Автор: Олег Купрієнко
Тема:Эротические стихи
Опубликовано: 2017-04-10 12:04:40
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.
Десь острів далекий помІж океану,
СолОно і прісно охоплений пік.
Мій човен втопився, у надра потік,
А я на уламку - в піщану нірвану.
На березі пальми, промита земля.
З останньої сили заковтую воду.
Отам дуріани хитають природу,
Драконові фрукти, рятуюся я.
Кидає на груди легка течія.
Ледь очі притисло у тіні мені,
За хмару сховалося жаркеє Сонце.
Заводнені очі втрачаючи опцій,
Злипалися втомою темні, брудні.
Іще кілька митей і подих до вуст.
Торкалося теплою липкою диней,
З уяви ба більше, я очі розширив,
Червоних побачив тремтячих пелюст.
До рота впилася рятунком розпуст.
Натисло легені, виштовхую мул.
Вітаю свідоме... Благая Афіно,
Зі мною ось поряд небачене диво:
Κυρία світліє присівши в притул.
Я ледве здійнятися хочу, але
На тіло долонею зверху тримає.
Лице її чисте і тонкеє сяє,
Фігурою вабить і те що мале,
У мене в велике виштовхує, пне.
Із довгої шиї, тендітних плечей,
Спадала накидка пістріла нитками.
Немов би ліанами, зшита рядками,
З якої жіноче хапало мов клей.
Промовила шепотом ледь: "Намаскар!"
Згадалася дивная, бачив же наче?!
Та думки збивалися, тіло гаряче,
Притисло щільніше на мене, нектар
Її соковитий олився на жар.
На дні десь плюндрується мій корабель,
В пучині і темності всіх океанів...
Вона мене звабила, муза титанів,
Укинула хтиво в Афіни осель.
Кричала, звивалася... Втратився час.
І знову на дні, виринаю і знову...
Рятунок, утоплення в соці чужому,
Її надихало, неначе Мідас,
Торкнувся для неї залізних прикрас.
Десь бачив же наче? На порох мене,
І ядрами терла, мою кулеврину.
І вибухи в хвилі рознизують піну,
Над островом мабуть зі світу зжене.
"Намаскар...", "Намаскар...", "Нама... Намасте".
Згадалася тонкість її білолика!
На Індію човен коли нас покликав,
В Мумбаі зустріла з Елади гостей,
Ця пані, обличчя з красою страстей.
До миті тієї, як мовив імен,
Натисло ще дужче на груди безмежжя.
І тануло в тіні оте узбережжя,
Нитки переходили в змії Сирен.
Зливалися фрукти, густішала синь,
Пластами наводнило, тіло втопало.
На острові діву побачив замало,
До тих Посейдонових падав я скринь,
З човном опускався в бездонную тінь.
Олег Купрієнко, 08.04.2017р.
История cоздания стихотворения:
Дуже вміло відтворені почуття та образи. Гарний стиль та рітмика. Фортуни та оптимізму! |
Рецензия от: Азинелло 2024-03-29 01:44:52 |
Это стихотворение написано очень заботливой и сильной мамой, звучит, как молитва, в ярких лучах добра и надежды, а какая энергетика! Спасибо, Людмила! С уважением! |
Рецензия от: Михаэль Шон 2024-03-28 23:31:35 |
Спасибо, Александр! Добру - быть! И мир не за горами... |
Рецензия от: Ирина Венжега 2024-03-28 21:35:44 |
Іде вуйко Хрещатиком
- Приїжджа людина. Запитує у зустрічних: - А котра година? Перехожі пробiгають, Позиркують скоса. Той рук(...) |
Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-03-25 09:59:39 |
Коли забув ти рідну мову
— яка б та мова не була — ти втратив корінь і основу, ти обчухрав себе дотла. Коли в дорогу ти збирався, каз(...) |
Рецензия от: Омельницька Ірина 2024-03-25 08:29:11 |