Автор: Юрій Зозуля
Тема:Экспромты
Опубликовано: 2018-02-27 10:38:49
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.
Ибо фото утверждает нечто изрядавонное (З копіздату стіхікрапкару).
Думается (да-да: оно само происходит), что текст не смягчает слово "вон".
____________________________________
У царині чуттів та слів "німий", "глухий", та "сліпий" є взаємно породжуючими, — так-так, й синонімами...
І що вони тут роблять?
Бо про душу, розум, й совість, — то ж геть інша повість!
____________________________________
Залишити пусткою стільки дорогоцінного місця для чуттів й з них слів?? НІЗАЩО!!!
"Про мотивацію і час.
– Ви далжни нас матівіравать, чтоби ми палюбілі ваш українскій ізик і захатєлі на ньом разгаварівать.
Я українка на українській землі. Я розмовляю українською мовою, поважаю українську історію, українські традиції, захоплююся історичними українськими особистостями та славним минулим свого народу.
Я – українка, яка плаче над долями убієнних українців у Соловках, Биківнях, Бабиних ярах, Корюківках.., тужить над мільйонами українських загублених доль.
Я – українка, яка боїться до кінця уявити, що відчуває мама, в якої на очах вмирає дитинка і просить їсточки, а в мами немає що дати, бо все забрали.
Я – українка, яка боїться відчути, що відчували ті тисячі і тисячі українських поетів, музикантів, акторів, учених, які з вибитими щелепами, переламаними кістками і розбитими головами, заюшені кров’ю, чекали в казематах того ж Жовтневого палацу розстрільної ночі, а це ж були чиїсь синочки і доні, сестри і брати, мами і тати, і я боюся собі уявити, що відчували їхні рідні.
Я боюся уявити, як стояла Марія Крушельницька під тим палацом, а в цей час розстрілювали її двох синочків-соколиків, двох юнаків, поета і художника.
Материне серце не витримало – уже з неба дивитиметься, як убиватимуть ще трьох її дітей і чоловіка, високоосвічених, високоінтеліґентних українців, які мріяли і мали всі шанси прославити Україну.
Я боюся уявити, скільки ще було таких Марій.
Я – українка, яка й досі боїться намалювати собі в уяві, що відчували ті, кого витягали з теплих домівок у чому були і вантажили в вагони, а в їхні теплі хати, збудовані власними ручечками, в їхні родинні гніздечка на все готове заселяли чужих, які потім скажуть, що "здєсь всєгда так било, а ви нікто".…
Я – українка, багато що боюся собі уявити з того, що пережив мій народ. Якщо скласти той весь український біль докупи і придумати прилад, який би той біль виміряв, то я боюся уявити, якої потужності чи сили буде та величина.
Я – українка. Я належу до свого українського народу, який розправляє плечі. Я мрію про відродження його могутності і слави. Я мрію про наше процвітання.
Як ми можемо процвітати, якщо ви нам дихати не даєте?!
Ми маємо право на свій шмат простору. Свого, українського.
У вас є все. Ваше середовище всюди.
У нас немає нічого. Куди не піди – все ваше: музика, телебачення, газети, радіо… Немає такого сантиметру в цій країні, куди б від вас можна було сховатися. Ви – скрізь. Ви що-небуть чули про особистий простір? Ви свій особистий простір поширили на нас. У нас, українців, свого простору немає.
Ви. Відібрали. У нас. Усе. Що вам ще від нас треба? Щоб ми вас "матівіровалі"?
Я. Вас. Мотивувала. 30 років. Ви – злодюги. Ви вкрали в мене мої безцінні 30 років життя, а віз і нині там. Ви крадете в українців найдорожче – час.
А ми живемо сьогодні і тут. І дихати хочемо сьогодні і зараз, а не тоді, коли ви вмотивуєтеся.
З сьогоднішнього дня ви будете мотивувати мене. Ви – мене. Щоб я вас любила. Вам не потрібна моя любов? А хто вам сказав, що мені треба ваша любов до моєї мови? Ви повітря, яким дихаєте, любите? А воду, яку п’єте, любите? Отак і мова. Вона просто буде. Всюди. Як повітря.
ЇЇ є кому любити…
Вас злять мої дописи? Вмотивуйте мене, щоб я вас не злила. Приходжу в Лавину, а там усе українською – я вмотивована і допис не пишу. Вмикаю телевізор – а там усе українською. Знову вмотивована, нікого не чіпаю.
Хоч би як ви не волали, Україна буде соборна і українська. Хочете жити в ній комфортно? Вмотивуйте нас."
Лариса НІЦОЙ
История cоздания стихотворения:
Незважаючи на ситуацію , що сталася за час війни, в вашій ніжній та ємній душевного тепла,ДУШІ стільки любові до природи, що вона охоплює все навколишнє середовище. І це цікаво відтворено у вашому творі! Дякую ! |
Рецензия от: Артур Сивий 2024-03-29 12:18:29 |
Какой же это анекдот? Красивый, по наследству рот! |
Рецензия от: Владимир Ярош 2024-03-29 12:16:41 |
Любовь бывает одинока, И кажется что жизнь жестока. Проходит всё, как ветер, мимо, Я в этой жизни нелюбима! p.s. Зато свободна от вранья, Есть шанс, что влюбятся в тебя! |
Рецензия от: Владимир Ярош 2024-03-29 12:14:18 |
Іде вуйко Хрещатиком
- Приїжджа людина. Запитує у зустрічних: - А котра година? Перехожі пробiгають, Позиркують скоса. Той рук(...) |
Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-03-25 09:59:39 |
Коли забув ти рідну мову
— яка б та мова не була — ти втратив корінь і основу, ти обчухрав себе дотла. Коли в дорогу ти збирався, каз(...) |
Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-03-25 08:29:11 |