Автор: Наталия Самборская
Тема:Исторические стихи
Опубликовано: 2017-02-10 15:20:20
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Київська Русь

Для мене моя Україна –
Це давняя Київська Русь,
Могутня і славна країна –
Про неї писати візьмусь.

Пращури наші прадавні –
Це русичі русоволосі,
Люди красиві і вправні,
Воїни дуже хороші.

Разом вони воювали,
Разом і землю орали,
Разом міста будували,
Разом і дім захищали.

Русичі – вільнії люди,
Від ворогів незалежні.
Їх поважали повсюди,
Жили вони як належно.

Всі  разом  над Дніпром
Велике місто збудували,
І,  як  завжди,  гуртом
Фортецю Києвом назвали.

За Києвом тим всюди,
На землях всіх навколо,
Осідали пришлі люди
Й обробляли поле.

Роки мотали свої кола…
Місто росло і розвивалось,
А землі Києва довкола
Вже Київською Руссю називались.

Кияни  місто  захищали
Від усіляких різних ворогів.
Його кордони  розширяли
Все далі від Славути берегів.

При князюванні Ярослава
Русь об’єдналась, стала вільна.
По всьому світі рознеслася слава,
Яка могутня Русь і сильна.

На ті часи освічена була,
І як буває це нерідко,
Свою культуру понесла
На Схід і Захід дуже швидко.

Роки і час собі минали,
А Київ багатів і розквітав,
Кияни іншими вже стали –
Повсюди мир і лад запанував.

Недовго так усе було –
Прийшла лиха година,
Ординське військо загуло
У руській тій країні.

Куди б воно не направлялось –
Все навкруги диміло і палало,
Одні кияни мужньо захищались,
А  інші  бігли,хто  куди  попало.

Тікали у широкії степи,
А боягузи у полон здавались.
Частина – до Москви-ріки,
На березі її і оселялись.

На річці й місто збудували,
Захищене й могутнє на віки,
Москвою всі його назвали –
За іменем глибокої ріки.

А Кия Русь, сплюндрована,
Як Фенікс, знову ожила,
Із попелу, зруйнована,
Вона народ свій підняла.

Радіючи, що злі часи пройшли,
Кияни всі разом запрацювали,
Мов в вулику ті бджоли, загули –
І Київ знов з руїн відбудували.

Відбудували все на Київській Русі:
Міста,  містечка та маленькі села –
Знов оселилися  в  них  русичі  усі.
Життя щасливе повернулося в оселі.

Москва ж усе міцніла і зростала,
І щоб загарбати навколишні народи –
У центрі міста Кремль побудувала,
З  каміння  сірої та чорної  породи.

Як стали царювати там царі,
Для них всього було замало,
Хоча й прибутки мали чималі,
Та і землі тієї теж було немало.

Весь час вели великі війни
З навколишніми племенами,
Приносили розруху, смерть і біди,
І називалися уже – великі росіяни.

Московське царство розширялось,
Все розросталось, багатіло і росло,
Навколо вже й народів не зосталось,
Котрим на шию не вдягло своє ярмо.

Та й Русь немало потерпала
Від нападів всіляких ворогів.
Коли лихі часи у ній настали,
Тож попрохала допомоги у "братів".

На роздуми  всі  небагато часу  мала,
Ото ж прибилась до російських берегів.
І вже не Руссю називатись вона стала,
А лиш «окрайною» російських теренів.

Росія  підло  відібрала в   України:
Ім'я та славу,всю історію  й життя.
Русь зникла враз. З’явилася країна,
Яка не мала більше прав на майбуття.

Здавалося: усе! немає  України –
Народ пішов в байдуже забуття,
Та ні! Не впали українці на коліна,
Стали боротися за волю і життя.

І здобули вони велику перемогу:
Яка звільнила українців із кайданів.
В щасливе майбуття знайшли дорогу,
Що починалася з народних всіх Майданів.

Я вірю:знов розквітне  Київ-Русь,
А з ним народ наш й рідна Україна,
А ще всім впевнено сказати не боюсь –
Щастя засяє у кожнісінькій родині!

История cоздания стихотворения: