Автор: Юрко
Тема:Военная проза
Опубликовано: 2023-08-13 03:38:17
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Малюк

В беерці було написано: "силами до взводу з кулеметним розрахунком,
та підсиленим протитанковими засобами, використовуючи методи
скритного переміщення та маскування, вступити у взаємодію з
підрозділом ХХ бригади (позивний "В****т") та зайняти їхні позиції в
лісосмузі "Ш***р", після чого здійснювати прикртття їх подальших
штурмових дій".
Брка була отримана вранці. Спочатку в спокійному режимі спланували
захід в посадку на вечір-ніч, але...
В обід на кп батальйону з'явився комбриг власною персоною, та
набатним дзвоном прозвучало: "НЕГАЙНО".
Від лісосмуги, прогнозовано, залишилася тільки назва. Вона була
абсолютно лиса, жодного вцілілого дерева, рухатись нею не зламавши
ноги неможливо, а ще й тягти "протитанкові засоби" - взагалі жир.
Міномети почали працювати одразу, як тільки група почала рухатись
вздовж лісосмуги, працювали методично, не жаліючи боєприпасів,
відчувалося, що ця лісосмуга в підарів вже давно пристріляна планова
ціль.
Група розсередилась по лісосмузі, використовуючи хоч якісь вцілілі
хащі хлопці намагались сховатися, та почати окопуватися.
Окопуватися під безперервним обстрілом - той ще квест, тож великих
успіхів у цієї справі ніхто не досягнув, але одразу пішли 300.
Радейка розривалась.
- Ф***т, я П***х, я 300, легкий, самостйно переміщуватись можу,
закріплюємося.
- Ф***т прийняв.
- Ф***т П***ху, в нас ще 300.
- П***х Ф***ту, позивний та стан 300?
- Позивний К***н, стан стабільний, поранення в обидві ноги, рухатись
самостійно не може.
- Ф***т, 300, позивний О***р, контузія, дезорієнтація та блювота.

300, знов 300, 200, 300... за півгодини жодного вцілілого в групі.
Потрібна евакуація. Відправляти туди ще людей, які мають винести
важкого неходячого 300 - це покласти ще й їх. Єдина надія -
затихаритись та протриматись до темряви, не бачачи руху по посадці
підари рано чи пізно припинять обстріл, а вночі хлопців можна буде
скритно евакуювати.
- Ф***т П***ху, обстріл припинився, пробуємо окопуватись.
- Ф***т прийняв.
- Ф***т П***ху, над нами наш птах?
- П***х Ф***ту. Зараз в небі наших птахів нема.
- Ф***т П***ху. В нас знов склянка!
Підари запускають дрона, висматрюють з повітря наших і знов
насипають мінометами. Ситуація ахова: коли міномет корегується
дроном, він б'є доволі точно. Повезло тим, хто знайшов хоч якісь
більш-менш густі хащі, через які дрон його не бачить.
- Ф***т О***ру. У П***ха стан погіршується, є кровотеча, первинну
допомогу оказуємо.
- О***р Ф***ту. Якщо він може йти, можливо спробуєте вийти?
- Ф***т О***ру. Плюс-плюс.
Хлопці рушають, як тільки закінчується обстріл. Господи, тільки б
підари їх не помітили!
- Ф***т, Ф***т, я О***р. Над нами наша пташка?
- Так, так, О***р, наша, наша пташка вас супроджуватиме.
Хлопці рухаються вздовж посадки у зворотній бік - туди, звідки
прийшли, де на них чекає допомога.
На кп суперечка - чи відправляти за ними юпіка. Юпік - єдиний на весь
бат евак, єдина наша гусенична техніка, і відправляти його по
маршруту, не перевіренному саперами, в місце, де його можуть
зафігачить прямою наводкою, з точки зору багатьох - невиправданий
ризик.
- Ф***т, це Малюк, дозволь виїхати?
- Малюк Ф***ту, виїзд не дозволяю.
Хлопці рухаються. Над ними гудить дрон. Увесь кп перед екраном
спостерігає, затримавши подих. Поки що тихо, підари вогонь не
відкривають, хлопці рухаються. Сіли.
- Ф***т, я П***х, я не взмозі більше йти.
- П***х Ф***ту, ліворуч від вас в 10 метрах є окоп, спробуйте туди
дістатись.
- Ф***т О***ру, де це ліворуч?
- Ф***т П***ху, я не можу більше йти
- Хлопці, це П***х, хлопці, прощавайте, мені пизда походу.
В ефір врізається жіночій голос.
- П***х, я Т***і, ти сильний, ти впораєшся.
Олександр (П***х) та Аня (Т***і) познайомились минулого року. Аня -
взводний медик, Олександр - командир відділення, Аня від нього
вагітна. З їх стосунків хтось глузує, хтось нервує, але вони існують, та ці
двоє вважають себе сім'єю, тож чекають на її поповнення.
- Т***і, коли народиш, покажи дитині оте моє фото, де ми з тобою
разом, у мене в телефоні.
- П***х, витри соплі, підведись та дійди до окопу.
В Аніному голосі з'явились залізні нотки.
І П***х підводиться, та спираючись на контуженого О***ра, кульгає до
окопу.
- Ф***т, я Малюк, я виїхав. Зі мною В***к.
В***к, головний сержант роти, друг П***ха, висадивши з юпіка медика,
зайняв його місце поруч з водієм.
Юпік вирушив на місце подій. Дорога займає хвилин 20.
За цей час відбувається заміна птаха, який висить над посадкою з
хлопцями, по команді Ф***та по підарам відпрацьовує наш міномет,
хлопці затихарились та не відсвічують, підари, не бачачи активного
руху по посадці, зрідка кидають туди одну-дві міни, щільний обстріл
припинився.
Та ось на арені з'являється юпік. Гусенична броньована техніка на полі
бою - завжди ціль номер один. В юпіка летить все, що є у противника,
мінометний обстріл відновлюється з новою силою.
На трансляції з дрону добре видно, як двічі повз юпіка пролетають
хвости протитанкових ракет - обидві мимо. Юпік їде по місцевості, де
ще вчора були підарські позиції, а ці тварюки всі підходи до своїх
позицій намагаються мінувати. Кожен, хто бачить, як їде юпік вздовж
посадки, сподівається на диво та везіння.
Але юпік доїхав.
Зупинився, відчинив задні двері, починається завантаження. Навколо
юпіка розриви. Обстріл триває, а процес завантаження проходить
повільно - поранені ледь рухаються. Юпік - машина невеличка, тому всі
300 туди не влізли, але важкого П***ха погрузили першим.
Нарешті юпік стартує. Зворотній шлях завжди здається легшим, хоча
насправді це не так. Задача юпіка - вивезти поранених з полю бою у
відносно безпечне місце, там їх перевантажують у звичайний
транспорт, яким вже медики відвозять їх до стабпункту.
Розвантажившись, юпік робить ще одну ходку - забирає всіх
поранених, які залишилися. Вже вечір, остання ходка виконується вже
в темряві, обстріл значно поменшав, все проходить як по маслу.
А станом на зараз Малюк в шпиталі. Юпік стоїть понівечений поруч з
черговою лісосмугою, бо Малюк знов виїхав туди, де ще не ступала
нога сапера.

История cоздания стихотворения: