дякуючи чортам за науку, а Богу за Підтримку, — ні дня, ні каїнам, ні юдам, не рідня

Автор: Юрій Зозуля
Тема:Исторические стихи
Опубликовано: 2016-11-26 16:31:30
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

ТВІЙ ЖАР ТЕЖ ДАР

Вступне — ні дня, ні каїнам, ні юдам, не рідня; бо все подальше лишень до дійсної ріднІ...

                                                                         що, при вищім березі?
                                                                         де й воді глибінь, і тінь??
                                                                         й всенебесність... в сінь???

                                                                         хилиться ж заярений?
                                                                         змолоду й зістарений??
                                                                         в борознах, мов... кінь???

                                                                         краять, Край, — на крайчики?
                                                                        "гетьмани", — геть царчики??
                                                                         й дням до ям, — й ніч... з піч???

                                                                         що, степи прадавнії?
                                                                         ЩО, безправні самії??
                                                                         ЗАКЛАДАЙМО... СІЧ!!!

А до "чергових" (а де ж позачергові?) споминів про Голодомор (та голодомори, таким не названі?), долучу почуття Сашка Лірника, як то він їх чув і переказує добрим людям:

У нас вдома ніколи не було куснів. Кусень - надкусаний шматочок хліба чи пиріжка. Ну знаєте, як то буває? Діти надкусять і покинуть. - Потім доїм. А потім хліб засохне і вже ніхто не доїдає, бо он свіжий пухкий і теплий стоїть. У нас всі кусні доїдав батько. І крихти теж. Збирав зі столу, змітав в долоню і їв. Не тому що хліба не вистачало, не дай Боже, а тому що батько пережив Голодомор. Він тоді був маленьким хлопчиком, але це не забувається ніколи. Відтоді і крихти не викидав. І нас навчив. Я із здивуванням помітив, що несвідомо завжди кладу хліб правильно - шкоринкою догори, щоб лежав красиво. І перевертаю і рівняю, коли хтось покладе не так. Це теж від того виховання з дитинства. Мене завжди судомить, коли бачу викинутий шматок булочки чи окрайця. Теж татове виховання. Колись я записав на касету його розповідь про Голодомор. Кілька разів зупиняв запис, бо тато плакав. Не можу примусити себе переслухати цей запис ще раз.
Я і так все запам'ятав з першого разу. Про те, як моя бабуся не відпускала мого тата, тоді ще малого, нікуди від себе і водила за ручку, щоб не з'їли. І про те, як прибігла сусідка в сльозах, бо зникла її донечка. І про те, як люди пішли її шукати, видивляючись в якій хаті із комина іде дим, а значить там топиться в печі І як знайшли в тій хаті безумну від голоду жінку а на припічку баняк із розрубаною і звареною дитиною. І як мати витягала голими руками з окропу і цілувала розварену половинку обличчя своєї Танечки. І як син безумної ховався під ліжком і кричав щоб його не чіпали, бо він їв тільки печінку. І про те, як моя прабабуся рятувала онуків, викладаючи сім збережених дорогоцінних пшеничних зерняток на поріг і зачиняла двері, коли в сіни залітав горобець, щоб їх клювати. А потім ганчіркою збивала того горобця і варила з нього юшку для дітей. А зернятка знову загортала в хусточку і тримала при собі, нікому не довіряючи цей скарб, і плакала, коли онуки просили одне зернятко посмоктати.
Пам'ятаю про те, як в село Сабадаш приїхали із Жашкова на бричках комісари в шкірянках і комісарки в червоних хустинках. І як ходили із красноармєйцами з рушницями і наганами по хатах, забираючи все, що можна було з'їсти. А торбинку крупи, яку бабуся сховала в колисці під немовлятком знайшли і висипали надворі птахам, бо дитинка її запісяла. І як цукор викладали просто в мішках на землю перед огорожею цукрозаводу у Верхнячці, бо не було де його тримати, оскільки вся територія заводу була завалена тими мішками. Дощ розмивав той цукор по навколишнім полям, і люди вночі повзли і їли солодку землю. А червоноармійці не підпускали людей до цієї Божої їжі і убивали їх штиками щоб не витрачати кулі. І ще пам'ятаю, як ми вивчали у моєму морському виші класичний випадок втрати судном несхитності - це коли в Чорному морі затонув танкер, який замість нафти завантажили на продаж за кордон пшеницею в Одеському порту. Під час шторму пшениця змістилася на один борт і танкер, не пристосований для сипкого вантажу, перекинувся. Це було в "голодний" 1933 рік, коли комуністичній владі не вистачало суховантажних суден для вивоза пшениці з України і використовували для цього танкери. Зерно вивозили за кордон танкерами, а в цей час в європейській житниці - Україні вмирали мільйони українців,у яких окупаційна влада відібрала їжу.
А головне пам'ятаю про те, що із комісарами ходили по хатах місцеві "активісти"- "партєйні" комнезамівці і комсомольці, які потім теж виздихали від голоду, що самі допомагали організовувати за злиденний пайок і похвалу від окупантів. І не було кому захистити беззбройних українських селян. Не було української армії, українських воїнів і українських вождів. Зате були в очепленні червоноармійці із Рязані і Вологди із штиками, комісари в шкірянках із Москви і Пітера із наганами і катівнями. А ще свої запроданці і гниди.
Спогади про Голодомор-геноцид - це привід не тільки поплакати і посумувати. Це примус до дії. Хочеш вижити? Не хочеш, щоб наших дітей вбивали і нищили наш український народ? Дій! Те, що окупантів із північного "братського" народу треба нищити - це аксіома. Це як вошей вбивати.
А із своїми Каїнами треба вчиняти не так. Запорозькі козаки мали свою кару для таких "активістів", які вбивали своїх. Викопували глибоку могилу, опускали туди вбивцю, а на плечі йому клали домовину із убитим. І так засипали їх разом.
Зраджуєш Україну? Нищиш українську армію? Крадеш у війська і волонтерів? Торгуєш із ворогом? Продаєш народ свій? Співпрацюєш із окупантом? Вихваляєш убивць?Розказуєш про те,що "голод бил вєздє"? Брешеш, що "тогда бил нєурожай"? Патякаєш про те ,що "украінци убівалі самі сєбя"?
- В яму ! І на плечі домовину із загиблими від Голодомору і війни, із кусниками хліба, із зерном і звареними дітьми, із солодкою землею і вкраденим життям поколінь українців. Важка та домовина..
Засипаємо, хлопці та дівчата! Кожен по жмені, не зупиняємось. Щодня. І дітей привчайте ті жмені кидати."
            
                                                                         й ся б додача не лежача, не ледача; й з нею ж Будьмо:

                                                                         гулі-гулі голубам!
                                                                         дулі й кулі ворогам!!
                                                                         бо Рідненьку й Богу Неньку — а нікому не оддам!!!

История cоздания стихотворения:

Історія — якоюсь елементарною часткою загальної, а тема... у нас-бо історичне все?

1
0


Понравилось произведение? Поделитесь им со своими друзьями в социальных сетях:
Количество читателей: 343

Рецензии

Всего рецензий на это произведение: 9.
Страшно і млосно таке читати, і не дай Боже - пережити!
Навмисне знищення людей... Немає слів, одні емоції....
Добре, що доносите людям правду, Юрію! Дякую!!!
2024-01-28 21:31:39
"Гетьмани, — геть царчики!" - але так буде не завжди. Будемо з "геть усюди" робити "геть звідси"... І будьмо!
2017-12-24 16:12:59
БУДЬМО, світла кицю
2017-12-24 19:36:58
2017-12-24 19:58:34
неодмінно та взаємно...
2017-12-24 20:02:53
Хвилююсь, щоб Вас знову не заблокували за ці публікації...
2017-12-24 20:15:51
десь вже таке висловлював:
кожен МУСИТЬ максимально використати отримані Дари, якими би скромними вони ни були; а все інше дурня.
2017-12-24 20:19:59
Доброго времени суток,Юрий...Читаю я вас и сердце радуется...я слышу подлинную,не притянутую за уши украинскую речь...Не ту,что вышколенные дикторы русского радио вещают за деньги,а ту,что Гоголь впитал...Респект!
2016-12-29 17:08:05
с ответным респектом, Андрей: рад встреченной потребности в натуральном, и состоявшейся передаче!
остаётся (нам) ничто иное, как Будьмо!
2016-12-29 17:56:48
Все повертається на круги своя, чому б ні...
2016-12-18 21:04:55
так, пані Таню : але ж на свої направду?
приємно, що доблукали й до сього кружальця; мої Вам втіха, дяка, повага!
2016-12-19 00:26:13
Ні - січ, то вже історія. Напевно треба «закладать» духовність і постійну готовність її відстоювати.
2016-12-16 23:29:10
та воно так...
та кому воно...
а хто ж "закладатиме", і саме таке?

по трохи більшому за безцінь рахунку, ру.йноване "і до основанья, і затєм";
лупАйте з цього боку Олесе?

бо самий масовий (низ) спроможний на дію, та не словесність (ось, замінив світлинку на невиразну, не виграшну)
взагалі, тут не "програмне" малослів'я, малюночком на виспів
2016-12-17 09:21:07
Насправді дуже привабливий малюночок на виспів. Нехай щастить!
2016-12-17 10:14:00
така наша мова: в котрій ще ствердження та заперечення тотожні???


(не)хай щастить!!!!!!!!!!!!!
2016-12-17 10:29:19
Як же гарно! Закладемо Січ, а нас посадять в піч! Не пощастило нашій Ненці з географічним положенням!Ох, і не пощастило!
2016-12-16 23:19:54
про що річ, що й ніч з пліч:
географічно ту' є центр Ойропе (як це слово вимовляють на тамтій периферії)
сусіди.ру не відають, что дєлать...
а ми в чім щастя?
аби шукав кожен у власних вавах, й знаходив потрібне
2016-12-17 08:37:00
Якби ж то тільки наші вави, а то й ззовні приходять...
2016-12-17 09:49:08

і дякую за ялинку!
і за новіший клопіт!!
стару-бо ще не виносив!!!
2016-12-17 09:56:49
Побувала в гостях! Почитала, як завжди мудро! Гарно!
Моє шанування!
2016-12-16 23:10:21
Людо, "то таке": слова самі по собі не дурні - а що далі?
далі хто-що-як сприйме (або й ні.)
вочевидь, ми одягаємо слова (їх вміст) в якусь притаманну собі "одіж", по котрій і зустрічають (або, навіть стрівши, пройдуть повз; навіть пробігшися поглядом!)
все має свої класифікації: так і "висловивші", і "прочитавші"
серед не відомого: відповідальність за висловлене менш-більш усвідомлена; а за не сприйняте як? ()
2016-12-17 08:26:42
Юро, наше діло донести святість, істину - за це ми відвовідаємо. А за те, хто почули, сприйняли чи ні, вони будуть відповідать.
2016-12-17 13:43:03
Гарний вірш!!
2016-11-30 09:41:54
бачите, Дмитре, - а мені до вподоби Ваше сприйняття!!
2016-11-30 09:45:35
Навіть здалеку - не рідня... Гарний вірш для роздумів, Юрію.
2016-11-28 09:48:55
Як так, то якнайдалі би!
Історія практична штука: а не теорія, наука...
Будьмо, Миколо, і Ми!!!
2016-11-28 10:22:17
СпасиБі(г) за подарунок, Миколо!
Пропоную користуватися ним спільно, аби менше віртуальності?
Та й Будьмо направду!
2016-11-28 10:29:37

Оставлять рецензии могут только участники нашего проекта.


Регистрация


Рейтинг произведений


Вход для авторов
Забыли пароль??
Регистрация
В прямом эфире
Рази в дырявую голову можно плеснуть ума? Дохлый номер - разольется.
Рецензия от:
Всеволод
2024-03-29 13:05:08
Победа обязательно будет наша! Спасибо, за душевные стихи, Юрий! +++ !!!
Рецензия от:
Эдуард Неганов
2024-03-29 13:04:41
Учили, ещё как учили...+++ !!!
Рецензия от:
Эдуард Неганов
2024-03-29 13:00:34
На форуме обсуждают
Іде вуйко Хрещатиком - 

Приїжджа людина. 

Запитує у зустрічних: 

- А котра година? 

Перехожі пробiгають, 

Позиркують скоса. 

Той рук(...)
Рецензия от:
Омельницька Ірина
2024-03-25 09:59:39
Коли забув ти рідну мову —

яка б та мова не була —

ти втратив корінь і основу,

ти обчухрав себе дотла.


Коли в дорогу ти збирався,

каз(...)
Рецензия от:
Омельницька Ірина
2024-03-25 08:29:11
Все авторские права на опубликованные произведения принадлежат их авторам и охраняются законами Украины. Использование и перепечатка произведений возможна только с разрешения их автора. При использовании материалов сайта активная ссылка на stihi.in.ua обязательна.