Автор: Вокисон
Тема:Свободная тема
Опубликовано: 2024-01-28 10:58:21
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

Платиновий егоїзм рослин

***
Укорінена єдність не відає втрат.
Спілка вічних виводить свій нотний  триптих.
Випромінює  майже років з мілліард
Позивні : "Живимо.  Зірка кличе живих!".

***
З вулканічного попелу, з тем засвітів,
Піднімається  ранком незайманий свіж.
Соковитий лавандовий подих  злетів
В  апельсиновий смак з розмарином суміж.

***
Серце пахощів кедр монолітний. Герань,
Спогад дому. Відчутний, шалфея підспів.
Ладан висхлий, благий, дзеренчить :"Не вмирай!".
Час буття вже повзе за відмітку "опів".

***
Кров дерев загустіє  закляттям лісів,
Від землі до води розгортається мох.
Щоб зібрати в посудину творення всі
Б'ється пан парфумер, а потрібен сам Бог.

История cоздания стихотворения: