Автор: Любовь Серых
Тема:Шуточные стихи
Опубликовано: 2015-08-15 07:34:50
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Пригоди баби Насті

Валентин  Сєрих

Пригоди баби Насті


Не придумати навмисно:
Баба Настя їде в місто!
Для дітей одна біда-
Баба в місті не була.
А кума таке сказала:
“Хоч ти в місті не бувала,
Не лякайся ти його.
Там знайдеш Митра мого.
Де його нечистий носить!
Він тебе кругом повозить.
Ну, не син, а просто хам.
Я його адресу дам.”
Хтось порадив:
“Поїзжайте
Та у банку поспитайте,
Де Інфляція живе,
Та, що наші гроші жре?”
                -
З цього і почнеться повість.
Бабу посадили в поїзд.
Настя вийшла на вокзалі.
Ох, і добре там у залі!
Бачить літери “Метро”.
Отже, служить тут Митро!
Настя підійшла до брами,
Поспитать якоїсь дами.
Та сказала, що нема
В них ніякого Митра.
Показала їй адреску:
“Треба їхать на “Одеську”.
Щоб придбать якийсь товар,
Їдьте, тітко, на базар” .
І уже в кінці розмови
Назвала “Барабашова”.
                 -
До зупинки шлях лежить.
За трамваєм хтось біжить.
Хоч і бігти не лінився,
Не здогнав і зупинився.
Настя підійшла сама
І спитала бігуна:
“Вибачайте, попитаю,
Чом побігли за трамваєм?”
Хлопець зразу повернувся,
Дуже чемно посміхнувся.
Посміхатися мастак!
Відповів бабусі так:
“Знайте наперед, шановна:
Зберігати кошти можна.
За трамваєм я побіг-
Гроші за квитка зберіг!”
Настя мовби остовпіла
І промовила несміло:
“Ох, і добре розказали.
Усім приклад показали.
Тільки як би це назвати?
Хочу дещо підказати:
Грощі збереглись би всі,
Якби бігли за таксі !”
Парубок червоний став
Та хвилину реготав:
Гарна думка, що й казати!”
І… пішов таксі шукати.
                -
На великому базарі
Насті тапки підбирали.
А, коли змогли знайти,
Та зібралась вже іти.
Що б про них не говорили,
Настю чемно зупинили:
“В ж купили, тьотю, тапки,
Заплатіть, будь ласка, бабки”.
Та замислилась на мить:
“Де ж та бабка, що платить?”
Продавщиця не мовчить:
“Можна і мені платить”.
“Що з тобою, дівко, сталось,
Що ти бабкою назвалась?”
Але тут сусід хороший
Розказав, що “бабка”- грощі,
Що їх треба поважати
І це слово добре знати!
Настя тапки вклала в торбу
І пішла з базару горда:
Кращий привід не знайдеш,
Адже бабки- грощі теж!
                     -
Ледве вибралась до волі,
Глядь: дівчата майже голі.
Не стоять і не сидять,
А усі гуртом біжать.
Дід би бачив, зразу помер.
В кожної на спині номер.
Настя і сама завзята:
“Звідкіля це ви, дівчата?
Де ж одежа отака?”
“Ми, бабусю, з “Спартака””.
“З бардака, мені то ясно.
Чом зібрали вас невчасно?
Не обуті, сині, голі-
Видно не з своєї волі.
Так і роки всі пройдуть.
Чи далеко вас женуть?”
Що казали, не почула.:
До тролейбуса пірнула.
                  -
Ледве вийшла на “Одеській”-
Парубчина молодецький.
Поспитати щось і рада.
Той сказав:
                “Спросіть у гада.
Відповідь він дасть просту.
Он! Стовбичить на посту!”
Настя швидко повернулась,
До міліції звернулась:
“Ви скажіть, шановний Гад…
Може я щось невпопад?…”
Сержант замер мов жираф
Та сказав:
                 ”Платите штраф!
Я сейчас при исполнении.
Нанесли мне оскорбление.
Стариков вполне любя,
С Вас возьму лишь три рубля».
В Насті серце впало в п'ятку.
Подала тому десятку.
Сержант виписав білет
Та і  мовив:
                      “Сдачи нет!”
Настя щось поміркувала
І так чемно відказала:
“Гад і Гад! Лічи два рази,
А на рубль іще- Зараза!”
Бабу Настю не простили,
Ледь у ранці відпустили.
                   -
Наша Настя враз згадала,
Що у банку не бувала.
Захотілось їй дізнатись,
Як мерщій туди дістатись.
“Ну, до банку, не до неба.
На “Радянську” їхать треба.
Там на площі стоїть танк,
А на проти танку – банк.”
Настя швидко банк знайшла,
У приміщення зайшла.
Баче, чоловік хороший
Видає із каси грощі.
Трохи в черзі почекала,
Дуже ввічливо спитала,
В які двері їй зайти,
Щоб Інфляцію знайти?
Чоловік, прижмурив очі,
Відповів на це охоче:
“Бачте, вивіска висить.
Там Інфляція сидить!”
Понапрягла Настя зір.
Баче: “Головний касир”.
Настя двері відчинила.
До приміщення вступила.
За столом розсівся пан –
Головний банкірський сан.
Настю вислухав уважно
І промовив їй поважно:
“Так! Інфляція була,
А тепер її нема.
Лютувала, що є сили,
А тепер її звільнили.
Ми її пізнали лють.
А, грошей не віддадуть!”
Настя свою думку гне:
“Де Інфляція живе?
Треба грощі повертати
Та до суду подавати!”
Посміхнувсь поважний пан:
“Я не відаю і сам.
Це, бабусю, не кіно.
Гроші з?їдені давно.
Як повернетесь до хати,
Розкажіть своїм дівчатам,
Що воюємо ми люто.
Стане твердою валюта.
І щоб гроші не ховали,
А до банку віддавали”.
Це здалось для Насті мало.
Поспішила знов до зали.
В залі наче справжній вир.
Де сидить її касир?
Аж спітніла вся від Сонця,
Коли дралась до віконця.
Касир Настю роздивився,
Зразу в посмішці скривився:
“Наперед все знаю я,
Що Інфляції нема,
Що її прогнали люто,
Що тверда у нас валюта.
Ви тепер хотіли б знать,
З чим у нас її їдять?”
Настя лагідно кивнула,
В кипу грошей пальцем ткнула.
Наче м'яч в ворота б'є:
“А тверда тут справді є?”
“Так!” на це касир сказав
Й металеву гривню дав.
“Ось вони, як в горлі кість.
Їх Інфляція не з'їсть!”
Настя гроші повернула
І до виходу пірнула.
Як відчула страшну втому,
Враз поїхала додому.
               -
Коли зорі зайнялися,
Де і подруги взялися.
Посідали на дубки
Слухать Настині байки.
Та ж, коли усі розсілись,
Пильно в очі подивилась
(Ось цікавість захлисне!)
Розказала головне:
“Хай вас не турбуе врода.
На всіх бабок дика мода.
Отже, подруги хороші,
Кожна бабка-гарні гроші.
І поношені, й скажені,
Особливо, як зелені.
Хай же знають всі діди,
Що немає нам ціни!”
А їще скажу, хороші,
Будуть металеві грощі.
Отже, дівки, поспішайте,
Їх у внуків забирайте.
Не захочуть задарма,
Заберіть один за два!
Довго подруги сиділи,
Про щось стиха гомоніли.
В кожній гордість заграва.
Розійшлись “качать” права.
Діти ж весело шумлять:
Їм дають за гривню п'ять!”

История cоздания стихотворения: