UA
|
"Українців можна приспати, надурити, але неможливо залякати". 10 цитат братів Капранових / АП Т. Лавинюкової. "Важлива подія" / |
|
Число 27. Як свиня на небо гляне. Десять цікавих українських фразеологізмів / АП Т. Лавинюкової - Парость виноградної лози / |
|
|
Автор: Осычанка
Тема:Автобиография
Опубликовано: 2016-11-14 01:46:11
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.
моє село...
"Місто, в якому поселилося сонце
І фарбувало кожну чуприну
Хлопчика-шибайголови
І дівчиська замріяного
В кольори помаранчів стиглих,
В кольори сонячних зайчиків..."
Шон Маклех / Довершено:Місто Рудих Чуприн /
Най вибачать мене жителі мого міста,
сусіди і друзі, ті з якими я поріднилась,
приїхавши з прекрасного села в це місто, до якого приросла,
викорчувавши коріння з малої батьківшини в той час,
коли могла прорости будь де, навіть в пустелі Сахарі,
або ж у якісь Гвінеї серед папуасів, - але я люблю своє село.
Мала змогу і в кращих місцинах посіятись…
Могла, та не схотіла.
За що я вибачаюсь?
Скажу відверто: коріння пустила серед цих міських кварталів і смоку,
серед дзенькоту і гуркоту, але не зрадила себе - сільську.
Квітну, коли приїжджаю в своє село,
де мене знають не тільки односельці ровесники, а і їх діти.
Не знаю чому так, але навіть собаки до мене якщо гавкають, то привітно.)
Чи в мене потьмарений мозок, чи мені пороблено,
але мені здається, що немає кращих людей на світі,
аніж мої односельці - щирі, добрі, талановиті і працьовиті.
І сонце там інше, і зелень, і квіти - най навіть польові -
кращі за усі квіти усього світу!
І оті самі чорнобривчики, і любисток, і портулак вздовж доріжки від воріт до ганочку,
і барвінок коло фіртки...і півонії, які моя мама найперша привезла звідкілясь, - найкрасивіші.
Рідні тому що!
Квіти ті й досі красуються на покинутому подвір"ї після того, як мати втрапила в рай (це мені відомо точно).
Двір заріс би давно бур’яном, якби не сусіди,
що наглядають за хатинкою, за малиною, за старими деревами,
беручи сухе гілля (бо ж дерева саджав ще мій батько) на паливо.
Гніздо моє бажали купити багато покупців, бо воно гарне і охайне, хоча не має головної птахи-матері вже третій рік,
та і до того я її брала до себе зимувати в місто,де вона несамовито ждала весни, щоб знову їхати
і порпатись зі своєю городиною, малиною, незважаючи на немічність.
Її незалежність мене вражала і дратувала, бо мені було набагато комфортніше,
коли матінка була біля мене - нагодована, чистесенька, догляжена. Але в селі були її подруги, учні...і - повага, яку їй щедро
дарували всі односельчани…
Сумувала за сусідами, за родичами…і вони завжди були раді їй, бо вона - приклад життєлюбства і життєздатності нашого села,
бо половина жителів села (а може й більше) - були її учнями.
Так-так! - оці тітки і дядьки - їх вчила математики моя мама.
Хтось з її учнів гарно рахує гроші на базарі,
а дехто - і в Лондоні працює педагогом в якомусь з університетів...
«Батьківщину - не продаю!» - сказала сусідам,
і вони більше не піднімають питання про продаж будинку, в якому колись народилась "мала Оленка" -
так називали мене ті, хто не знав мого імені, а лише ім"я матері.
Надто багато можу розказувати про своє село…
СЕРЕД ВУЛИЦЬ ШЕВЦІВ( а точніше - одна з бабусь моїх - з Кравців)
Бондарів, Гуцулів, Хмельнюків, Цибульків, Антонюків, Бойків…і інших -ЮКІВ і -ІВ,
СЕРЕД ДИМАРІВ, що на різдвяні і інші свята димлять запашними традиційними запахами
голубців, холодців, пирогами, хлібом з печі, і іншими смаколиками - промайнуло моє щасливе дитинство.
(Майже щасливе, якщо не брати до уваги трагічну загибель батька, коли мені було три роки і пять днів)
О! я ще не розказала про сад мого дідуся, про сусідку - відьму, про мій перший дорослий велосипед, про красу наших трьох річок:
Південного Буга, Єланця і Савранки -
і всі три річки - в моєму здоровезному (тисячу дворів)- селі;
про ліс, в якому я любила блукати одна-однісінька,
про козу Зозульку, що врятувала своїм молоком мені життя… Але це все - іншим разом ))
*
Продовжу моєю першою )допортальною) спробою писати прозу:
Знайду себе:
серед трьох осичок з мого села,
збережених і захищених від браконьєрів моєю мамою,
в пасмах невпевненому в собі мого жіночого туману,
в шерхоті спраглого вітерця душевного,
в нічному маренні тих, хто не спить,
в зойках тих, хто співа мелодію: «кохаймося...»
в минулому, маю надію – не змарнованому,
в майбутньому – надіюсь, не жорстокому.
Ех, коротко: в тупотінні мого, чужого, доброго і ворожого різнобарв"я –
знайду себе!
І вчора, і давно, і днесь – в пошуку.
Тут, там, завжди – себе.
Де я? В тобі? В чужому, не знаному?
У всюдисущому Богові?
В його вдаваній надуманій доброчинності?
У болотинні своїх:
"Не знаю! Не можу! Не хочу!"???
СлОва жду.
Того слова, глибокого, як Всесвіт, справжнього, як Земля, лагідного, як пелюстка польової квітки,
болючого, як страждання солдатика з перебитим хребтом в 25 років,
або матері, що втратила двох синів в один день, чорний день.
Знайду.
В незрозумілій плутанині всього життя-буття.
О, так! Я знаю, що то є – щастя. Пошуки мої не марні.
Знайду себе. Ось-ось.
Я вже знаю, де я!
А мо, тільки здогадуюсь?
История cоздания стихотворения:
0
Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:
Количество читателей: 698
Рецензии
В мене теж була подібна історія: гуси, які я пасла на долині, втекли, коли я купалась в річці, і поторували колхозне поле)) Отоді вперше і в останнє мене мама лупцювала різочкою...)))
Вірші пишуться швидко..А от проза...тут потрібен час)
А про сусідку відьму... Цікаво, а в кого ж її не було...)
Дар бачити прекрасне, або ж намагатись його побачити - мабуть, після дару спілкування - самий найблагородніший...А якщо нам дано щей відтворити в якій небуть формі - в картині, або ж віршем, чи хоча б - красивим інтер"єром, або ж гарно і стильно одягнутись, сервірувати стіл, зготувати гарну страву...- то це і є - КАЙФ творчості!
.....P. S.Відьмочка - слово з коренем "відати" - знати... Багато знань втрачено...Хороше потрібно зберігати, з поганим не вступати в спілкування, інакше воно тебе накриє своїми сітками...
Але дещо замініть таки українською(не крилечко, а ганок. Сумувала за односелцями).
Не могла згадати слово "сумувала"
) оце так справи...!
Цікавенько, Наталко. Буду чекати на продовження. Особливо - про козу Зозульку. А якщо без жарту - віддати шану рідному селу - це гідна справа)
Я - пожартувала)))) Бо хіба горожанам цікаво слухати белькотання наполовину сільського мешканця, та ще й такого, який не приховує своєї іронії відносно її місської половинки?
Дякую, Олег.
В тебе є розуміння моєї писанини, а це знаєш, найдорожчий подарунок...
невже дочитав до Зозульки?
| Амвон - прейскурант... В сексе где оправдаться - поцелуй паперть |
| Рецензия от: Сколибог Олег 2024-04-18 22:07:37 |
| Олег.. давно не было на сайте.. Как твои дела? |
| Рецензия от: Музонька 2024-04-18 22:07:01 |
| Дякую, Оксано, дуже
гарний патріотичний
вірш. На жаль зашевелилися вже колаборанти під мандатним прикриттям Доброї гочі |
| Рецензия от: Тимошенко Олександр 2024-04-18 21:35:12 |
| У одних голова на
двери, И ученье про мертвого плотника Разжигает страсти внутри, Не понять им простого работника, Восхищённого с фузом гитарой...(...) |
| Рецензия от: Атеист 2024-04-17 22:27:42 |
| Хеви металл! Всем
привет! Драйва лучше в мире нет! Вот послушай-ка Accept Сразу станет меньше лет! У фанатов AC/DC До сих пор в порядке писи!(...) |
| Рецензия от: Владимир Ярош 2024-04-13 16:14:51 |