Автор: Юрко
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2023-10-16 23:39:15
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Нірвана

- Як тебе звуть?

Шозахуйня? Ми з тобою більше року поруч воюємо, і ти раптово забув як
мене звуть? Охуїв? Тебе поплющило, чи що там з тобою?
Ці думки проносяться в голові, але в слова чомусь не формуються. Єдине,
що з трудом виштовхується з рота, це, геть незнайомим голосом:

- Від'їбись.

- Як тебе звуть? Ти мене впізнаєш? Як мене звуть? Як ти почуваєшся?

- Від'їбись.

Кожне його слово, як обухом по голові. У вухах дзвенить, у голові
ритмичною кувалдою б'є пульс: "бум, бум, бум", а цей придурок ще й
кричить прямо у вухо осатанілим голосом.

- Чуєш, чуєш, тебе поранило! Я зараз допоможу! Зараз допоможу!

- Від'їбись.

Ну нормально ж собі лежав, не чіпав нікого. Якого ж біса ти до мене
причепився? Висмикнув із такої приємної та спокійної темряви, підпихуєш
під голову якусь незручну невдобну хуйню, смикаєш мене в усі боки, через
що починає ломити все тіло.

- Не чіпай мене, від'їбись.

Чутно, що він вже не один. Скільки їх там, незрозуміло та нецікаво, але
вони починають там щось обговорювати проміж собою, і на якусь мить
лишають тебе в спокої. Але ненадовго. Наступні смикання - вже в декілька
рук.

- Відчепіться від мене, сукі, облиште мене!

Ніхто й не думає відчеплятися. Кантують, стягають броніка, щось там
бинтують - кожен рух та кожне слово викликає майже нестерпний біль,
єдине бажання - відключитися, але ж і того не дають.

- Давай, бери, понесли!

Ця мука ще на годину з гаком, єдина надія - дотерпіти до стабіка, там вже
вколять якусь муру, поставлять крапельницю та дозволять нарешті
відлетіти до нірвани.

История cоздания стихотворения: