Автор: Ирэна
Тема:Стихи о природе
Опубликовано: 2024-03-21 22:05:45
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Вчинок

Тихо осінь заходила золотом в затишне місто,
Тепле літо, як спогад кохання, відходило в
даль.
Фарбувала пастеллю, збирала квітки у
намисто,
На траву з приморозку кидала ранкову
вуаль...

А у парку в цей час тихо Ясен нашіптував
Липі,
Час гілля їхнє сплів, у красивий весільний
вінок,
В кроні листя червоне горіло, мов ті
смолоскипи,
Вітер ніжно зривав їх у свій дивовижний танок.

Постаріли обоє, згадалася юність, дитинство,
Як юрба школярів ніжні стебла садила у грунт.
За свій вік вони бачили радість людей та
безчинство,
Як сміялись, кохали, юрбою збирались на
бунт...

Він любив свою Липу так щиро, безтямно та
ніжно!
Вдихав пахощі влітку, коли так красиво
цвіла...
І як взимку стояла у шатах своїх білосніжних,
А весною блищала на листі ранкова роса...

Того ранку було так чудово! Так сонячно!
Тепло...
Ніби літо прийшло танцювати із осінню вальс!
Посміхались з землі хризантеми в розпущених
стеблах,
А ялина гілки опустила у свій реверанс...

Поступово приходили люди, з'їзджались
машини,
Почалась, якась дивна, шалена людська
метушня!
Що за звук?
Заревли, ніби грім, ніби крик, навкруги
бензопили!
Зупиніться... О, Боже! Невже знову буде
різня?!

Ясен з Липою бачили дійство страшне
нещодавно...
Бо людині все мало! Центр міста! Аптеки,
кафе...
Нащо їм ті дерева? Ялини, дуби стародавні...
Додаткова оренда прибутки в бюджет принесе!

Затрусилася Липа... Дрижала всім листям,
гілками...
Простягала беспомічно Ясену руки свої...
Він прогнав би людей! Та не може!!
Можливостей мало...
Зашуміло у кроні,немов у людей в голові.

А людина пиляла той стовбур, що плакав
росою...
Нахилялася Липа все ближче до неньки землі.
Забирала життя у природи, мов смерть із
косою!
Затуляючи очі на те, що дерева живі...

Ось і все... Впала Липа і Ясен пізніш біля неї,
Полетіли у вічність обоє, легенди,  пісні.
Принесли їх у жертву чиїмсь бізнесовим ідеям,
Проростуть десь, можливо, на іншій безпечній
землі.

А у небі збиралися хмари , то плакало небо,
Тихо дощ накрапав, тихо падав на листя,
траву.
Схаменіться ж бо люди! Невже так багато вам
треба?
Бережіть Україну! Природу! Планету свою.

История cоздания стихотворения: