Автор: Борис Байков
Тема:Ироническая проза
Опубликовано: 2016-07-13 18:34:55
Автор не возражает против аналитического разбора и критики в рецензиях.

конферанс

                                 К О Н Ф Е Р А Н С
Оце.  Мабуть,  товариші,  ви  приготувались  вже,  що  я  одразу  ж  буду  розважати  вас,  розповідати  там  різні  побрехеньки,  байки,  аби  тільки  ви  пореготали  досхочу.  Так  ось  вам- зась!  Вважайте,  що  вам  сьогодні  не  поталанило.  Бо  настрій  у  мене  такий,  що  тягне  насамперед  тільки  до  злочину,  а  не  до  розваг.  Та  ви  і  самі,  я  певен,  погодитесь  зі  мною,  як  дізнаєтесь  про  мої  домашні  справи.  Уявляєте,  приходжу  я  нещодавно  після  роботи  додому.  За  звичкою  привітаюсь  з  дружиною  ще  з  передпокою  та  чекаю  її  традиційного  поцілунку.  Але  несподівано  хапаю  облизня,  бо  вона  не  тільки  не  йде  до  мене,  а  навіть  не  реагує  на  моє   привітання.  Погодьтеся  друзі,  що  за  таких  стресових  обставин  навіть  у  людини  з  гвардійською  статурою  може  щось  враз  зіпсуватись  у  нижній  частині  тіла,  а  про  мої  колінця    вже  і  нема  чого  балакати.  Бо  лише  завдяки  вішалці  я  і  втримався  від  невпинного  нахилу,  адже  ноги  вже  не  тримали.  Тож  не  встиг  я  ще  і  отямитись  від  першого  шоку,  як  почув   з  кімнати  якийсь  гомін,  неначе  дружина  з  кимось  базікала.  Це  мене  вразило  не  менш,  ніж  проникнення  шарової  блискавки  крізь  стіну.  Адже  я  був  ще  з  ранку  переконаний,  що  в  домі  нікого  зайвого  немає  Саме  тому  жахлива  згадка  вмить  розбурхала  мою  уяву,  і  я  перетворився  на  слух.  І  ось що  я  почув  у  наступну  мить:»  Мій  милий!  Мій  гарненький!  Ось  зараз  помиємось,  поїмо  та  ляжемо  спати!»  Несподівано  отримавши    
Від  дружини  такий  наочний  привід  для  зведення  рахунків  з  кимось  невідомим,  я  вирішив  посуватись  по-пластунськи  поволі  до  кімнати,  щоб  уже  особисто  засвідчити  подружню  зраду  та  помститися  ворогові.  Але  те,  що  я  уздрів  у  кімнаті,  враз  зіпсувало  мої  наміри,  перетворивши  на  остовпіле  опудало.  На  канапі  вайлувато  вмостилась  моя  благовірна,  а  до  неї  покірно  пригорнувся  великий  рудий  собака,  який  невідомо  звідки  з`явився  тут.  З  такої  саме  нагоди  я  і  познайомився  уперше  в  житті  зі  своїм  суперником  віч-на-віч.  Як  пізніше  з`ясувалось,  цю  нахабну  істоту  
Дружина  десь  придбала  у  мою  відсутність,  бо  в  нього,бач,  дуже  знатні  предки  у  роду  та  багато   нагород,  в  той  час,  як,  мовляв,  у  мене  немає  жодної.  Отже,  відтепер  ми  живемо  утрьох  разом,  та  ще  я  мушу  вдавати,  неначе  мені  дуже  до  вподоби    таке  існування,  бо  повинен  ще  безперервно  задовольняти  примхи  свого  супостата.  Хіба  ж  тут  посмієшся,  товариші,  коли  у  власній  оселі  як  сніг  на  голову  з`являється  дублер?

История cоздания стихотворения: