Автор: Александр Васильевич Тимченко
Тема:Стихи о любви
Опубликовано: 2024-02-18 13:36:34
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Сорок два

Рожеве небо нібито тремтить.
Громади брил хитаються, як п'яні -
Вони занадто довго спали! Закипить
Астеносфера знову - і востаннє!

Рожеве небо дрібно тріпотить,
Стає сліпучо-жовтим. Невблаганно
Кора планети тане. Я і ти -
Безмовні свідки приливного резонансу.

Все, мальовничий милий Гатсе, прощавай!
Твій райський затишок у спогади сховавши,
Літопис пишемо, а Бета Змієносця, Цебальрай,
Немовби ставить крапку: "Це назавжди".

Як шкаралупа, тріснула кора,
Стратовулкани вибухнули разом.
Суворий вирок янгол вимовив: "Пора!".
За мить перетворилися на плазму

Всі вісім океанів. Сорок два,
Йому було лиш сорок два мільйони років!
Планета затишку, замріяний дивак...
Гравітаційний резонанс, нестримний та жорстокий,

Перетворив у пекло мальовничий рай.
Цінуйте ж кожну мить життя, кохання кожен виблиск!
Лунає Бета Змієносця, Цебальрай:
"Летіть хутчіше звідси, аби не спізнитись!"

- Кохано, досить! - я крилом тебе торкнувсь -
Ми записали все, що треба, навіть більше!
Летімо швидше, зневажаймо наднову -
Її підступний промінь нас не тішить!

Кохати - ось у чому сенс життя!
За сорок два мільйони років це збагнути
Не довелося Гатсу, хоч звитяг
Багато інших встиг він досягнути.

Зелені фьорди, помаранчеві ставки,
Алмазні веселкові арки велетенські -
Все зникло вмить, неначе з помахом руки.
Чому? Бо не було кохання в серці!

Хей, люди! Не шкодуйте почуттів!
Цілунків, пестощів, обіймів не рахуйте!
Ласкава усмішка чи кілька теплих слів...
Кохайте щиро - і ніколи не шкодуйте!

История cоздания стихотворения:

Харків, 18.02.2024


На ілюстрації - знімок туманності Медуза,
отриманий на телескопі VLT у травні 2015 року
( фото з каналу "Space.UA" )