і є
От саме такий декаданс, Оленко....
Настрій - він як вітер: куди поверне - не знає ніхто...
А потрясіння... Скільки існує людина - рівно стільки вона живе потрясіннями....
Починалось з мамонта, якого не змогли догнати, і дожили до всього того, що зараз... Так що ще все не так вже і страшно. Чому бути - того не минути.
А розлуки - це і справді подія зовсім нікчемного масштабу, якщо дивитись на фоні всього того, що зараз відбувається у країні.
і все ж :
Спокійно, милий любий друже!
Болить душа, насправді - дужче,
коли тікає тінь за небокрай,
коли надія, зморена украй,
кидає нас в колодязь безнадії…
Тому писать тобі посміла я, посміла-
що все проходить, все,усе,не враз,
але ж є друзі на Землі у нас.
І є кохання - тихцем напророчу,
Що не за небом, а десь поряд - хоче
тебе знайти, тобі одкрити очі…
Отож - на щастя я тобі ворожу )))
Дякую за ворожбу, Наталочко!
А за чудовий екс - ще більша подяка.
Думаю, що все пройде так само, як і решта до того.
Всі ми проходимо через одне й те саме. Тільки в різний час.
Так що якось буде.
Радий бачити у себе.
Пишу, Юленька, пишу.....
Только вот выкладывать просто нечего....
Все такое "сногсшибательное", что просто аут.
Этот - самый "легкий" из написанного за последние недели....
Остальное - ...................
А коматоз разводить как-то не особо хочется....
Рад тебе! И спасибки за поддержку!!!
В жизни любого из нас бывают "тёмные полосы"... Иногда они становятся даже не тёмными, а просто таки чёрными! И тянуться могут месяцами, а то и годами... Я желаю тебе, Вадим, чтобы твоя "чёрная полоса" миновала как можно скорее, уступив место светлой!!! Но чтобы это не помешало тебе и дальше писать ПРЕКРАСНЫЕ СТИХИ, только пусть они уже не будут такими печальными...
Да, Танюша, так вот и шагаем по бесконечной "зебре жизни"...
А месяцы или годы - жизнь покажет. Не всегда и не всё зависит от наших желаний.
А писать буду... Куда ж я с подводной лодки-то?
Настроение только "плавает"... И пишется такое-же... Вот.
Спасибо, рад видеть в гостях.
Ничё, прорвёмся... Главно дело - бунта на корабле не допускать!!! Всех бунтарей - за борт! В свободное, тысызыть, плаванье... "И тогда нам экипаж - семья", как в одной советской песне пелось! Вот такая вот образцово-показательная семейка:
Благодарю, Ира.
Не всегда и не всё в нашей жизни весело.
Время от времени грустить тоже надо.
Когда есть с чем сравнивать, радость - в разы приятнее и дороже.
Рад видеть у себя в гостях.
Как я люблю стихи на украинском языке, они ярче передают настроение героя, данное творение ввело меня в стопор, очень и очень, Вадим, пополню копилку...
Мабуть, українська набагато виразніша та повніша, ніж російська...
Тому і звучать ті самі слова пронизливіше...
Я не так давно пишу українською, але одне можу сказати напевне: мені це сподобалось.
Дякую, Надю. Приємно,що скарбничка стала трішечки повнішою.
Дякую.
Зарано...
Вірш українською завжди більш пронизливий ніж російською...як на мене.
В тебе вийшло створити реальну картину... болісну та відверту.
Говорять, що коли пишеш, звільняєшся від думок і болю, але маю опит. Це не звільняє, це витягує на поверхню біль й безсилля. Тільки згодом( в мене це відбувалось декілька років і зараз я ще не впевнена) ... коли витягнеш назовні все своє нутро, тебе відпустить.
Я бажаю тобі швидкого одужання.
Дякую, Лефаро!
Я все це сам розумію... І в мене це також не вперше в житті.
Просто потрібно все пройти: від початку до кінця.
І аж тоді точно попускає. Мене - так точно.
Поки все не переклекоче в душі - помітних змін чекати не варто.
Все дається нам не просто так. Якщо настала така смуга - значит вона також для чогось настала.
За нею буде світло. Я в цьому впевнений.
За побажання - окреме "дякую". Прорвемося.
Згодна з Лефарою! Українська - значно мелодійніша за російську та більш лірична. Тому й ліричні вірші, написані нею - просто чудові! Особливо журливі... Мені шкода, що українська мова не є моєю мовою спілкування, і тому пишу я нею дуже рідко, та ті, що, все ж маю - вважаю за свої найкращі! Так що я добре розумію і підтримую Вадима в його бажанні передати свої почуття саме таким чином - співучою солов'їною українською мовою!
Танюшо,не знаю з яких причин, але мені чим далі, тим більше подобається писати саме українською. Навіть не знаю, що саме так перевернуло мої погляди в цьому напрямку.
А наша мова - вона і справді набагато мелодійніша та співучіша.
Тому і вірші українською звучать якось особливо.
Дякую, Георгій....
Без болю та гіркоти життя так само не повне, як і без радості.
Потрібно пройти через все, що нам дається як іспит.
Вдячний, що читаєте.
Радий Вам.
Батьківський лист
сповнений любов'ю.
Божої допомоги Вашому
синові і всім нашим
захисникам. Хай
повертаються в рідні
домівки живими і
неушкодженими з
Перемогою.
У одних голова на
двери,
И ученье про мертвого
плотника
Разжигает страсти
внутри,
Не понять им простого
работника,
Восхищённого с фузом
гитарой...(...)
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.